Юридично немає терміну «російськомовні українці»: представниця мовного омбудсмена України
26 вересня в Києві стартував літературний фестиваль “Книжкова країна”, який, на перший погляд, зосереджується переважно на книжкових ярмарках, презентаціях нових видань і зустрічах з авторами. Однак, у межах фестивалю також відбувається низка просвітницьких заходів, спрямованих на розвиток української культури, популяризацію національного продукту та проведення дискусій на актуальні теми. Від важливості підтримки українських авторів, залучення бізнесу, ролі жіночого лідерства в культурному середовищі – до глибоких роздумів про створення воєнних творів.
Букви долучилися до одного з заходів програми 26 вересня – дискусії на тему “Роль соціально відповідального бізнесу в підтримці української мови та культури”, яку ініціювала та організувала компанія “ІТ-Інтегратор”. Загалом – це була розмова про мову, але в ширшому контексті – про те, які ключові процеси на державному рівні запускає саме державна мова. Особливо зараз, на третій рік повномасштабної війни. Адже мова є фундаментом держави та інструментом її репрезентації у світі.
Кожен зі спікерів долучився до обговорення про те, чому державна мова – це не лише відповідальність державних інституцій, а й спільна справа кожного громадянина. Важливою в цьому контексті стала промова Ярослави Вітко-Присяжнюк, представниці Уповноваженого із захисту державної мови. Вона нагадала про важливість Закону України про забезпечення функціонування української мови як державної, який передбачає її утвердження у понад двадцяти сферах суспільного життя, включаючи бізнес. Також, за словами Ярослави, станом на сьогодні, до Уповноваженого надійшло понад 1600 звернень, що пов’язані з порушеннями у сфері бізнесу.
Важливим і, певною мірою, особистим напрямком своєї роботи щодо мовної політики Ярослава вважає Одесу. Саме сюди вона переїхала з Кіровоградщини у 2010 році для вивчення української мови на кафедрі філології ОНУ ім. Мечникова. Вже у 2016 році Ярослава створила проєкт “Одеса Україномовна”, метою якого було проведення курсів з української мови в сучасному, буденному стилі, без зайвого “шароварного” акценту. З цієї діяльності Ярослава перейшла на посаду представниці Уповноваженого із захисту державної мови на півдні, продовжуючи розвиток української мови в Одесі та поза її межами. Зараз Ярослава Вітко-Присяжнюк відповідає за контроль щодо мови у південних регіонах України, а також на Дніпровщині та Запоріжжі.
Більше щодо того, якою тенденція використання української мови серед українців на третій рік повномасштабної війни, якими є зміни насамперед у мовній політиці Одеси, про доречність існування “мовної пропаганди”, і чи можна говорити про цілковиту заборону на використання російської, зокрема у навчальних установах – Букви запитали у Ярослави в межах дискусії “Роль соціально відповідального бізнесу в підтримці української мови та культури”.
Фото: особистий архів Ярослави
– З початком великої війни, багато людей відчули національне піднесення та перейшли на українську мову. Потім, чимало все ж поверталися до російської. Зараз, на третій рік повномасштабної, чи бачите Ви чітку позицію щодо мови? Не лише у буденному житті, але й тому, якою мовою вони обирають, наприклад, читати.
– Те, що ми спостерігали у перший рік повномасштабної війни, коли багато українців заснули мешканцями України, а прокинулися повноцінними громадянами, для яких бути українцем означало пишатися своєю нацією – показало важливість мови як одного з основних показників національної свідомості. Українці згуртувалися навколо мови.
Однак процеси від сплеску до спаду національної свідомості є цілком логічними й природними. Після такого значного сплеску зараз ми спостерігаємо певне зниження. Проте все пізнається в порівнянні. Ситуація з мовним питанням сьогодні та ситуація, яка була, приміром, восени 2021 року – це зовсім різні реалії. Тож наша головна задача зараз – утримувати інформаційну оборону та безпеку. Війна триває не лише за наші території, але й за розум і свідомість українців.
