169 років з дня народження Івана Франка: Життя, творчість і цитати Каменяра

27 серпня 2025 року виповнюється 169 років від дня народження Івана Франка – українського письменника, поета, публіциста, перекладача, громадського діяча та вченого. Народившись у селі Нагуєвичі на Львівщині, він залишив величезний внесок у розвиток української літератури, культури та суспільної думки.

Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в родині заможного коваля Якова Франка та Марії Кульчинської у селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту. У дев’ять років втратив батька, а згодом, у 16 – матір. Вітчим, Григорій Гаврилик, підтримував дітей, і Франко зберігав із ним дружні стосунки все життя.

У 1862-1864 роках Іван навчався в початковій школі, де опанував основи математики, української, польської та німецької мов. За спогадами Михайла Коцюбинського, Франко, одягнений у простий селянський одяг, часто ставав об’єктом насмішок, але завдяки своїм здібностям закінчував навчальний рік найкращим учнем. З 1864 по 1867 рік він навчався у Дрогобицькій міській школі з німецькою мовою викладання, а з 1867 по 1875 рік – у Дрогобицькій гімназії імені Франца-Йосифа, де отримав похвальне свідоцтво.

Іван Франко у 1975 році

У гімназії Франко виявив виняткові здібності: цитував напам’ять лекції, знав увесь “Кобзар” Тараса Шевченка, писав вірші польською мовою, перекладав античні тексти (Софокла, Евріпіда, “Слово о полку Ігоревім”), збирав фольклор і створював власну бібліотеку. Ці роки стали основою для його оповідань, таких як “Грицева шкільна наука” та “Олівець”.

У 1875 році Франко вступив на філософський факультет Львівського університету, де вивчав класичну філологію, українську мову та літературу. Того ж року він почав друкуватися в журналі “Друг” під псевдонімом “Джеджалик”. Активна участь у молодіжних гуртках і дискусіях про соціальну справедливість привернула увагу австрійської поліції, і в 1877 році його вперше заарештували за підозрою в антиурядовій діяльності. Франко згадував дев’ять місяців у в’язниці як “тортури”, адже його тримали в переповненій камері разом зі злочинцями.

Загалом Франка ув’язнювали чотири рази (1877, 1880, 1889, 1892) через його громадську діяльність. Після першого арешту його виключили з університету, але в 1878 році він ненадовго відновив навчання. У цей період Франко співпрацював із польськими соціал-демократами, ставши редактором газети “Praca”. Повну вищу освіту він здобув лише у 1893 році у Віденському університеті, захистивши докторську дисертацію з філософії.

З 1908 року здоров’я Франка погіршилося через ув’язнення та інтенсивну працю. Проте він продовжував писати, читати лекції та записувати фольклор. У 1913 році його 40-річний літературний ювілей відзначали в Україні та діаспорі.

Від 13 листопада 1915 до 1 квітня 1916 року (за іншими джерелами — 15 березня 1916 року) поет перебував у Притулку українських січових стрільців.

Іван Франко у притулку січових стрільців

Франко помер 28 травня 1916 року у Львові. Поховання на Личаківському цвинтарі зібрало тисячі людей, а в 1933 році на його могилі встановили пам’ятник із зображенням Каменяра.

Літературна та громадська діяльність

Франко залишив величезну творчу спадщину – понад 8 тисяч творів, зокрема поезію, прозу, драми, переклади, наукові праці українською, польською, німецькою та іншими мовами. Його найвідоміші твори – поетичні збірки “З вершин і низин”, “Зів’яле листя”, поема “Мойсей”, повість “Захар Беркут” і драма “Украдене щастя” – увійшли до шкільної програми. У 1882 році Франко переміг у конкурсі журналу “Зоря” з повістю “Захар Беркут”, написаною за шість тижнів.

Він також створив близько 50 дитячих казок, 20 з яких увійшли до збірки “Коли ще звірі говорили”, написаних для своїх дітей. Франко використовував народну творчість, додаючи гумор і мудрість у свої твори. Його драма “Украдене щастя” (1891–1893) отримала другу премію на конкурсі Львівського крайового виділу і стала класикою української літератури.

