Крихка краса: як мозаїки та вітражі переживають війну в Маріуполі

Нині Росія чинить культурний геноцид проти України. Велика кількість творів мистецтва назавжди знищена агресором. Серед таких втрат – монументальні роботи митців-шістдесятників у Маріуполі. 

Як маріупольські мозаїки, вітражі та інші витвори мистецтва переживають війну, в чому їхня унікальність та чи можливе відновлення втрачених робіт розповів дослідник монументалізму та фотожурналіст Іван Станіславський.

Маріуполець у двох своїх книгах зібрав чи не найповніший перелік усіх монументальних творів рідного міста. З початком повномасштабного вторгнення більшість з них знаходиться під завалами – тепер ці унікальні роботи житимуть лише на фотографіях та у памʼяті людей.

За мить до втрати

Досліджувати та фотографувати монументальні твори Іван Станіславський почав задовго до повномасштабного вторгнення, у 2011 році. 

Поштовхом до впорядкування всієї зібраної інформації стало віднайдення у 2020 році розграбованої та занедбаної майстерні видатних маріупольських монументалістів Валентина Константинова, Леля Кузьмінкова та Віктора Арнаутова. 

“Після смерті Константинова у 2012 році майстерня була закинута. Вона пережила пограбування, затоплення і фактично перетворилася на смітник. Поспілкувавшись з місцевими знавцями та проаналізувавши дані з архівів, я усвідомив знаковість цього місця. Разом з однодумцями ми віднайшли там багато плівок, ескізів та інших артефактів. Саме в той момент виникло розуміння, що ця інформація невпинно зникає з кожним днем. Тому було вирішено об’єднати зусилля колекціонерів та знавців монументального мистецтва, аби видати книгу, в якій було б зібрано інформацію про маріупольські мозаїки”, – розповідає журналіст.  

Так виникла ідея створення першої книги “Усі відтінки маріупольських мозаїк”, яка вийшла у світ у вересні 2020 року. Нині актуальність книги зросла, адже більшість творів, зафіксованих у ній, незворотно зруйновані Росією. 

“Після знищення Маріуполя та всіх цих творів цю книгу сприймаємо абсолютно інакше. Вона стала реквієм не тільки за монументальним мистецтвом, а й за самим містом. Тоді, у 2020-му, ніхто не міг передбачити, що все це через 2-3 роки знищать російські окупанти”, – говорить маріуполець. 

Знищення мозаїк 

За словами Івана Станіславського, нині приблизно третина мозаїк у Маріуполі повністю знищена окупантами, така ж кількість – зазнала критичних пошкоджень. Проте наразі назвати точну цифру втрачених творів неможливо, оскільки місто перебуває в окупації.

Серед зруйнованих монументальних робіт дослідник виділив мозаїки “Дерево Життя” та “Боривітер” авторства Алли Горської, які були створені у 1967 році. Ці досконалі та позбавлені будь-яких соцреалістичних концепцій роботи української дисидентки були зруйновані російськими окупантами у квітні-травні 2022 року. Примітно, що в СРСР мозаїка “Дерево життя” була закрита для огляду з ідеологічних міркувань.

Зруйнована Росією мозаїка “Боривітер” Алли Горської

Зруйноване Росією мозаїчне панно “Дерево життя” Алли Горської

На думку дослідника, відновити подібні об’єкти не вийде, оскільки витвір мистецтва – це річ унікальна, а заміна оригінального твору копією не зможе компенсувати втрату. 

“Цінність мистецького твору в тому, що він існує в єдиному екземплярі. Тобто відновити його неможливо. Те, що відновлюють за фотографіями чи іншими даними, – це просто копія першоджерела. Можна скопіювати мозаїки Горської, але це вже будуть не її роботи: їх створить хтось інший з інших матеріалів в іншому році”, – зазначає журналіст.

Незворотна втрата вітражів

На сторінках своєї другої книги “Маріуполь Монументальний”, яка вийшла восени 2022 року, автор зібрав понад сто творів монументального мистецтва, зокрема це вітражі, мозаїки, маркетрі, рельєфи, панно з дерева та шамоту, розписи, сграфіто, фрески та карбування. 

“Розділ, який стосується вітражів, на мою думку, є найціннішим, тому що зараз, всі вітражі, які існували у Маріуполі, знищені, немає сумнівів. Стан міста не дозволяє, щоб величезні скляні площини по 50, по 60, по 100 квадратних метрів залишилися уцілілими”, – говорить дослідник.

Фото: Іван Станіславський / Facebook

Так найбільший вітраж у колишньому Палаці культури “Маркохім” був знищений Росією. Автором вітража є маріупольський художник Анатолій Манохін. 

“Це король маріупольських вітражів. Це унікальна за масштабом, технікою та змістом робота. В цьому вітражі Манохін вдається до українських, навіть гуцульських, мотивів”, – розповідає фотограф.

Найбільший за площею вітраж у колишньому ПК “Маркохім” авторства Анатолія Манохіна, рік створення – 1989. Фото: Іван Станіславський

Монументалізм в СРСР

За словами дослідника, помилково вважати, що монументалізм є надбанням суто радянського соцреалізму. Українські митці творили в умовах тоталітарного режиму СРСР, але більшість з них уникала радянської символіки у своїх творах. Проте не можна заперечувати, що існувала невелика кількість майстрів-конформістів, що створювали відверто компліментарні радянській владі роботи.

Мозаїчне панно “Квітуча Україна” у Маріуполі, створене 1967 року. Фото: Іван Станіславський

“Український монументалізм отримав радянське клеймо. Але він не був ізольований від світового мистецтва, а навпаки – був його частиною. З усіх двадцяти шести мозаїк у Маріуполі радянський ідеологічний маркер помітний на чотирьох роботах, а на вітражах він взагалі відсутній. Тобто на них немає ані серпів і молотів, ані зображень вождів”, – говорить дослідник. 

Вітраж у холі Палацу культури Моряків. Фото: Іван Станіславський

Мистецтво, що зникає

Витвори монументального мистецтва масово зникають не тільки в Маріуполі, а й по всій країні. Окрім росіян, до знищення цих творів докладають руку й самі українці. Так, наприклад, не так давно було знищено мозаїку Богдана Сойки у Львові, попри те, що вона внесена до реєстру мозаїк Львівської міської ради. Причина цьому – низький культурний рівень населення, переконаний Іван Станіславський. 

Також деякі монументальні твори не мають охоронного статусу, що є ще однією причиною їхнього зникнення, наголошує дослідник.

“Їхнє існування ніде не зафіксоване. Формально, будь-яка мозаїка – це частина стіни, будь-який вітраж – це вікно. Вони не мають статусу пам’ятки, який міг би свідчити про їхню історичну цінність”, – говорить він.

Іноді знищення цього виду мистецтва аргументують декомунізацією, але варто враховувати, що значна частина творів не містить радянської пропаганди.

“Це просто нехтування тим культурним капіталом, який напрацьовували дисиденти, видатні митці в період тоталітарного режиму, коли це було дуже небезпечно. Знищуючи ці монументальні надбання, ми стираємо цю епоху та цих людей. На їхньому місці залишається біла пляма, яку вже ніхто не заповнить”, – вважає Іван Станіславський.