– Хотілося б відокремити громадян від представників держави. Говоритиму про місто, за яке Ви також відповідаєте – Одесу. Бачимо, що мер міста вже розмовляє саме українською мовою. А що загалом Ви скажете про міську мовну політику?
– Так, мер Одеси дійсно вже володіє українською мовою, і до нього, до речі, жодного разу не застосовували штрафні санкції, оскільки робота Одеської міської ради здебільшого ведеться відповідно до вимог чинного законодавства. Адже все ж були порушення у окремих депутатів Одеської міської ради. Якщо порівняти Одесу з Тернополем, Івано-Франківськом або іншими регіонами Заходу України, то в Одесі справді є певні проблеми. Загалом, за перше півріччя 2024 року до Уповноваженого із захисту державної мови надійшло 1062 звернення громадян про порушення мовного законодавства, з яких від одеситів – 203. Але насправді, якщо порівнювати Одесу сьогодні та десять років тому – це небо і земля. І десять років для розвитку громадянського суспільства – це доволі короткий час.
Фото: особистий архів Ярослави (з заступником голови Одеської ОВА Антоном Шалигайлом)
Одесити не спілкуються російською мовою принципово, і їхні погляди не можна назвати проросійськими. Своєю проактивною позицією, як у 2014 році, так і з початком повномасштабної війни, мешканці Одеси чітко показали, частиною якої держави вони себе відчувають. Не варто забувати, що Російська Федерація свого часу вкладала значні кошти в розвиток Одеси як потенційної столиці проєкту “Новоросія”, проводячи потужну гібридну війну. Ці наслідки ми бачимо й сьогодні. Проте зараз ми активно працюємо в цьому напрямку, і, на мою думку, у нас це виходить.
– На Вашу думку, якщо говорити про національні українські телеканали та загалом інформаційний простір, чи існує у нас щось на зразок “мовної пропаганди” в позитивному сенсі? Щоб якось мотивувати людей і, як сьогодні, пояснювати. Чи на Вашу думку це не є ключовим?
– Я вважаю, що вже сьогодні ми можемо говорити про те, що в українському суспільстві спілкуватися українською мовою – є популярним. Адже якщо згадати, як це було десять років тому: якою мовою виходили розважальні передачі, яка музика звучала з радіо та телебачення, то ми бачимо, що російська мова та культура дійсно домінували. Сьогодні ця ситуація, на мою думку, змінилась докорінно. Спілкуватися українською – стає популярно. І масмедіа це підхоплюють. Спілкуватися українською – це про освіченість. Це про наше сьогодення. Звісно, значно вплинуло й те, що, на жаль, в Україні вже третій рік триває повномасштабна війна з Російською Федерацією.
Вплинув факт того, що в один “прекрасний” день українці прокинулися і відчули себе не просто “населенням”, а громадянами цієї держави, відчули гордість за свою державу. І, власне, мова стала в цьому процесі дійсно потужним та навіть визначальним чинником. Я сама, до прикладу, з Одеси і я бачила на досвіді своїх знайомих, коли справді величезна кількість людей, апелюючи саме до того, що вони є українцями, переходили на українську мову.
Фото: особистий архів Ярослави
В масмедіа сьогодні формується образ, який не є меншовартісним чи асоційованим із “вєлікім народом”, а саме справжнім українським. У нас виникає своя інформаційна бульбашка, сучасна культура та свої герої. Цей процес вже запущено. Хоча існують проблеми, і деякі можуть не погодитися зі мною, але важливо розуміти, що такі зміни не відбуваються за один день, місяць чи навіть рік.
– Знаю, що багато зокрема навчальних закладів в Україні мають таку політику, що в межах закладу заборонено говорити російською, навіть між собою. На Вашу думку, чи це правильні методи заохочення громадян спілкуватися українською, чи Ви б внесли якісь свої пропозиції щодо цього?
