«Українці за кордоном мають постійно говорити про Україну та війну», — музикант Павло Гінтов

Український піаніст Павло Гінтов народився у Києві, закінчив докторантуру в Мангеттенській школі музики. Має ступінь доктора філософії з музики. Майже 20 років живе у США, де займається культурною дипломатією та активно бере участь в акціях протесту, які після російської анексії Криму та початку війни на сході України супроводжують виступи на Заході російських діячів культури, які підтримують дії РФ. Музикант проводить благочинні заходи на підтримку ЗСУ та цивільного населення та веде інформаційну роботу у США на підтримку України. Про ставлення американців до України, російську та українську культури “Букви” поговорили з Павлом Гінтовим у Нью-Йорку.

– Як змінилося ставлення в США до України з 2014-го (після анексії Криму, вторгнення РФ на Донбас) та після повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022 році?

– У 2014-му більшість моїх не українських знайомих вважали, що це один з чисельних локальних конфліктів. Вони не розуміли, чому для мене це так важливо, що я не тільки граю на фортепіано, а й ходжу на акції протесту.

– У Нью-Йорку були акції протесту у 2014-му? 

– Були великі акції. Наприклад, коли приїжджав Путін в ООН у 2015-му році. Була українська громада, грузинська, поляки, білоруси, представники російської ЛГБТК-спільноти, які виїхали з Росії через переслідування. Це був величезний, багатотисячний мітинг біля ООН.

Але мої колеги дуже дивувалися, що музикант таким переймається, бо треба музику грати, а не політичною активністю займатися.

А після 22-го багато з них сказали, що не очікували, що все серйозно, і тепер все розуміють. Дійсно змінилось ставлення. Багато музикантів намагаються грати твори українських композиторів, щоб продемонструвати підтримку.

– Яких композиторів? 

– Сергія Борткевича, Миколи Лисенка, Віктора Косенка, Рейнгольда Глієра, іменем якого названо училище в Києві. Просили рекомендації. Також питають щодо виконання російської музики. Наприклад, телефонує американська піаністка і каже: “Я граю  концерт, і в мене в програмі стоїть твір Мусоргського. Але я б не хотіла, щоб хтось подумав, що я  підтримую Росію зараз”. Її турбувало, що якщо вона зіграє щось російське, то це буде сприйматися як підтримка Росії. Звичайно, для мене було цінно, що вона про це думає.

Було й таке, коли один американський диригент організував великий концерт, присвячений Дню Незалежності України, і каже: “Я не знаю, що поставити в програму, підкажи, чи можна Мусоргського, у нього в циклі “Картинки з виставки” є “Золоті ворота великого міста Києва”. І я сказав: “Будь ласка, не робіть цього, якщо це присвячено Україні. Краще виконайте твір українського композитора”. 

Моя позиція така: я нікому не вказую, що грати і що не грати, але, будь ласка, не треба грати російську музику на концерті для України. Він відповів: “Дякую, я і сам так подумав, але хотів ще підтвердження”.

Ще приклад, щойно я грав на концерті, до мене підійшов піаніст, який у Вісконсині викладає в консерваторії, і каже: “Я гратиму концерт вокальних творів українських і мексиканських композиторів”. Він мексиканець і робить концерт на підтримку України, половина пісень буде мексиканською, а половина — українською. Також Лисенко, Косенко. За останні три роки я таке бачу досить часто, раніше такого не було.

Джерело: Young Performers Foundation

– Чи є в США втома від України? 

– Важко сказати. Серед музикантів 100% немає. Музикантам цікава незвична чи невідома музика, тому коли вони чують щось красиве та українське, скажімо, чого не знали, їх це захоплює. А просто люди, важко сказати, це також залежить, напевно, від того  де, в яких містах, в яких штатах. 

Загалом я зустрічаю різних людей, зовсім далеких від України людей, і дуже часто чую слова підтримки, тому в мене немає враження, що є втома. 

– Про війну пам’ятають? 

– Так, про війну пам’ятають, так. І з Росією налагоджувати стосунки, здається, не хочуть поки ще. 

– Викладачі та студенти  Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського з 2022 року ініціюють перейменування, але є опір з боку керівництва. Чому це потрібно зробити?

Довідка: П. І. Чайковський — відомий російський композитор і символ російської культури. Більшу частину життя він прожив у Російській імперії.

“Попередниця Національної музичної академії — Київська консерваторія як вищий навчальний заклад з’явилася лише в 1913 році, тобто через 20 років після смерті композитора. Отже, будь-які припущення щодо безпосередньої ролі Чайковського в заснуванні закладу безпідставні.

– Сто відсотків треба перейменувати. Я про це вже багато разів казав. Це якийсь сюрреалізм, що у нас на Майдані стоїть консерваторія імені Чайковського. Цю назву їй надали в радянські часи для того, щоб привʼязати її до «старшої сестри» — Московської консерваторії, яка також імені Чайковського. 

Сам Чайковський ніколи до нашої консерваторії не був дотичний. У нас є свої композитори, яких треба  підтримувати і пропагувати.

Я би був дуже радий, якби у нас була консерваторія імені Лятошинського, який, як на мене, є одним з найяскравіших композиторів ХХ століття. А його музику й досі не знають за кордоном. Він все життя працював у Київській консерваторії та є грандіозною постаттю в українській музиці. 

