Від загубленої могили до відновленої історії: як повертають пам’ять про воїнів УГА

На Янівському та Личаківському цвинтарях у Львові досі знаходять забуті могили українських військових і громадських діячів. Деякі поховання десятиліттями залишалися без належного догляду, а імена похованих поступово зникали з пам’яті. Втім, завдяки архівним пошукам та ініціативі небайдужих людей ці історії вдається повертати.

Одним із тих, хто займається пошуком, дослідженням біографій та впорядкуванням поховань, є історик з Івано-Франківська Андрій Бойда. Він досліджує українські галицькі військові формування, біографії діячів XIX–XX століть і маловідомі сторінки історії України.

У розмові з «Буквами» Андрій розповів, як вдалося віднайти втрачену могилу поручника Української Галицької армії Володимира Букшованого, чим запам’ятався цей старшина та як склалася його доля після визвольних змагань. Також історик поділився історіями четаря УГА Йони Ничика та невідомого стрільця, поховання якого вдалося віднайти на Янівському цвинтарі.

Крім того, поговорили про те, скільки коштує впорядкування однієї могили, хто допомагає фінансувати такі роботи, наскільки масштабною залишається проблема забутих поховань та чи може у Львові з’явитися електронна база могил українських військових із біографіями й фотографіями.

– Як ви долучилися до процесу відновлення могил українських військових на Янівському цвинтарі?

– Усе почалося з звичайних прогулянок Личаківським цвинтарем та звернення уваги на забуті поховання, повз які просто неможливо було проходити. В 2025-му я ініціював впорядкування фактично забутої могили гімназійного професора Людвига Сальо, який похований на 63-му полі Личаківського цвинтаря. Основні роботи провели співробітники цвинтаря, після чого я з матір’ю маю нагоду приїздити туди раз на півроку або раз на рік, щоб продовжувати доглядати могилу цього діяча.

В січні ж 2025-го я познайомився з краєзнавцем і некрополістом Ігорем Мончуком, який активно сприяв мені в цій ініціативі. Для Львова це справжня легенда, адже він знає ледь не кожну могилу на ключових цвинтарях галицької столиці. Періодично до нього можна потрапити на екскурсію Личаківським або Янівським цвинтарями. В мене ще такої нагоди не було. Поки що я більше стараюсь щось віднайти стосовно тієї чи іншої постаті, чиї могили він знаходить на цвинтарях Львова.

Ігор є керівником благодійного фонду «Pro Memoria», який впорядковує і відшукує забуті могили. Завдяки цьому фонду, а також і Муніципальній обрядовій службі, небайдужим жителям Львова або його гостям, а також і Львівському комунальному підприємству «Бюро спадщини», вдається відновлювати пам’ять про різних постатей нашого минулого.

Ігор Мончук та Андрій Бойка, 29 серпня 2026 року.

– Яку роль у цьому процесi відіграєте особисто ви?

– Я займаюся архівними пошуками, звіренням реєстрів та виправленням біографічних помилок або ж мушу дослідити ту чи іншу біографію з нуля. Також, я координую роботу з пошуку місць поховань та організацію їхнього подальшого відновлення. Щоб ви розуміли, то ця праця не є з легких, бо не про кожного є інформація у відкритому доступі, ідентифікована у іменних архівних справах або присутня серед опублікованих джерел. Донедавна мені багато допомагав нещодавно спочилий професор Петро Сіреджук. Він міг по пам’яті підказати як архівну справу, так і книгу чи газету, де могла бути необхідна інформація.

Станом на зараз інформацію допомагає знаходити історик Анатолій Бойків та бібліограф Вячеслав Мамон. Без їх допомоги, а також і допомоги професіоналів, яких я залучаю для якісних статей на Вікіпедії, чиї імена не завжди відомі через псевдоніми на порталі, про дуже багатьох постатей були б лише дати життя і смерті, короткі дані про роботу або родину. Завдяки цим людям звичайна біографія перетворюється у цікаву та повчальну розповідь.

