Статті

У сучасній війні культурний фронт стає не менш важливим за бойовий. Музика і мистецтво допомагають військовим переживати найскладніші моменти, відновлювати сили і зберігати людяність попри жахіття війни. Культурний десант – це мобільні творчі групи, які несуть цю підтримку прямо на передову, створюючи особливий простір відновлення і спротиву через мистецтво.

26 червня 1941 року в різних куточках Львівщини радянська влада закатувала чотирьох українських греко-католиків — отця Миколу Конрада, ієромонаха Северіяна Барника, дяка Володимира Прийму та отця-доктора Андрія Іщака. Усі четверо стали жертвами системної політики радянського режиму, спрямованої на знищення УГКЦ як джерела не лише духовного, а й національного опору.

Поки Україна веде боротьбу за свободу та незалежність, у цифровому просторі точиться інша війна – за памʼять. У Вікіпедії, одному з найбільших джерел відкритих знань, фіксується тривожна тенденція: з бази знань зникають статті про українських військових, зокрема про тих, хто загинув на фронті, маючи нагороди та офіційне визнання.

Це не просто розповідь про втрату. Це голос жінки, яка одного ранку проводила чоловіка на роботу і більше ніколи його не побачила. Він загинув 27.06.2022 у торговельному центрі “Амстор”, що у Кременчуці. Вже майже три роки це місцем трагедії, яку офіційно намагаються звести до мінімуму: приховані докази, мовчання компанії, закрита справа, невизнані жертви. Сьогодні, 11 червня, мала бути річниця їхнього шлюбу, проте цей день став поминальним.

Війна – це не лише бойові дії, це ще й боротьба за дух, свідомість і культуру. В умовах фронту мистецтво стає потужним інструментом підтримки бойового духу, психологічного відновлення та інформаційної безпеки. Саме таку роль виконує Культурний десант, складова платформи Культурні сили. Це мобільні творчі групи, які працюють безпосередньо на передовій. Артисти, музиканти, психологи, які поєднують мистецтво з глибокою соціальною місією, допомагають бійцям перезавантажитись, зберегти віру і надати контраргументи проти ворожої пропаганди. Вони не просто дають концерти, а формують унікальний простір підтримки і культурного спротиву.

Тисячі українських військових досі перебувають у російському полоні. Деякі з них – ще з весни 2022 року, після виходу з “Азовсталі”. Один із них – Денис Дорохін, боєць полку “Азов” із позивним “Гектор”, який потрапив у полон після важкого поранення в боях за Маріуполь. Йому було перебито руку, але евакуація не відбулася – він залишився в оточенні разом із побратимами. Згодом родина побачила його серед тих, хто виходив із заводу.

“Тобі слабо зробити кілька фото?” — так починається історія, яка може закінчитись тюрмою. Росія на повну вербує українців — для диверсій, підпалів і зйомок “страшного” контенту для пропаганди. Букви поспілкувалися зі співрозмовником з СБУ, ім’я якого не вказуємо з міркувань безпеки, про те, кого обирає ФСБ, як саме йде вербування, чому підлітки — в особливій зоні ризику, і що робити, якщо тебе або когось із близьких втягнули.

У контексті історії про викладача університету ім. Карпенка-Карого та студенток, які зазнали сексуальних домагань, Букви поговорили з членкинею Американської психологічної асоціації Ані Леонілою Іоселіані про психологічні причини мовчання жертв і небезпеку публічного цькування.

Кажани — маловивчені  й водночас надзвичайно важливі для екосистеми тварини. Їх часто бояться, не розуміють, або просто не помічають. Але саме вони щоночі захищають нас від комах-шкідників та слугують біоіндикаторами змін у довкіллі. В Україні ці створіння дедалі частіше стають жертвами людської необізнаності, кліматичних змін та війни.

24 квітня на Майдані Незалежності родичі важкопоранених військовополонених, які вижили після теракту в Оленівці, розпочнуть безстрокове голодування. Це — вимушений крок, на який вони йдуть після майже трьох років очікування і мовчання з боку влади. Організатори акції Анастасія Гондюл і Ганна Лобова.