Волинська трагедія: аналіз відносин України та Польщі

Джерело: “ЄП”

Попри побоювання загострення відносин між Україною та Польщею, роковини Волинської трагедії 11 липня не призвели до нової кризи у двосторонніх відносинах. Водночас цей день продемонстрував різні підходи польських політичних сил до діалогу з Києвом. Про це йдеться в аналізі співзасновника “Європейської правди” Юрія Панченка.

За словами автора, ще напередодні 11 липня в Україні очікували можливого загострення. Зокрема, 7 липня керівник Офісу президента Кирило Буданов заявляв, що польська влада готує “цілу низку, як на мене, незрілих ескалаційних кроків”. Польські ЗМІ також повідомляли, що президент Кароль Навроцький може саме цього дня оприлюднити умови для покращення відносин з Україною та навіть відмовитися від зустрічей із президентом Володимиром Зеленським.

Однак, як зазначає Панченко, ці очікування не справдилися. Попри численні заяви польських політиків, 11 липня не стало початком нової кризи у відносинах Києва та Варшави.

Автор звертає увагу, що нині позиція польської влади вже не є єдиною, як це було під час попередніх історичних суперечок. Різні політичні сили мають власне бачення відносин з Україною, а їхні заяви дедалі більше пов’язані з підготовкою до парламентських виборів 2027 року.

Зокрема, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск виступив за деескалацію. Напередодні роковин він заявив, що Росія зацікавлена у конфлікті між Україною та Польщею, а 11 липня наголосив:

“Пам’ять не може бути знаряддям ненависті”.

Водночас Туск повідомив про намір створити у Варшаві меморіал із вічним вогнем та викарбуваними іменами всіх встановлених польських жертв Волинської трагедії.

Втім, Панченко нагадує, що навіть уряд Туска не завжди займає комфортну для Києва позицію. Як приклад він наводить підтримку поправки до резолюції Європарламенту, яка покладає на Україну відповідальність за “непотрібну та нічим не спровоковану ескалацію” відносин із Польщею.

Окрему увагу автор приділяє візиту до України віцепрем’єра та міністра оборони Польщі Владислава Косіняка-Камиша. Саме він став єдиним польським високопосадовцем, який 11 липня прибув до України та взяв участь у пам’ятних заходах у Волинській області.

Попри те, що раніше Косіняк-Камиш неодноразово робив жорсткі заяви щодо України та навіть допускав блокування її вступу до ЄС через історичні питання, цього разу він уникнув різкої риторики.

“Я приїхав не для того, щоб роз’ятрювати рану, а щоб загоювати її. Але щоб загоїти її – потрібно попрацювати”, – сказав він.

На думку Панченка, цей візит мав і внутрішньополітичне значення. Віцепрем’єр намагався посилити власні позиції у правому таборі, адже президент Кароль Навроцький досі не відвідав Україну.

Сам Навроцький 11 липня перебував у селі Радруж неподалік українського кордону. Це місце є символічним, адже там вшановують польських жертв, але водночас село було одним із населених пунктів, звідки після операції “Вісла” депортували українців.

Автор зазначає, що такий вибір місця міг стати приводом для примирливої заяви про трагедію обох народів, однак цього не сталося. Навроцький відкинув твердження про серйозні порушення прав українців у Польщі в середині ХХ століття.

Попри це, президент Польщі не став висувати нових вимог Україні, не критикував Володимира Зеленського та не загострював риторику, чого багато хто очікував.

Натомість він зосередився на власній законодавчій ініціативі щодо заборони символіки ОУН та УПА.

“Ми не хочемо бачити цього в Польщі, і я зроблю все, щоб цього там не було”, – заявив Навроцький.

Панченко припускає, що поміркованіша позиція президента Польщі могла бути пов’язана з його зустріччю із Володимиром Зеленським під час саміту НАТО. Незабаром після переговорів український президент повідомив про початок нових ексгумаційних робіт на місцях імовірних польських поховань у селах Островки та Воля Островецька.

Найбільш жорстку позицію, за словами автора, продемонструвала опозиційна партія “Право і справедливість”. Її представник Пшемислав Чарнек оголосив про підготовку парламентської резолюції із закликом блокувати подальше просування України до членства в Європейському Союзі.

“Ми закликаємо уряд протидіяти будь-якому подальшому розвитку процесу інтеграції України з ЄС”, – заявив він.

Як зазначає Панченко, така риторика є різкою зміною курсу партії, яка ще донедавна відкрито підтримувала вступ України до ЄС. На його думку, “Право і справедливість” намагається перехопити частину електорату ультраправих сил, однак усередині самої партії вже сумніваються в ефективності цієї стратегії.

Автор також звертає увагу, що попри антиукраїнські заяви, “ПіС” не стала критикувати уряд за згоду відкрити ще один кластер переговорів про вступ України до ЄС. Це, на його думку, свідчить, що партія залишає можливість змінити свою риторику.

Підсумовуючи, Панченко зазначає, що роковини Волинської трагедії у 2026 році не стали початком нового загострення між Україною та Польщею. Водночас історичні питання й надалі залишатимуться одним із головних інструментів політичної боротьби напередодні парламентських виборів у Польщі 2027 року, хоча частина політичних сил намагається звести ризик нової ескалації до мінімуму.

Після меморіальних заходів до дня пам’яті жертв Волинської трагедії в польському селі Радруж у соцмережах звернули увагу на занедбаний стан частини українських поховань на місцевому греко-католицькому кладовищі.

Як роковини Волинської трагедії вплинули на відносини України та Польщі: аналіз «ЄП»