«В кожному листі просить ліків»: про цивільного бранця, який перешкоджав просуванню росіян

Більшість мешканців українських міст, що майже одразу опинилися під ворожою окупацією, до останнього чинили опір. Люди виходили на головні вулиці й створювали живу оборону, аби не дати ворогові просунутися. Опір, попри всі ризики, не припинився і під час окупації. Наприклад, у Херсоні активно діяв рух спротиву, херсонці організовували мітинги та інші акції, які підтримували бойовий дух і руйнували хибні уявлення загарбників. Хтось діяв ще радикальніше, приймаючи на себе найвищу небезпеку. На жаль, терор, що також панував у місті, не всіх обійшов стороною. Хтось став жертвами російських окупантів, опинився у полоні, про когось відомості дотепер відсутні. Таким є слід, який залишили росіяни. Лише за те, що люди відстоювали своє, надане від народження право “бути вільним”.

Олександр Володимирович Керекеша – мешканець Херсона, начальник Херсонської дистанції колії ПЧ-15 регіональної філії “Одеська залізниця” АТ “Укрзалізниця”. Для чоловіка ще з юних років це було справою його життя, яку він продовжував навіть з розгортанням повномасштабної війни, допоки це було можливо. Через півроку, після окупації Херсона, Олександра викрали російські сили з власної квартири. Відтак вже 20 місяців перебуває в російському полоні на лівому березі Дніпра. Не так давно родина дізналась, що над Олександром провели так зване “судилище”, однак точний термін його ув’язнення залишається невідомим через абсолютну відсутність інформації й джерел доступу.

Відомо зокрема, що чоловік неодноразово зазнавав переміщень, а публічно російська сторона зробила заяву про його затримання лише через рік після перебування у полоні. Про оприлюднення так званого “фейкового” затримання, що відомо про винесений вирокЮ і якими є виклики подання апеляційної скарги – в матеріалі для Букв, від імені родини, розповідає Вікторія – невістка полоненого.

Фото: особистий архів родини

На початку повномасштабного вторгнення, за тиждень до окупації (Херсон було окуповано російськими військами 1 березня 2022 року), Олександр перешкоджав окупантам увійти до міста по залізничній колії. Як діляться родичі, перший тиждень чоловік фактично цілодобово мешкав на роботі. Це було перешкоджання постачанню зброї, броньованої техніки тощо.

Однак, 1 березня, коли російські військові підійшли до міста, така можливість зникла. Відтоді Олександр вже перебував вдома, але постійно залишався на зв’язку з керівництвом, готовий допомогти у будь-який момент.

“З 1 березня ми з родиною, тобто я, мій чоловік та син – переїхали до батька, тому що в нього було більш безпечно, він жив ближче до центру. Так ми разом мешкали місяць, а потім більшість місцевих почали виїжджати… Ми також родиною ухвалили рішення про виїзд, хоча батько був проти. Сам відмовився виїжджати, був переконаний, що скоро все закінчиться. Нас також відмовляв, але розумів, що ми родина, і це наш вибір…”, – пригадує Вікторія.

Олександр, фактично все свідоме життя присвятивши роботі на залізниці, відчував себе відповідальним за підприємство та людей. Тож, попри ризики, залишився у місті. Коли вже окупанти повністю увійшли до Херсону, вихід за межі квартири став небезпечним. Спочатку Олександр виходив, щоб купити продукти, а потім, коли фільтрація людей стала більш ретельною, вирішив залишатися вдома. Так було до вересня 2022 року.

Фото: особистий архів родини

“В липні наші співпрацівники, які також працювали на цьому підприємстві, почали співпрацювати з російською окупаційною владою. І, власне, у них була певна інформація дій, на які давав команди батько. І ті колаборанти “злили” всю інформацію російським військовим.”, – ділиться Вікторія.