– На своїй сторінці у Facebook ви пишете про війну РФ в Україні англійською мовою. Часто люди творчих професій розуміють ризики й намагаються таких тем уникати, щоб не втратити авдиторію, бо від них хочуть розваг. Чи стикалися ви з критикою? 

– Так. Є певна кількість людей, з якими я колись спілкувався і яких вважав своїми друзями, чи цінував їхнє ставлення до мене, які цього не розуміють. Кажуть, що “скільки можна вже, давай грай музику, а не пиши про війну”. Хтось просто мовчки відійшов.

Я живу в Америці вже майже 20 років, але останні роки це досить дивне життя. Кожен день спостерігаєш за тим, що відбувається в Україні: вибухи, повітряна тривога, пишеш рідним і друзям, як у вас справи, хтось на фронті, хтось пише з фронту. А потім виходиш на вулицю, ідеш на роботу і маєш себе поводити так, як всі, начебто у тебе все нормально.

Місцеві колеги, знайомі — вони знають, що в Україні війна, але для них це не є найважливішим. У них своє мирне життя.

Коли почалась повномасштабна війна, у мене на Facebook додалось дуже багато підписників буквально за перший тиждень. Я їм розповідаю про події в Україні, а вони це використовують як джерело інформації. За ці три роки я не писав майже нічого про своє життя, про мистецтво, про музику. 95% того, про що я пишу, – це події в Україні.

Якщо ми не хочемо, щоб світ втомився від України, закордонні українці й ті, хто мають бодай якусь закордонну аудиторію, мають постійно про це говорити. 

Джерело: Young Performers Foundation

– Ви активно виступаєте проти концертів у США та ЄС російських музикантів, які підтримують політику РФ. Яка ситуація зараз?

– Багато людей ведуть роботу, щоб їх не запрошували. Це, на жаль, приносить результат, лише коли почалась повномасштабна війна. Тобто їх не запрошують з лютого 22-го року. 

– Кого саме вдалося зупинити? 

– Наприклад, диригент Валерій Гергієв. Він не просто диригент, він був одним із найвпливовіших людей в світі класичної музики. Від нього дуже багато всього залежало: кого запросить Carnegie Hall, кого запросить Metropolitan Opera.

По-перше, він особистий друг Путіна. Він завжди публічно підтримує всі ініціативи президента РФ і є його довіреною особою. Гергієв їздив до окупованого РФ Цхінвалі, коли там ще люди лежали поранені та ув’язнені і сиділи в клітках. Він диригував там “концерт перемоги”. Гергієв літав до “освобождьонної” Пальміри, коли там також війна йшла. Коли він приїжджав у Нью-Йорк, ми кожен раз робили протести. Одного разу він вийшов і сказав: “А не треба було людей в Одесі палити” – типовий російський фейк про те, що українські націоналісти спалили людей в Одесі у травні 2014 року. 

На той час він був головним диригентом в Мюнхені, а не жив десь в російському селі, де споживав виключно Перший канал і пропаганду, тобто він все чудово розуміє. 

Але в нього така робота, йому це вигідно. Коли він сюди приїжджав, то казав, що я є посол миру, я наводжу мости між Росією, щоб була дружба, але українські фашисти мене переслідують. І всі кажуть “так-так, це ж мистецтво, це ж високе мистецтво”. Але потім він повертається в Росію, їде у Кремль, йому там вішають орден, і він каже: ми з Лавровим колеги, бо він у політиці, а я ніби міністр культурної дипломатії. Я підтримую Росію. Є відео, де він це каже.

– Його зараз вже не запрошують?

– Наразі його ніхто не запрошує на Заході. Його з Мюнхена вигнали, з Америки вигнали. Він зараз диригує в Росії, його відразу назначили художнім керівником і Большого, і Маріїнського театрів. Тобто він як імператор музики в Росії. Тепер він диригує у Сибіру, літає на гастролі до Китаю. 

Гергієв був одним з тих, хто підписав лист у березні 2014 року на підтримку анексії Криму. А, наприклад, сопрано Анна Нетребко не підписувала того листа, але фотографувалася з прапором в Новоросії та давала гроші Олегу Царьову начебто на “ремонт Донецької опери”. В Європі вона продовжує співати. Вона на деякий час зникла в Америці, але буквально через кілька днів вона має співати у Флориді. Це буде її перше повернення за три роки. Один квиток коштує 1250 доларів.

І директор тієї опери у Флориді зробив заяву, що мистецтво — поза політикою, що вони щасливі, що вона повертається, і вони будуть насолоджуватися її голосом. Вона, звичайно, намагається на двох стільцях всидіти. Дуже довго не хотіла нічого говорити про війну РФ в Україні, хоч від неї вимагали заяву. Перша її заява була, що від артиста не можна вимагати нічого, бо артист просто співає оперу. Друга була, що “я проти війни і моє серце з українськими та російськими матерями”. І тільки у третій вона сказала, що їй не подобається, що Росія вторглась в Україну. Але це було три місяці після початку Великої війни. І під великим тиском. І зараз всі, хто її запрошує, використовують це як виправдання.