«Бувши на бойових завданнях, просував культуру донорства»: про полеглого 21-річного Панча

Більшість українських військовослужбовців – це люди, які й до повномасштабної війни займали активну громадянську позицію. Вони брали участь у різних соціальних заходах, займалися волонтерством для нужденних, опікувались патріотичним виховання покоління, що зростає, або ж несли цінність культури донорства, яка є актуальною у будь-які часи. 

І, власне, так само багато цих громадян продовжили нести свої ідеї, паралельно перебуваючи на обороні нашої держави. Виїжджаючи з бойових завдань, вони продовжують долучатися до інших суспільних місій. Сьогодні – це показує українське військо як середовище відданих громадян, які прагнуть позитивних змін у багатьох сферах суспільного життя. Так само і після загибелі військових їхні справи не зупиняються – вони продовжують жити у діях побратимів…

Український оборонець Ілля Руднікович на псевдо “Панч” став на захист країни у 21 рік, долучившись до Третьої окремої штурмової бригади. З початком повномасштабної війни він фактично лише вступив у призовний вік, але чітко усвідомлював, що рішення піти у військо – це лише питання часу. Насправді Ілля активно допомагав армії ще до того, як сам поповнив армійські лави, зокрема наголошуючи на потребах донорства крові для військових. Він відчував себе частиною донорської місії, а також належав до команди громадської організації “Одна кров”. Однак, 16 серпня 2024 року  Ілля Руднікович загинув, виконуючи бойове завдання.

Сьогодні побратими захисника, спільно з організацією “Одна кров”, продовжують справу “Панча”. Вони запустили ініціативу, завдяки якій кожен охочий може стати донором крові, а також підтримати батальйон, у якому служив Ілля. Більше про те, яким був шлях “Панча” від життя у спорті – до донорства та війська, як сьогодні можна допомогти батальйону захисника і якими є загальні потреби у донорстві – в матеріалі Букв з організацією “Одна кров”.

Фото: надано близькими Іллі

“Друг Панч” – саме так сьогодні згадують Іллю його друзі та однодумці з організації “Одна кров”. З дитинства майбутній захисник вирізнявся ініціативністю та активністю: займався бойовими мистецтвами, зокрема карате й айкідо, був призером національних та обласних чемпіонатів з фрі-файту, регулярно брав участь у велосипедних заїздах. У більш свідомому віці Ілля також був донором крові й активно долучався до волонтерських подій, допомагаючи в організації та підтримці різних соціальних і благодійних ініціатив. Власне, донорство залишалося для нього пріоритетом навіть під час служби на фронті.

“Більшість з нашої команди знали його лише протягом півроку, але всі розуміли, що це людина, яка могла “полонити собою” з першої зустрічі. Ілля був мега позитивним, пам’ятаємо, він якось пожартував над медсестрами, що голка занадто велика і рука відпаде. То вони потім ще декілька днів перепитували: “як там цей веселий хлопчик?”. Він завжди жартував, підтримував і давав хороші поради, міг раціонально мислити та понад усе любив цю країну”, – пригадують в організації.

Фото: надано близькими Іллі

На момент початку повномасштабної війни, Ілля був студентом Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій. Тоді, коли він вирішив долучитися до війська, саме перебував на магістратурі, але тимчасово перервав навчання заради справи, яку вважав власним обов’язком. Ілля приєднався до лав 3-ї окремої штурмової бригади взимку, в той самий час, коли громадська організація “Одна Кров” саме почала відновлювати свою діяльність по всій Україні. Адже повноцінно організація не функціонувала ще з 2020 року, за винятком деяких осередків. Вже коли постала пропозиція відновити проєкт на більш масштабному рівні, було сформовано нову команду з нових волонтерів, які прагнули допомогти країні у важкі часи.

Насправді ж, для багатьох представників організації наслідки війни стали відчутними ще у 2014 році. У той період, Азовський рух, який активно чинив спротив ворогові, вперше відчув потребу в донорах крові. Натомість Україна зіткнулася з бойовими пораненнями, які раніше не були поширеними. Один із військових, який також був членом організації, зазнавши поранення, отримав компоненти крові від своїх побратимів. Загалом донорами для нього стали 30 військових. Тож цей досвід певною мірою і сприяв поширенню культури донорства саме серед військових. 