Тоді окупанти почали діяти: 24 серпня 2022 року російські війська затримали начальника відділу кадрів підприємства, утримувавши його до 12 вересня. Потім затримали водія і, власне, 13 вересня – прийшли до квартири Олександра. Зважаючи, що двері було зачинено, вони зламали замки, вивели чоловіка на вулицю, і, як розповідає Вікторія, застосовували фізичну силу. Все це відомо зі слів сусідів, які одразу повідомили родину про затримання Олександра.

Фото: особистий архів родини

“Після побиття вони відвезли його в невідомому напрямку. Тоді повернулися через годину, відчинили його гараж, вигнали автомобіль та почали вантажити цінні речі з квартири. Це були навіть вудочки, спінінги, сувенірні речі…”, – зазначає Вікторія.

В місті залишалась колишня дружина Олександра та рідний батько Вікторії. Вони знайшли інформацію, що чоловіка утримують на вулиці Теплоенергетиків 3. Приїхавши туди, черговий по радіозв’язку відповів, що він не може надавати інформацію про причини затримання й сказав звернутися до військової російської комендатури.

“Батьки звернулися туди, аби їм пояснили, через яку причину викрали батька. Там відповіли, що надійшли заяви від колишніх працівників Херсонської колії про те, що він змушував людей працювати на українську владу під дулом автомата. Хто знає нашого батька, розуміє, що автомат та він – несумісні речі.”, – мовить Вікторія.

Фото: особистий архів родини

Так, батьки періодично, два рази на тиждень, носили Олександрові передачки в ізолятор, що розташовано на вулиці Теплоенергетиків 3. Тут чоловіка утримували до 20 жовтня 2022 року. Власне, коли 21 жовтня батьки прийшли з передачею, в ізоляторі нікого не опинилося. Місцеві казали, що окупанти відпустили якусь частину людей, а іншу – вивезли на лівий берег, адже вже тікали.

Родина почала шукати Олександра на лівому березі й врешті знайшла в селищі міського типу Каланчак. Однак, з цього моменту – до квітня 2023 року, вони не мали про нього жодної інформації. В квітні ж, родині надійшов лист від чоловіка, де йшлося: “мої рідненькі, моя дорога родина, я вас всіх дуже люблю. дуже мені тут важко, але я витримаю. після того, що я пережив, я не маю права не вижити. головне – це свобода”. 

Також, родина періодично отримувала звістки про Олександра зі свідчень звільнених полонених, які утримувалися разом з ним. Згодом, вони носили йому передачі й повідомляли новини. 17 серпня 2023 року, коли звільнений чоловік вкотре прийшов з передачею, йому повідомили, що Олександра знову вивезли.

“Ми його дуже попросили, щоб він намагався дізнатися, куди могли вивезти батька.Через декілька днів він нам зателефонував та сказав, що батька відвезли до села Чонгар, Херсонської області. 

Вже 23 серпня 2023 року з’явилося фейкове відео, зняте російською окупаційною владою про те, як російські військові нібито його затримують в якомусь покинутому будинку. Видно, що там вже давно ніхто не мешкає. Показали це так, ніби наш батько переховувався в якійсь хатині на лівому березі. Хоча він вже майже рік перебував у полоні.”, – уточнює Вікторія.

Відео з російських джерел. “Затримання” Олександра.

На деякий час зв’язок з Олександром перервався. Пізніше родина дізналась, що на лівий берег від нього надійшов лист, де він особисто повідомив, що перебуває в Чонгарі й з ним працюють працівники ФСБ, кажуть, що будуть судити. Також розповів про жорстоке поводження. Олександр згадав, що на лівому березі у них є далекі родичі, тож надіслав їм лист з проханням, щоб вони вислали йому ліки. Адже, в умовах полону, здоров’я значно погіршилось.

“Нещодавно нам також надійшов лист батька, який він пише колишньому працівнику, який також давав свідчення проти нього росіянам. Він пише, що його засудили на багато років. Каже, що не нікому мститися не буде, адже кожного спіткає те, на що вони заслуговують.”, – ділиться жінка.

