Не свято весни та краси
Радянська та пострадянська розважальна культура перетворила 8 березня на свято весни та краси. “Молчи, женщина, твой день 8 марта” – було одночасно жартом і реальністю. Після відновлення Україною незалежності зі сцен того ж “95 кварталу” лунало те саме і часто лунає досі.
Також 8 березня було свого роду жіночою сатисфакцією за 23 лютого день “защитника отечества”, святкування якого втілювалося в акт дарування чоловікам шкарпеток чи гелю для душу. Це давало жінці право на 8 березня отримати свій тюльпан.
8 березня — єдиний день на рік, коли в радянських фільмах та мультфільмах частина родини чоловічої статі брала на себе жіночі обов’язки. Обов’язки, які мало що мають спільного зі святом: прибирання, прання, приготування їжі. Тобто обслуговування всієї родини – роль, яку суспільство поклало на жінку.
Дівчаток виховували “хозяюшками”, а чоловіків “защитниками”.
8 березня був єдиним днем, коли жінка мала легальний час для перепочинку. Якщо ти дівчинка і не хотіла тюльпан на 8 березня, то, мабуть, вважалася ненормальною.
Слово “фемка” тоді ще не знали.
Звідки насправді взялося 8 березня і чому воно не має нічого спільного зі святом весни та краси, мало хто знав, та й не сказати, що сильно цим цікавився.
Відтоді небагато що змінилося. Досі багато жінок використовують цей день, щоб отримати трохи уваги та дивіденди від статі, якою їх наділила природа і яку вони не обирали.
Сьогодні частина жінок не хоче брати в цьому участь, оскільки хотіла б, щоб їх передусім вважали людиною яка має права і повагу саме тому, що вона передусім людина, а вже потім жінка.
Для них 8 березня це день, коли відзначають досягнення жінок, а також привертають увагу до гендерної нерівності, дискримінації та насильства.
Суспільство вимагає від жінок бути чарівними та ніжними, але не нав’язливими, завжди молодими, але не “ботоксними”, сексуальними, але не провокативними. Стрункими, але ж не анорексичними. Щоб себе утримували, але не заробляли більше, ніж треба. Про всіх піклувалися, віддавали себе всю, але були у ресурсі. Цей перелік кожна може доповнювати ще довго.
8 березня – це про право жінок на безпеку, гідність і захист. Сьогодні уваги потребують права військовослужбовиць та недопущення обмеження прав жінок через нові законодавчі ініціативи. Ми досі маємо відстоювати наше право розпоряджатися власним тілом, оскільки розмови про заборону абортів та обов’язок жінки народжувати більше звучать усе гучніше.
У цей день я б хотіла, щоб жінки усвідомили історичний момент, у якому ми знаходимося, і ті можливості, яких не мали наші прабабусі та навіть матері.
Ми маємо право казати “ні”. Ми маємо право обирати, як жити і як не жити. З ким. І де.
Маємо право бути злими, мати будь-яке тіло. Якщо хочеться, то мати філери в губах та імпланти в грудях, які заходять у приміщення першими. Або не мати ніколи.
Хотіти заміж або ні. Виходити заміж та розлучатися. Обирати народжувати дітей або не народжувати. Мати доступ до освіти та можливість заробляти.
Таких можливостей наші пращурки не мали ще 100 років тому, коли Вірджинії Вулф на початку ХХ століття не дозволяли заходити до бібліотеки в Оксфорді без супроводу чоловіка, а в парку ступати на стежку, по якій могли ходити лише чоловіки.
Сьогодні ми маємо право обирати і обов’язково нести відповідальність за цей вибір. Бо свобода – це саме про відповідальність. А не перекладання власної долі на чоловічі плечі.
Лише від нас залежить, як ми дозволяємо до себе ставитися і яким буде наше теперішнє та майбутнє. Про це варто пам’ятати не лише 8 березня.
3 листопада 2026 року у США відбудуться проміжні вибори до Конгресу. Американці не обиратимуть президента – Дональд Трамп залишатиметься на посаді до січня 2029 року. Натомість виборці визначать склад усієї Палати представників і частини Сенату. Від результатів залежатиме, яка партія контролюватиме законодавчу гілку влади протягом наступних двох років і наскільки легко адміністрація Трампа зможе проводити через Конгрес свої рішення.
В недавньому інтерв’ю NBC News Володимир Зеленський заявив, що у разі проведення виборів до завершення війни Росії проти України, обов’язково балотуватиметься знову, оскільки він не може “кинути державу посеред бойових дій”. А якщо війна на момент виборів вже буде завершена, то рішення щодо переобрання “залежатиме від багатьох факторів”. Оскільки він вже давно не згадує про свою обіцянку “бути президентом одного терміну” і послідовно демонструє бажання зібрати й утримувати стільки влади, скільки можливо, то можна припустити, що балотуватись на другий термін Зеленський захоче в будь-якому випадку.
“Мирні голоси” за мир за будь-яку ціну – це не про завершення війни. Це конкуренція за виборця, який втомився від війни, закінчення якої йому обіцяв Зеленський за 2–3 тижні. Це спроба зайняти нішу Зеленського, який із президента миру перетворився на президента війни. Це спроба отримати голоси людей, які кожного дня втрачають близьких, здоров’я та гроші. Людей, які переживають за рідних на фронті, в тилу та в окупації. Людей, які втомились нести тягар “незламності” ціною самопожертви.
Коли в XXI ст. деякі політики стверджують, що Україні слід домовлятися з Росією, навіть ціною “важких компромісів”, вони зазвичай не кажуть ні про зміст цих компромісів, ні – найголовніше – навіщо це потрібно самій Росії?
16 вересня Верховна Рада після двох невдалих спроб в першому читанні ухвалила законопроєкти про оподаткування ПДВ посилок з іноземних інтернет магазинів – урядовий № 15460 та № 16051-1, авторства сумнозвісного Данила Гетманцева.