– Від серпня на Янівському цвинтарі відновили або впорядкували кілька поховань. Розкажіть, хто були ці люди?

– Це було двоє старшин та невідомий стрілець з лав Української Галицької армії. Першим з них був поручник УГА Володимир Букшований. Це був український старшина, чию пам’ять нарешті вдалося повернути із забуття. Він народився 18 серпня (за іншими даними — 11 серпня) 1891-го року в містечку Пістинь (зараз це село) у Косівському повіті (зараз районі) сучасної Івано-Франківської області. Він походив з багатодітної родини титулярного вахмістра жандармерії у Жаб’є і Коломиї, а згодом і службовця Коломийської ратуші Семена Букшованого. Найстарший з дітей цього вахмістра став греко-католицьким священиком, другий син – це політик, журналіст, командир 1-го полку, а згодом і 1-ї бригади УСС Осип Букшований. Третім був Володимир, який до війни не встиг завершити навчання у вчительській семінарії у Станиславові. 15 грудня 1914-го в Угорщині його було призвано до війська. 29 березня 1915-го він пройшов медичну комісію перед тим, як розпочати навчання у офіцерській школі в Угорщині.

Фото з архіву Андрія Бойди.

Є звісно інформація, що в 1914 – 1915-му він навчався у кадетській школі у Львові. В документах, які отримав у Польщі про таке не згадується. Протягом Першої світової війни він був на посадах командира взводу (16.10 – 16.12.1915) у 24-му піхотному полку, згодом у 22-му полку крайової оборони (ландверу) — т.в.о. командира роти (16.02.1916 – 20.04.1917), з 2 травня по 13 вересня 1917-го він служив офіцером поліції при штабі 4-ї австро-угорської армії в Ковелі на Волині, з 28 жовтня 1917 по 10 листопада 1918 Володимир Букшований почергово був командиром 3-ї, 7-ї та 10-ї рот у 24-му піхотному полку. Жодних нагород у його документах немає. У полоні у ворога він не перебував.

Воювати В. Букшованому доводилось як на Східному фронті, так і в Італії. Напередодні Листопадового чину він був ад’ютантом командувача 36-го округу ландштурму в Коломиї. Згодом він очолив 3-й курінь (батальйон) зі складу колишнього 24-го піхотного австро-угорського полку в Коломиї. Курінь В. Букшованого увійшов до складу піхотного полку імені Петра Дорошенка у складі Української Галицької армії. Позиції довкола Львова або на його окраїнах частина Букшованого-молодшого утримувала 5 місяців. Поруч з ним воювала бригада УСС під командуванням старшого брата Осипа. Що цікаво, то обоє братів в боях за Львів, які тривали з листопада 1918-го і до середини весни 1919-го вели бої за місто на суміжних між собою ділянках. До прикладу, бригада Осипа брала місто зі сходу та південного-сходу, а курінь Володимира вів бої на півдні міста або на його передмістях. Я не виключаю, що вони могли бачитись і навіть разом координувати дії своїх бойових підрозділів. По-особливому В. Букшований відзначився під Судовою Вишнею весною 1919-го, де в одному з боїв його курінь відбив 9 атак польських військ, причому останні – в рукопашних боях.

Курінь Букшованого згодом увійшов до складу 2-ї Коломийської бригади УГА і продовжував воювати під час Чортківської офензиви влітку 1919-го. В липні того ж року курінь прикривав відступ частин УГА за Збруч. Згодом він воював як проти білих, так і червоних на Поділлі. Щоправда, в 1920-му В. Букшований недовгий час був на службі в Червоній УГА, яка стала наслідком обставин, які склались довкола галичан восени 1919 – взимку 1920-го. У квітні 1920-го він підтримав виступ 2-х бригад ЧУГА під проводом сотника Юліана Головінського і до осені 1920-го воював у складі 5-ї Херсонської дивізії армії УНР. По завершенню визвольних змагань, восени 1921-го В. Букшований переїхав до Львова, де записався на однорічний торгівельний курс, який завершив влітку 1922-го. Після цього і до самої смерті він проживав у різних частинах міста. Був одруженим і грав на контрабасі у оркестрі Львівського оперного театру.

