«Наша єдність – наша зброя»: як Акт Злуки проклав шлях до української державності

22 січня українці святкують День Соборності. 105 років тому століттями розділені українські землі нарешті об’єдналися в одній державі. Акт Злуки УНР (Української Народної Республіки) і ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки) знаменував початок державотворення, а ідею цілісності української нації вже ніколи не ставили під сумнів.

Нині Україна продовжує відстоювати власну незалежність і соборність у боротьбі з Росією, яка протягом століть намагається посіяти розбрат серед українців.

Проголошення Акта Злуки

Після Першої світової війни на території сучасної України виникло дві держави: УНР зі столицею у Києві та ЗУНР зі столицею у Львові. Обидві держави розпочали переговори про об’єднання. 

1 грудня 1918 року у Фастові, у пасажирському вагоні, підписали попередній договір, який затвердив намір двох держав об’єднатися. А вже 3 січня 1919 року у Станіславові (нині Івано-Франківськ – ред.) цей договір ратифікували.

Відтак 22 січня 1919 року, у першу річницю УНР, на Софійській площі в Києві проголосили Акт Злуки: українці, які були під oкупацією Рoсії, та українці, які були під oкупацією Австрo-Угoрщини, нарешті oб’єдналися. 

За словами очевидців, в цей день було морозно, а дерева вкривав іній. На балконах деяких будівель були портрети та бюсти Шевченка, прикрашені національними прапорами.

Проголошення Акта Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р.

“От військові оркестри заграли “Ще не вмерла”! На дзвіниці Софії загув дзвін. Серед натовпу рух і чути голосне: “Слава!… Їдуть!… Їдуть!… То Директорія!…” . Та от усе стихає, як на команду. Ледве знімають шапки – по чотирьох кутах площі чотири диякони читають Акт злуки усіх українських земель во єдине тіло. І сльози навертаються мені на очі”, – описує цей день педагог Віктор Андрієвський.

Держава проіснувала 175 днів

Об’єднана Українська Держава проіснувала 175 днів – до середини липня того ж 1919 року. Вона розпалася через непримиренні протиріччя між двома державами. 

Ярослав Файзулін у тексті “Мрія, яка так і не стала реальністю” пише: “Галицькі лідери сповідували європейські ліберально-демократичні принципи. Вони вважали членів Директорії популістами, здатними хіба що збунтувати селянство. Наддніпрянські політики закидали галичанам сепаратизм і нерозуміння їхнього революційного пориву. Різними були й зовнішньополітичні орієнтири. “Західняки” готові були співпрацювати з будь-ким, окрім поляків. “Східняки” вважали головним ворогом росіян”.

Як зазначає історик, злука стала радше декларацією намірів, однак так і не мала жодних практичних наслідків.

Однак ця подія повністю руйнує твердження російської пропаганди, буцімто українські землі вперше об’єднав Сталін у 1939 році, зазначають в Українському інституті національної пам’яті.

“Українська хвиля” 

21 січня 1990 року з нагоди 71-річчя Акта Злуки організували “живий ланцюг” (“Українська хвиля”) від Івано-Франківська через Львів до Києва. Це була одна з перших антирадянських акцій, які поклали кінець СРСР та дозволили Україні здобути незалежність.

“Живий ланцюг” у центрі Києва біля будівлі Національного академічного театру опери та балету України імені Тараса Шевченка.

Довжина ланцюга сягала 770 км. За офіційними даними радянського режиму, в акції брали участь близько 450 тисяч осіб. За неофіційними – від 1 до 5 мільйонів.

“Живий ланцюг” у Львові

Святкування за часів незалежності

Офіційного статусу свято набуло 1999 року, після появи президентського указу Леоніда Кучми. 

Відтоді українці щороку святкують цей день, об’єднуючись у “живі ланцюги”.

Однак в період з 30 грудня 2011-го до 13 листопада 2014-го на державному рівні свято було скасовано. Тодішній президент України Віктор Янукович встановив нове – День Соборності та свободи України.

Заклики до єдності українців 

Ідея соборності України “від Сяну до Дону” з’явилась задовго до її втілення. Акт Злуки став логічним підсумком тривалого шляху, який пройшла українська політична думка. Так, наприклад, задовго до проголошення Акта Злуки, у 1905 році, Іван Франко писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів”.

Так само у 1907 році писав і Михайло Грушевський: “Не чіпатися того, що ділить і роз’єднує поодинокі частини української землі, а пильнувати того, що лучить і єднає їх до купи, і се зміцнювати і розвивати мусимо… Єднатися, концентруватися, а не ділитися, не розбігатися – се повинно бути у всім нашим гаслом”.