На фото: лист Олександра

На фото: лист Олександра

Вікторія також розповідає, що зі слів звільнених полонених відомо, що коли Олександра утримували по ізоляторах, на нього не було жодних доказів, аби завести справу. До того ж, декілька разів відбувались ротації (зміна керівників), тож щоразу губилися справи, які вели попередники. За словами Вікторії, працівники ФСБ також тривалий час не працювали над справою Олександра. Лише після вивезення чоловіка до Чонгару, ситуація негативно зрушилась. ФСБ відкрило на чоловіка кримінальне провадження та інкримінує йому диверсії й шпіонаж.

Після звістки про засудження батька, родина намагалась зв’язатися з адвокатом на лівому березі. Були пропозиції написати апеляційну скаргу, тобто оскаржити вирок.

“Ми спершу погодились, обговорили суму, але адвокат не хотіла з нами розмовляти засобами зв’язку. У нас була лише переписка. Ми думали, що через адвоката у нас з’явиться зв’язок з батьком. Коли я запитала, чи поїде вона до нього, чи буде присутня на апеляційному суді, вона відповіла, що ні. Все, що вона могла зробити – це підготувати документи на оскарження його вироку. 

Ми порадились з родиною та вирішили, що адвокат не може захищати, якщо він не чув всієї історії саме від засудженого. Хоча, ми дізналися, що у батька дійсно є вирок. Коли я просила детальну інформацію про те, на скільки років його засудили, адвокат мені нічого не відповіла, бо нібито не має на це повноважень”, – пояснює Вікторія.

Фото: особистий архів родини

Станом на сьогодні, родина не має адвоката, адже більшість бояться особисто їздити до засудженого на окуповані території. Це також створює додаткові труднощі й обмежує доступ до інформації стосовно становища Олександра. Зв’язок зі звільненими полоненими також встановити вже не вдається, адже зараз ситуація на лівому березі вкрай важка. Комунікація з окупаційними інстанціями відповідно відсутня, тож сьогодні родина робить усе, аби привернути увагу українських структур.

“Оскільки батько є працівником залізниці, ми також постійно на зв’язку з найвищим керівництвом Укрзалізниці, вони теж намагаються допомогти, але поки позитивних зрушень немає. Ми ще восени 2023 року приїжджали до Києва, ходили і в Координаційний штаб, і в Інформаційне бюро пошуку полонених, і до Уповноваженого з прав людини надсилали лист, на який, на жаль, відповіді не отримали. В Координаційному штабі батьку присвоїли статус цивільного полоненого, що підтверджує витяг ЄРДР”, – ділиться жінка.

Однак існує ще один виклик, який сьогодні може блокувати процес обміну – ще восени Координаційний штаб надіслав родині лист про те, що Міжнародний комітет Червоного Хреста з російської сторони – не підтверджує статус Олександра як полоненого. Тож, можна припустити, що в списках на обмін його також немає. 

Попри все, чоловік надсилає листи, в яких висловлює віру у якнайшвидше звільнення. Проте, по інший бік – питання здоров’я, яке лише погіршується в неналежних умовах полону. Олександр пише, що погано себе почуває і в кожному листі просить ліки.

“Його завжди турбувало серце. І розуміємо, що зараз все лише загострилось… Просить ліки від тиску, від серця, знеболювальне. В нас вже відчай, що ми нічим не можемо допомогти нашому батьку. Ми знаємо, які тортури йому доводиться переживати, але ми віримо, що він все витримає. Він сильний. І ми будемо боротися до останнього. Віримо, що дуже скоро зустрінемося, обіймемось і все нарешті буде добре. Дуже благаємо посприяти звільненню залізничника, який присвятив своє життя нашій державі, й в найтяжчий період робив усе заради неї”, – звертається Вікторія.

Фото: особистий архів родини