– Знову-таки, на мою думку, будь-яка заборона продукує бажання її порушити. Якщо ми звертаємось до цього з погляду законодавства, закон, держава та інші установи – не мають права втручатися в особисте життя громадян. Ніхто не може бути змушений використовувати певну мову у приватних розмовах, і кожен має право спілкуватися тією мовою, яка є для нього зручною. Наприклад, ми не забуваємо, що в Україні також проживають національні меншини, такі як болгари, румуни, угорці та інші, які мають свою рідну мову. Проте важливо пам’ятати, що державною мовою міжнаціонального спілкування в Україні завжди була і буде українська мова.
Якщо ми говоримо про навчальні заклади в контексті освітнього процесу, не забуваємо, що цей процес охоплює не лише навчання, а й спілкування під час перерв, взаємодію між батьками та викладачами, а також комунікацію між викладачами. Усі ці форми спілкування повинні здійснюватися державною мовою відповідно до закону. Ситуація у сфері трудових відносин є аналогічною: жоден працівник не може бути змушений використовувати іншу мову на роботі, окрім державної. Знову-таки, якщо апелювати, приміром, до рішення Конституційного суду від 2021 року, то використання будь-якої іншої, крім державної, може нести в собі порушення прав громадян на отримання інформації доступною мовою.
Фото: особистий архів Ярослави
– Продовжуючи тему заохочення до української мови, хотілося б почути Вашу думку щодо введення в шкільну або університетську програму лекцій, які б практично давали розуміння значення державної мови для держави. Ось, наприклад, щось на кшталт того, що звучало сьогодні.
– Я не є освітянином чи викладачкою української мови, хоча маю філологічну освіту… Проте, наскільки мені відомо, в програмі української мови існують уроки, що передбачають пояснення, що таке мова, чому важливо нею спілкуватися і які процеси вона запускає. На жаль, це часто залежить від викладачів і від того, наскільки доступно і цікаво вони пояснюють ці питання.
Якщо ми обмежимося фразами на кшталт “мова наша калинова” або “мова наша солов’їна”, а також будемо згадувати про мову з поезії українських класиків, це, безумовно, добре. Проте я вважаю, що це не зможе донести до дітей, чому українська мова є важливою і чому вона потрібна нам як інструмент у багатьох сферах суспільного життя.
Додам, що освіта справді робить чималий внесок у популяризацію українського слова, але важливо також пам’ятати про вплив родини, друзів, соціальних мереж та продуктів масмедіа. Окрім повномасштабної збройної агресії, в Україні триває гібридна війна, і Російська Федерація активно використовує елементи пропаганди для поширення російської мови.
На мою думку, сьогодні потрібно створювати активну контрпропаганду та організовувати просвітницькі заходи, щоб українське слово не лише поширювалося, а й вкорінювалося у суспільстві.
– Хочу обговорити ще одне питання – щодо того, що певна частина українського війська є російськомовними і, як я вважаю, військові і без того доводять свою національну свідомість. Але тим не менш, це провідна ланка нашого суспільства. Як Ви вважаєте, це виняток з правил, чи все ж окреме поле для роботи в контексті мовного питання?
– Я насправді люблю це запитання, адже дуже часто, коли спілкуюсь у своїй діяльності з порушниками, я отримую певну маніпуляцію як контраргумент, чому та чи інша людина порушила закон про мову. Знову-таки розповім трохи про особисте. У мене також чоловік військовий, він воює з 2016 року. І коли мені людина, яка до війська абсолютно недотична, починає ставити у приклад військових, мовляв, що вони воюють і при цьому говорять російською – для мене це дуже тригерна тема.