Фото: “Одна кров”

І, власне, коли у 2024 році організація почала відновлювати свою діяльність, рекрутинговий центр запропонував їм поширювати культуру донорства й серед рекрутів. Так, з багатьма з них у донорів виникла міцна дружба, а Ілля був одним із перших, хто долучився до донорства крові. Надалі він постійно підтримував ініціативу, закликаючи інших ставати донорами та активно долучаючись до організації й проведення лекцій про важливість донорства, через розвінчування міфів та історії військових, які отримали переливання крові.

Адже на момент відновлення, організація зіткнулась з серйозною проблемою: залучення донорів. За словами членів організації, більшість людей дотепер мають певні побоювання, або ж радянські медичні переконання, через що “не можуть осягнути проблему нестачі донорів, бо не ознайомлені або, на жаль, байдужі”. І “Панч” прагнув це змінити.

“Ми познайомилися з Іллею тоді, коли рішення про перебування у війську вже було ухвалено і він проходив процес оформлення. Ми постійно зараз бачимо хлопців, які вирішують йти служити в такому молодому віці, але оскільки тоді це було для нас дивно, ми питали кожного про їхню мотивацію. Як би банально це не звучало, але тоді Ілля хотів захистити свою країну, мав багато знайомих, які теж служать і не міг залишатися осторонь. За освітою він був реабілітологом і коли ми говорили, що у нього важлива професія в цивільному житті, то він казав, що буде реабілітологом лише якщо матиме ампутацію і сам пройде цей шлях”, – діляться друзі.

Фото: надано близькими Іллі

Зі слів побратимів відомо, що Ілля перебував на Харківському напрямку, де брав участь у розвідувально-штурмових операціях. Якось, після свого першого поранення, в Іллі були думки про те, аби повноцінно долучитися саме до донорської справи. Власне, поранення було середньої тяжкості, контузія з частковою втратою слуху. Тоді ж, під час реабілітації, Ілля часто приїздив до друзів-донорів та навідував своїх побратимів, які отримали більш серйозні поранення, бо це було для нього важливо. 

Донором же він хотів стати, переважно жартуючи: “Поки живий – на такі потреби хоч 1.5 літра зливайте”. Проте головною своєю місією він вважав саме залученість до подій на фронті. Там, як пригадують побратими, він теж не забував підбадьорювати інших своїми жартами, але передусім був дуже відповідальним і переживав за кожного.

“Навіть не можу сказати, що для нього були якісь переломні моменти. Все відбувалося доволі поступово. З самого початку він ставився до роботи з особливою відповідальністю, розумів всі ризики, тому робив акцент на підготовку персональну та свого особового складу. 

Знаєте, військові багато часу проводять разом у важких умовах: разом проводять тренування, харчуються, переживають складні періоди, розділяють між собою каву в ранковому бліндажі – це зближує хлопців до рівня сімʼї. Кожен з побратимів був пригнічений, дізнавшись про втрату друга. Переживали по-різному: комусь знадобився психолог, а комусь достатньо було часу. Ілля не був прихильником опускати носа, ми це знали та наслідували, тому зараз зайнялися продовженням його діяльності”, – ділиться побратим Димитріан.

Ілля “Панч” Руднікович загинув 16 серпня, а попрощатися з ним родина, побратими та друзі змогли лише 19 вересня. У Іллі Рудніковича залишилися батьки та сестра. А також люди, які прагнуть продовжити його справу: і на фронті, і в донорській діяльності.

Фото: “Одна кров”

““Одна Кров” займається пошуком крові для всіх, хто її потребує, адже потреби в нашій країні величезні. Ще до повномасштабного вторгнення ми мали багато хворих, що потребували донорської крові, а з початком бойових дій і постійними прильотами – ситуація лише ускладнилась. Інтенсивність бойових дій та кількість поранених збільшили потребу в крові, і це стало нашою першочерговою задачею. 