Франко знав 14 мов і перекладав твори від античності до початку ХХ століття, зокрема 75 текстів античної літератури. Його переклади супроводжувалися історичними коментарями, що сприяли популяризації світової культури в Україні. У 1898 році він очолив філологічну секцію Наукового товариства імені Шевченка, а також був співредактором “Літературно-наукового вісника”.

У громадському житті Франко був співзасновником Русько-Української радикальної партії (1890) і Національно-демократичної партії (1899), але згодом відійшов від політики, зосередившись на літературі та науці. У 1895 році його кандидатуру розглядали на посаду професора Львівського університету, але через судимості призначення не відбулося.

Іван Франко. Львів, 1903

Франко залишив після себе понад 220 видань, включаючи 60 збірок. Його називали “титаном праці” та “академією в одній особі” за енциклопедичні знання. У 1916 році його номінували на Нобелівську премію з літератури, але смерть стала на заваді. Сучасники, зокрема Євген Маланюк, відзначали його велич: “Кожен, почувши ім’я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження”.

Цитата Івана Франка

“Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіційних кордонів. Здобувайте знання, гартуйте свою волю, виробляйте себе на свідомих громадян, повних любові до свого народу” (“Одвертий лист до галицької української молоді”, 1905).

“Треба насамперед просвітити нарід, а тільки тоді допускати до політики. – Жаль в такім разі, що наша конституція допускає анальфабетів до голосування, значит, в останній інстанції віддає в їх руки керму політики”.

“Не раз чоловік гадає, що не знати яка на нього біда впала, аж за день, за другий озирається, а воно вже йому на добро вийшло”.

“Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі? Яке ти маєш право вдовольняти свої примхи і любовні бажання, коли мільйони твого народу не мають чим вдовольнити найконечніших потреб життя?”.

“Закон! Розуміється, і ми чували дещо про закон, але ж надто добре знаємо, що закон – се теорія, що в книжці, на папері виглядає дуже гарно, а практика, жива дійсність має свої спеціальні закони, далеко не такі гладкі та заокруглені, а зате повні розгалужень, закарлюк та різнорідності”.

“… лихвар і ксьонз заглядають найліпше в людські душі. Обом люди говорять таке, чого не скажуть нікому іншому”.

“Який я декадент? Я син народа, Що вгору йде, хоч був запертий в льох. Мій поклик: праця, щастя і свобода, Я є мужик, пролог, не епілог”.

“Певно, певно, більшина тих, що йдуть шукати чудового діаманту, або збиваються з дороги в темнім лісі, або знаходять скляні черепки. Але се ще не значить, що діамантів і зовсім нема і що знайти їх зовсім неможливо”.

“І ласки панські, й панські жарти – Мужик все виніс на спині.”

“А у нас чи то вже натура така, чи такий здавна звичай, досить, що хто розбагатіє, той відвертає лице і серце від того люду, з якого він вийшов”.

“Мій патріотизм – се не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо”.

“В якій мові вродився і виховався, тої без окалічення своєї душі не можеш покинути, так як не можеш замінятися з ким іншим своєю шкірою”.

“Лиш боротись – значить жить!”.

Треба “витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суспіьний культурний організм, здібний до самостійного культурного і політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй…”

“Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації”.

“Героїзмом можна назвати тільки таке діло, де мука і терпіння одиниці здобуває або окуплює добро цілого народу”.

27 серпня 2025 року українська співачка, авторка пісень і Народна артистка України Сусана Джамаладінова, відома як Джамала, святкує свій 42-й день народження. Уродженка кримськотатарської родини, вона стала голосом свого народу в Україні та світі, поєднуючи у своїй творчості кримськотатарські мотиви з джазом, соулом, фолком і попмузикою. Окрім музичних досягнень, Джамала відома своєю активною громадянською позицією, підтримкою України, прав тварин і ЛГБТ-спільноти.