Фото: особистий архів Ярослави
Адже якщо ми звертаємось до мовного закону, то хлопців та дівчат, котрі перебувають безпосередньо в окопах чи бліндажах – їх закон не зобов’язує спілкуватися будь-якою конкретною мовою. Ми зараз не говоримо про мову діловодства, або про мову, яка має застосовуватись під час шикувань чи інших офіційних заходів. Це, безумовно, має відбуватися державною мовою. Але просто апелювати до того, що в нас якісь військові спілкуються російською – абсурдно. Наші військові сьогодні – це про зріз українського різноманітного суспільства
Не варто чекати, що людина, яка сьогодні ухвалила для себе рішення одягнути військову форму, одразу повинна кардинально відрізнятися від інших наших співгромадян, крім того, що вона вже взяла на себе відповідальність і має певну мужність захищати нашу державу. Я знаю, що серед військових відбуваються процеси переосмислення та усвідомлення важливості української мови, але це не те, що відбувається швидко.
– Насамкінець, давайте підсумуємо, яких механізмів Україні сьогодні не вистачає для ефективного захисту української мови. Адже, на жаль, досі є послуги, що надаються російською, і деякі люди дотепер продовжують вільно відстоювати її використання…
– Для суспільних змін потрібен час. На жаль, так історично склалося, що питання мови залишається доволі тригерним в українському суспільстві. Це сталося не через політику нашої держави, чи елементарну байдужість українців, а через потужну інформаційну гібридну агресію з боку Російської Федерації. У рішенні Конституційного суду від 2021 року чітко зазначено, що Росія тривалий час використовувала мовне питання як один з основних інструментів у гібридній війні проти України.
Тому ми стикаємося з маніпуляціями та спробами відстоювати права, так би мовити “російськомовних українців”. Я кажу “так би мовити”, оскільки це не юридичний термін, а абсолютно політична дефініція, вигадана Росією. Це наслідки російської пропаганди, з якими ми продовжуємо боротися.
Водночас останні п’ять років в Україні діє Закон України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”. Ухвалення цього закону супроводжувався численними маніпуляціями зі сторони російської пропаганди. Також ми слухали про “мовних поліцаїв”, котрі на вулицях затримуватимуть усіх, хто послуговується недержавною. А ще про “утиски російськомовних”, і про те, що закон не працюватиме. Але він працює. За ці 5 років ми пройшли колосальний шлях змін та процесів дерусифікації.
Так, є винятки, і, на жаль, вони будуть, але порушення стають все більш помітними для суспільства. Сьогодні наші громадяни вже не толерують порушників і докладають зусиль, щоб українська мова поширювалася, а наслідки русифікації зменшувалися. Ми рухаємося вперед маленькими кроками, але через велику роботу – і обов’язково досягнемо успіху.
На початку 2024 року Фонд гарантування вкладів виставив на аукціон пул активів ліквідованих російських “Сбербанку” (перейменованого у “МР Банк”) та “Промінвестбанку”, а також збанкрутілого українського “Мегабанку”. Це – комерційна нерухомість в Одесі та Сумах та право вимоги боргів по старих кредитах на загальну суму 2,8 мільярда. Однак, перемогу здобули компанії, що належать громадянам Росії.
18 грудня Генеральний секретар НАТО Марк Рютте повідомив, що Україна отримає 19 систем ППО від союзників для захисту критичної інфраструктури.
18 грудня у Брюсселі президент Володимир Зеленський зустрівся з главою Франції Емманюелем Макроном. Сторони обговорили ключові пріоритети для зміцнення оборонних спроможностей України.
У Генеральному штабі ЗСУ поінформували про оперативну ситуацію на фронті станом на 22:00 18 грудня. Загалом від початку цієї доби відбулося 224 бойових зіткнення.
Співзасновник Monobank Олег Гороховський опинився в центрі уваги через неоднозначний коментар стосовно моделей платформи OnlyFans. У своєму Telegram-каналі він написав: “Думаю, що для цієї категорії платників податків теж непогано зайде податок заднім числом ;)”.