Коли “Панч” загинув, ми декілька днів приходили до тями, але зрозуміли, що не можна опускати руки. До того ж він теж просив не плакати, якщо щось трапиться, тому ми дізналися про потреби підрозділу і почали шукати способи їх забезпечення. Однією з критичних потреб були саме евакуаційні автомобілі, які могли б проїжджати в важкодоступні місця і забирати поранених”, – розповідають в організації.

З моменту загибелі захисника минуло трохи більше місяця, і за цей час друзі з організації “Одна Кров” запустили акцію, що продовжує його місію з поширення донорства. Акція полягає в тому, що кожен може стати донором у лабораторіях Біофарма (компанія, яка виробляє ліки з плазми донорської крові людини) та спрямувати кошти на закупівлю евакуаційних медичних автомобілів. Для цього потрібно прийти в лабораторію Біофарма й перед тим, як здати плазму, повідомити, що ви бажаєте переказати кошти з донації на авто евакуації для 1МБ 3ОШБр. Далі кожен підписує заяву і, відповідно, стає донором. Кошти будуть передані батальйону після завершення акції. 

Охочі можуть здати плазму в таких містах, як Київ, Суми, Дніпро, Хмельницький та Черкаси. Здача крові також доступна в Черкасах та Сумах. Важливо, що ця ініціатива має на меті підтримати саме батальйон, в якому служив Ілля і, власне, бійці якого теж залучені до донорської місії.

Фото: “Одна кров”

“Це ініціатива в пам’ять про нашого друга, бо людина залишається живою доти, поки її пам’ятають, і допомога іншим – це можливість підтримати життя”, – зауважують в організації “Одна кров”.

Зараз в Україні діє єдиний центр трансплант-координації, який відповідає за розподіл запасів крові, що є в країні. Однак протягом останніх півтора року також почали функціонувати центри крові для військових, розташовані або при шпиталях, або окремо. Вони знаходяться лише в певних містах, таких як Львів, Одеса та Київ, де зосереджені головні військові клінічні госпіталі відповідних округів.

Люди зазвичай активно відгукуються на прохання здати кров для військових. Проте варто пам’ятати, що існують також міські центри крові, які потребують запасів. Ці центри забезпечують кров для пацієнтів, які потребують термінового лікування або планових операцій, зокрема для військових, які теж можуть перебувати у звичайних лікарнях. 

“Зважаючи на це, без конкретного запиту на кров (із зазначенням імені, групи крові людини) ми не можемо точно знати, для кого вона буде використана. Якщо ми здаємо відповідно на військовий госпіталь, ми також розуміємо, що вся ця кров піде на військових і в основному це відділення реанімації, тому що хлопці та дівчата поступають у дуже важкому стані. Тож ми намагаємось не розділяти потреби для військових, та цивільних громадян”, – пояснюють в організації.

До донорської діяльності організації активно продовжують долучатися військові 3-ї окремої штурмової бригади, й не лише. Наприклад, як уточнюють в організації, в Миколаєві часто долучаться бійці Морської піхоти. Це стосується не лише тих, хто перебуває на передовій, а й військових, які отримали поранення і наразі проходять реабілітацію. На офіційній сторінці ГО “Одна кров” військові публікують звернення, аби залучити до цієї справи якомога більше українців. І нагадати, що серед таких військових, при житті й до останнього – був “Панч”.

“Насправді ми бачимо тенденцію на збільшення потреби в донорах крові в більшості міст країни. Для нас особливо важливою є робота зі студентами, молодими людьми, бо це завжди рушійна сила. Але, як показує практика, наше суспільство має багато страхів, що пов’язані з донорством і з ними важко боротися. Ми постійно звертаємося до людей з однією фразою: “Не будьте байдужими, бо це вбиває”. Шукайте способи допомагати, ширте інформацію, долучайтеся до донорства, плетіть сітки, донатьте, головне – не забувайте про війну, бо вона швидко забирає все, що і кого ви любите і цінуєте”, – резюмують в організації.