Чому деякі пісні «застрягають» у голові і як це зупинити

Джерело: The Washington Post

Спіймати “earworms” (“вушного хробака”) – або мати “мимовільні музичні образи” за психологічною термінологією – надзвичайно поширене та універсальне явище.

З усіх звуків, які ми чуємо, музика, ймовірно, найсильніше впливає на наш мозок. Хоча слова та звуки також з’являються у нашій голові, вони з меншою ймовірністю лунатимуть там ехом, порівняно з піснями, які мають повторювану структуру та зациклюючі мотиви.

Мовлення за своєю суттю не має такої структури, але поезія – так. Просте повторення сказаних слів може зробити їх музичними, явище, відоме як ілюзія перетворення мовлення на пісню, яке було відкрито психологом Діаною Дойч.

Але не всі пісні “застрягають” у наших головах.

Основний показник того, чи стане певна пісня нав’язливою для вас – те, що ви почули її недавно. Іноді пісня просто продовжує звучати у нашій голові, зауважила доцентка кафедри музикальної психології у Даремському університеті Келлі Якубовські.

Популярну музику, зазвичай, ми слухаємо знову і знову. Пісні, вплив яких ми відчуваємо, з часом стають приємнішими – психологічна тенденція відома як “ефект простого впливу”.

Але популярна музика зачіпає тому, що вона популярна, чи вона популярна тому, що зачіпає?

Аби зрозуміти, як все відбувається насправді, фахівці у межах дослідження 2023 року прослухали пісні, які більшість людей ніколи не чули.

Вони слухали кожну пісню різну кількість разів і чим більше учасник слухав пісню, тим більша ймовірність, що наступного дня вона “застрягне” у його голові.

Але й сама пісня теж має значення. Деякі пісні були простіші та легше запам’ятовувались.

Пісні, які викликають “вушних хробаків” (термін для пісні, яка “застрягла” у голові), зазвичай, швидкі і, за словами Якубовські, оптимістичні.

Але найголовніше – це “співучість” пісні – наскільки вона легка і наскільки ви хочете її співати, навіть якщо це лише у вашій голові.

“Пісня застрягає у вас у голові тому, що ви насправді відчуваєте підсвідоме бажання підспівувати їй. І насправді пісня у голові – це певне захоплення ресурсів нашої робочої пам’яті”.

“Вушні хробаки” зазвичай прості, короткі та повторювані. Такі пісні мають загальніші мелодійні контури, які передбачувані, але мають сплески новизни та неочікувані інтервали, які роблять їх цікавими. І, зазвичай, їх легше співати з вужчим діапазоном висоти тону.

Приспів також з великою ймовірністю стане набридливим, бо є найбільш повторюваною частиною пісні. До прикладу, як трек “Never Gonna Give You Up” Ріка Естлі.

Нав’язливі мелодії можуть виникати при прослуховуванні інструментальної музики, але найчастіше зустрічаються під час прослуховування пісень зі словами.

Деякі популярні пісні з нав’язливими мелодіями мають тексти, які не мають сенсу, але їх доволі легко підспівувати. До прикладу, “a, ra, ah-ah-ah” з пісні Леді Гаги “Bad Romance” чи дитяча пісня “Baby Shark, doo-doo-doo-doo-doo-doo”.

Коли пісня починає грати у нашій голові, мозок використовує більшість тих самих когнітивних ресурсів, які і під час реального прослуховування.

Нейровізуалізація показує, що коли ми свідомо уявляємо собі музику, активуються подібні слухові та рухові області мозку, як і тоді, коли ми її насправді слухаємо. Однак уявлення про музику використовує більше лобових ділянок мозку, що беруть участь у пам’яті або відтворенні спогадів, які нам не так потрібні, коли ми слухаємо.

Первинна слухова кора більше задіяна в прослуховуванні, оскільки вона безпосередньо обробляє звуки, що надходять. Але під час уяви більше залучаються слухові області вищого порядку.

Коли ми чуємо пісню, і музика зупиняється, наш мозок заповнює прогалини. В одному дослідженні дослідники програвали такі пісні, як “Satisfaction” гурту Rolling Stones, і вставляли прогалини тиші. Нейровізуалізація показала, що слухова кора продовжувала активуватися навіть у тиші, ніби продовжуючи пісню.

І, відповідно до ідеї, що “вушні хробаки” викликають у нас бажання співати, дослідники виявили, що спів пісні в голові насправді змушує нас робити субвокалізаціі, коли ми не співаємо вголос, але все ще спостерігаються помітні рухи м’язів у гортані та губах.

Попри поширену думку, що “вушні хробаки” завжди дратують, більшу частину часу люди вважають їх приємними або принаймні нейтральними.

Це має сенс, тому що ми часто слухаємо свої улюблені пісні, “а потім вони просто продовжують лунати”.

Але коли це неприємно, найпоширеніший спосіб позбутися нав’язливої пісні у людей — це слухати або думати про іншу пісню, показало дослідження.

Думки про іншу пісню або прослуховування може допомогти нам позбутися тієї, що застрягла в нашій голові, сказала Якубовські.

“Надзвичайно важко мати дві пісні в голові одночасно, тому що вони використовують однакові когнітивні ресурси”.

Хитрощі полягають у виборі пісні, яка сама по собі не стане “вушним хробаком”.

За словами Якубовські, у Великій Британії люди співають “God Save the Queen”, яка може відволікти їх від зараження “вушним хробаком”, водночас будучи “настільки нудною”, що не породжує власного “вушного хробака” на його заміну. ​​

Є також деякі свідчення того, що “викинути” пісню з голови можна, якщо заспівати її до кінця або згадати повністю текст.

У дослідженні 2021 року виявили, що уривчасті пісні сильніше порушують робочу пам’ять, що натякає: саме вони частіше стають нав’язливими мелодіями.

Але фахівці скептично ставляться до ідеї, що часте прослуховування допомагає позбутись пісні.

Ще одна стратегія — свідомо навантажити мозок.

Діяльність, що вимагає надто мало або надто багато зусиль, змушує нас відволікатися, через що мозок стає більш “гостинним” для нав’язливих мелодій.

Люди часто стикаються з “вушними хробаками” за кермом або в душі — коли розум вільно блукає, бо нам нудно.

Відтак потрібно чимось завантажити мозок – до прикладу, почати робити щось складене чи поспілкуватись з кимось: це залучає ті самі ділянки мозку, які активні під час появи нав’язливої пісні.

Але один неочікуваний трюк має найкращий ефект, кажуть дослідники: жувальна гумка.

Оскільки “вушні хробаки” можуть викликати підсвідому потребу наспівувати, активуються голосові м’язи, навіть якщо ми не видаємо звуків. Жування гумки “перехоплює” ці м’язи та мозкові центри, що планують рух, і може приглушити ефект “вушного хробака”, згідно з дослідженням 2015 року.

Однак іноді пісня, що постійно крутиться в голові — це не так вже й погано.

“Я думаю, що “вушні хробаки” отримали погану репутацію, бо зазвичай застрягають саме ті пісні, які людям насправді дуже подобаються. Це не завжди поганий досвід”.

• На знак протесту проти планів уряду Великої Британії дозволити компаніям штучного інтелекту використовувати захищені авторським правом музичні роботи без дозволу понад 1000 артистів, серед яких Кейт Буш, Деймон Алберн (фронтмен рок-гурту “Blur” та учасник гурту “Gorillaz”) і Енні Леннокс з гурту “Eurythmics”, презентували альбом без звуку.