Його не стало 1 січня 1931-го року у Львові. Він помер від наслідків грипу, яким хворів лише кілька днів. Ховали його переважно колеги-музиканти і кілька ветеранів УГА. Через те, що не залишилось рідних, в 1970-х могила була втрачена.

Після історії з могилою Букшованого, до фонду звернулись небайдужі жителі Львова, які повідомили, що на Янівському цвинтарі є могила ще одного старшини УГА. Могила їм трапилась через те, що поруч були поховані родичі цієї сімейної пари. У забутій могилі на Янівському цвинтарі був похований четар УГА Йона Ничик, який не був уродженцем міста, але прожив тут доволі довго і залишив певний слід в його історії. Він народився 10 серпня 1884-го, був з Тернопільщини, мав вищу юридичну освіту, адже навчався у Львівському університеті напередодні Першої світової війни. В 1911-му він як вмілий танцюрист був запрошений на великі урочистості до Відня, де його талант оцінила ерцгерцогиня Марія Йозефа Габсбург.

В 1914 – 1915-му він був жертвою російської окупації Львова і був навіть заарештований через спробу спротиву окупантам. Після визволення міста, в 1915-1918-му він служив у 35-му полку ландверу в Золочеві. Саме у Золочеві хорунжий (файнріх) Й. Ничик зустрів Листопадовий чин. Згодом він долучився до лав УГА, де в 1919-му дослужився до четаря. По завершенню визвольних змагань він проживав у Львові, де подекуди включався у місцеве політичне життя. Чи через те, що він був зі змішаної польсько-української родини, чи через зовнішній вплив, Ничик відійшов від української лінії і став пропольським соціалістом.

Так, десь мені потрапляло, що його критикували українські місцеві політики, але це не мішало йому бути брати участь в роботі виборчих дільниць у Львові. Один з таких випадків фіксується 1930-м роком. Після цього і до 1939-го про Ничика немає жодних згадок. Він помер 19 жовтня 1939-го у віці 55 років. Станом на 2026-й могила була в жалюгідному стані. Незважаючи на те, що оригінальна табличка непогано дійшла до наших днів, хрест на могилі Ничика міг впасти будь-якої миті.

Могила Йони Ничика була впорядкована напередодні Дня Незалежності України. Ми не випадково обираємо символічні дати, адже це і можливість для додаткової уваги до нашої спільної праці. До прикладу, 15 серпня роботи на могилі Володимира Букшованого були завершені в день Успіння Пресвятої Богородиці і за три дні до 135-ї річниці з дня народження цього героя. У випадку з незнаним стрільцем УГА, якого теж знайшли випадково, роботи були завершені напередодні Листопадового чину.

Фото з архіву Андрія Бойди.

– Особливо цікава історія Володимира Букшованого. Як вам вдалося встановити місце його поховання, якщо могила вважалася втраченою ще з 1970-х років?

– У травні 2026-го я продовжив свої довгорічні дослідження родини Букшованих. Оскільки я мав дані про точну дату смерті, але не знав остаточного місця поховання і чи є могила, я звернувся до Ігоря Мончука. Завдяки йому та співробітникам ЛКП «Муніципальна обрядова служба» місце поховання було віднайдене уже в межах цвинтаря. Вдалося це зробити завдяки нашій спільній архівній роботі. Ми знайшли точний номер поля та номер могили в документах. Могили там уже не було і тому комунальникам довелось поставити у серпні цього року хрест з табличкою від фонду «Pro Memoria».

Зараз ми також працюємо над розробкою нової карти цвинтаря разом із Муніципальною обрядовою службою та «Бюро спадщини». Мета цієї карти — належно позначити місця поховання українських діячів та видатних львів’ян, щоб люди могли легко їх знаходити, вшановувати їхню честь та берегти пам’ять про них.

Фото з архіву Андрія Бойди.

