The Atlantic: аналітики називають Іран стратегічним переможцем, а перемир’я – поразкою США

США продемонстрували високу ефективність на полі бою під час конфлікту з Іраном, однак у стратегічному вимірі війна могла завершитися на користь Тегерана. В аналітичному матеріалі The Atlantic експерти зазначили, що умови двотижневого перемир’я фактично закріплюють домінування Ірану в регіоні та визнають його контроль над ключовими нафтовими шляхами.

Попередньо Іран, США та Ізраїль погодили двотижневе перемир’я, основою якого стала ініціатива Тегерана з десяти пунктів, яку президент США Дональд Трамп назвав “прийнятною базою для переговорів“. Серед умов, оприлюднених у медіа – повне скасування санкцій проти Ірану, передача йому контролю над Ормузькою протокою та право стягувати плату за проходження суден із подальшим розподілом доходів з Оманом.

Аналітики видання вважають, що за таких умов Вашингтон опиняється у гіршій стратегічній позиції, ніж до початку війни, тоді як Іран – у більш вигідній. Попри “тактичну та оперативну перевагу” США під час бойових дій, цього виявилося недостатньо для досягнення ключових цілей.

Протягом конфлікту заявлені цілі американської адміністрації змінювалися – від натяків на зміну режиму до спроб послабити ракетні спроможності Ірану, його флот, ядерну програму та вплив на збройні угруповання. Водночас, як зазначається, “фактично, Сполучені Штати не досягли жодної з цих цілей”.

Хоча частину іранського керівництва було ліквідовано, це не призвело до суттєвих політичних змін. Їх замінили більш жорсткі представники режиму, зокрема син верховного лідера Алі Хаменеї. Сам Трамп визнав, що більшість потенційних “поміркованих2 співрозмовників для переговорів загинули.

Іран також зберіг значну частину військових можливостей. За оцінками, він продовжував запускати балістичні ракети та дрони до останніх тижнів війни й утримав до половини своїх пускових потужностей, які може відновити у відносно короткі терміни.

Попри знищення більшої частини іранського флоту на початку конфлікту, Тегеран зміг утримувати Ормузьку протоку фактично закритою, використовуючи безпілотники, малі судна та загрозу мінування. Це створювало настільки високі ризики, що страхові компанії відмовлялися покривати транзит.

Щодо ядерної програми, Іран зберіг контроль над запасами розщеплюваних матеріалів і має більше збагаченого урану, ніж до виходу США з ядерної угоди часів адміністрації Обами. У матеріалі зазначається, що після війни Тегеран може розглядати створення ядерної зброї як засіб стримування, за прикладом Північної Кореї.

Окремо експерти зазначають, що зняття санкцій може ускладнити контроль за фінансовими потоками Ірану та полегшити фінансування союзних угруповань.

Водночас США, за оцінкою авторів, витратили значну кількість високоточних озброєнь, зокрема систем Patriot missile system, THAAD missile defense system, Tomahawk cruise missile та JASSM-ER missile, відновлення яких потребуватиме років. Це може вплинути на обороноздатність США, зокрема в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Крім того, як зазначає видання, США могли втратити частину довіри союзників як гаранта безпеки. Іран продемонстрував здатність блокувати ключові морські маршрути та завдавати ударів по критичній інфраструктурі в регіоні, зокрема по газових об’єктах Катару.

Таким чином, на думку аналітиків, Іран, попри значні втрати, зберіг ключові позиції, посилив контроль над стратегічною протокою та отримав шанс на економічне відновлення.

“Іран пережив цей конфлікт, зазнавши ударів, але з відчуттям перемоги”, – зазначається у матеріалі.