– А що відомо про невідомого стрільця УГА? Чи продовжуєте ви пошуки його імені, чи вже немає достатньої кількості джерел, щоб встановити особу?

– Поки що ім’я невідоме, бо радянські списки цього сектора втрачені. Але пошуки в документах та архівах тривають, адже завжди є шанс натрапити на якусь згадку. Шанси поки що невеликі, але будемо надіятись на краще. То, що точно можу сказати — він був учасником боїв за Львів у листопаді 1918-го. Очевидно, що і загинув тоді ж. Так, бої були і потім, але все ж я схиляюсь до того, що його поховали індивідуально саме під час основної фази.

Після вимушеного відступу УГА зі Львова наприкінці листопада 1918-го в наших військових навряд чи була змога ховати своїх герой на цім некрополі, тому я схильний до дати загибелі саме в середині того ж місяця.

– Чи звертаються до вас нащадки похованих або люди, які мають старі фотографії, документи й родинні спогади?

– Так, люди час від часу виходять на зв’язок і діляться родинними архівами чи фотографіями. Це дуже допомагає звірити біографічні деталі або зрозуміти, як виглядала могила раніше.

– Хто оплачує відновлення могил?

– Основна частина — це кошти нашого фонду та приватні благодійники, які роблять пожертви й допомагають нам відновлювати могили. Також інколи до цього процесу долучаються безпосередньо родичі похованих.

– Які приблизні витрати потрібні для відновлення одного поховання?

– Основна наша мета — належно позначити та впорядкувати місце поховання. Ми розчищаємо територію, прибираємо зайву рослинність, відновлюємо конструкцію, а за потреби виготовляємо й встановлюємо нові хрести та пам’ятні таблички з іменами. Оцінити повну вартість робіт одразу складно, бо це може бути і 8 тисяч, а може і більше 10 тисяч гривень. Все залежить від стану могили та потреб для впорядкування. І це лише для впорядкування з хрестом і іншою атрибутикою, бо самі розумієте – пам’ятник зараз дуже дороге задоволення.

– Наскільки масштабною є проблема занедбаних або втрачених могил українських військових на Янівському та Личаківському цвинтарях?

– І на Личаківському, і на Янівському цвинтарях основні меморіальні комплекси вже відновлені, тому головне завдання зараз — це пошук поза меморіалами. На цих цвинтарях досі знаходять поодинокі поховання Українських Січових Стрільців, вояків Української Галицької Армії та видатних громадських діячів, які потребують нашої уваги та впорядкування. Хоча, якщо брати до уваги тих, хто є похованим на меморіалі УСС і УГА на Янівському, то цьогоріч вдалось ідентифікувати одного раніше забутого героя. Оскільки я минулого року через Національну реабілітаційну комісію при УІНП реабілітував поручника УСС УГА Юліана Гоїва, то для мене була довгою загадка ким був його побратим Данило Богаченко. Лише цьогоріч я дізнався, що це був герой битви на г. Маківка.

Завдяки допомозі фонду «Pro Memoria» та пошуку в архівах вдалось знайти його на меморіалі. Я був приємно вражений, що могила цього героя має впорядкування. Щоправда, на могилі є помилка – записали як стрільця УГА Данила Бохаченка. Можливо, що будучи професійним розвідником, Данило сам частково видозмінив свої дані, коли потрапив у польський полон у липні 1919-го. Тим не менш, цей пошук зараз допоміг у тому, щоб біографія про нього була на Вікіпедії. Невдовзі я написав про Богаченка кілька історико-біографічних розвідок. Це все тепер буде акумульовано в те, щоб в Отинії хорунжому УСС Данилу Богаченку була встановлена меморіальна дошка.

Фото з архіву Андрія Бойди.

– Чи є перспектива створення електронної бази поховань українських військових у Львові, де можна було б переглянути біографії, фотографії та історію відновлення могил?

– Ідея чудова і потрібна, але це впирається у фінансування та ресурс, яких зараз бракує. Поки що це швидше робота на майбутнє, а зараз ми більше зосереджені на практичному порятунку того, що є на землі.