«Малюючи вишиванку на своїх пташках, згадую перші дні окупації» – майстриня з Херсонщини

Херсонщина – регіон, що залишається вразливим до ворожих атак. Щоденно росіяни атакують місцеві населені пункти, залишаючи руйнацію й травмуючи людей. Однак частина Херсонщини, що не перебуває під окупацією, живе попри все: люди працюють, навчають дітей, проводять культурні заходи й навіть опановують власну справу. Підприємці відновлюються, з’являються нові виробництва, які готові продовжувати діяльність попри те, що за кілька десятків кілометрів йдуть активні бойові дії. Місцеві мешканці працюють, впливаючи передусім на українську економіку, відбудовуючи власне місто, підтримуючи одне одного й демонструючи непохитну віру, що всі території регіону будуть звільнені.

Нещодавно Букви підтримали харківських українських брендів, що продовжують роботу, попри постійні російські атаки на місто. Однак, таких населених пунктів в Україні зараз дуже багато. Зокрема, якщо мовити про херсонців, значна частина яких заперечує евакуацію й продовжує працювати заради того, аби забезпечити життя в регіоні. Так, під час повномасштабної війни, а саме минулого року, власну справу розпочала й мешканка Херсонщини – Олександра. Сьогодні майстриня створює етнічні прикраси, які називає “пташками”. Однак ще не так давно, Олександра на власному досвіді відчула реалії окупації. Тоді, коли “українськість” понад усе прагнули викорінити. Про цей досвід, що також вплинув на дослідження й відтворення української культури – далі в матеріалі.

Фото: особистий архів Олександри

“Хочеться забути окупацію як страшний сон, але це тепер частина нашого життя і ми маємо пам’ятати те, що було, розповідати іншим і вкотре нагадувати, чому ми ніколи не були й не будемо “братським народом”. Малюючи українську вишиванку на своїх “пташках”, згадую перші дні окупації, особливо момент, коли довідались, що окупанти зайшли в село з обшуками. Мета їх обшуків була зрозуміла всім – знайти тих, хто підтримує Україну. 

Моя мама – вчителька української мови, тож ми мали до 10  хвилин, щоб сховати підручники з української мови/літератури, видалити всі файли, конспекти уроків, все, що стосувалось України. Ми вже розуміли, що буде, якщо окупанти побачать. І це лише один маленький епізод із всього того жаху, який нам довелось пережити. Тому мої “пташки”, для мене – символ волі та незламності.”, – ділиться Олександра.

Зараз Олександра мешкає за 40-50 кілометрів від зони бойових дій. Точні цифри, станом на сьогодні, назвати неможливо, адже ситуація на лівому березі Херсонщини невідома. Власне, в цих умовах, звільнившись від російського переслідування, коли контроль був тотальним аж до перевірки гаджетів, Олександра почала реалізовувати власне виробництво прикрас, що також є переосмисленням народних традицій. Майстриня наголошує, що її виховували в родині щирих патріотів, де вчать шанувати власну культуру. Також, чоловік Олександри сьогодні стоїть на захисті нашої країни. Відповідно, місія відстояти українську культуру – стала для майстрині символічною.

“Найперше – мені хотілось створювати автентичні прикраси, не шароварщину, а саме “пташок”, які б асоціювались з Україною. На жаль, зараз дуже часто на просторах інтернету почала зустрічати прикраси з яскраво-сліпучими, жовто-синіми соняхами, великою кількістю маків та квітів, що, в принципі, є своєрідною заміною або викривленням традиційної української культури. Хоча це і є рослинними символами, але вони витіснили традиційну українську вишиванку та орнамент.”, – пояснює Олександра.

Фото: особистий архів Олександри

Зважаючи, що від початку повномасштабного вторгнення, Херсонщина є вразливим і одним з найбільш обстрілюваних регіонів, це впливає як на безпекову ситуацію, так і на можливість продовжувати безперервне виробництво. Адже обстріли регіону є щоденними, а тривоги фактично постійними. Вирішенням може стати належно обладнане укриття, яке забезпечить роботу навіть під час небезпеки. Однак для маленьких населених пунктів – це виклик.

“Ризики були й залишаються дотепер: прифронтова зона, а це означає і небезпека, і постійні відключення світла, що впливає на виробництво, і вимикання інтернету. Однак, все це мене не зупинило і, вночі, поки спить моя дитина, я почала створювати “пташок”, це і було моїм першим кроком. На жаль, приміщення, що є укриттям, я не маю. Це загалом дуже проблематичне питання на Херсонщині. Але я вірю в ЗСУ і в те, що безпекова ситуація в моєму регіоні, як і в усій Україні, покращиться.”, – розповідає майстриня.

Олександра працює з полімерною глиною, прикраси з якої, лише за останні два роки стали невіддільною частиною сучасного мистецтва та ремесла. Йдеться саме про попит серед українського суспільства. Це фактично осучаснений метод роботи з глиною, що був вкорінений в українській культурі багатьма століттями раніше. Однак, процес створення таких прикрас також має особливу технологію, на яку іноді можуть впливати нестабільні умови регіону, зокрема, якщо є проблеми з електроенергією.

“Розпочинається процес створення прикрас з ліплення форми “пташки”, далі, якщо є світло, пташка випікається. Це і є основним етапом, бо потрібна відповідна температура, щоб виріб не став крихким і зберіг свою форму. Зважаючи на те, що є часті перепади напруги, то саме цей етап є найризикованішим. Коли виріб проходить всі ці процеси – починається магія. Тоді шліфую, розмальовую та покриваю лаком. Це все вимагає багато часу.”, – пояснює Олександра.

Фото: особистий архів Олександри

Ще одним викликом Олександра називає відсутність Нової пошти та стаціонарної Укрпошти в населеному пункті, де, власне, мешкає майстриня. Зважаючи на це, найбільші витрати повʼязані з затратами на пальне, щоб дістатися до найближчого міста, де є поштові відділення. Також, за словами Олександри, дізнаючись про відсутність Нової пошти, люди часто не хочуть замовляти прикраси. Окремо покупці зважають на безпекову ситуацію й, відповідно, не беруться ризикувати. Власне, це є поширеною проблемою серед місцевих виробників та майстрів.

Попри це, Олександра відзначає, що охочих поповнити власну колекцію етнічними або символічними виробами, більшість. Наприклад, символічними для когось можуть бути прикраси з орнаментами українських областей, як Донеччини чи Луганщини. Для декого – це згадка про рідний дім, або прагнення більше дізнатися про унікальність і культурну спадщину цих регіонів.

“Перед тим, як зобразити орнамент області, я читаю та досліджую певні витоки української культури й лише потім відтворюю їх. Так було і з орнаментом, наприклад, Луганської області. Багато хто асоціює вишиванку із західними областями України, а я хотіла показати, що кожен регіон нашої держави має свій унікальний орнамент, поєднання кольорів та символів.”, – наголошує Олександра.

Фото: особистий архів Олександри

Майстриня розповідає, що вишиванки, наприклад, Луганської області мають переважно рослинно-геометричні орнаменти. Саме та вишиванка, яку Олександра зобразила у власній роботі, має традиційні кольори – червоний та блакитний. Червоний символізує мамину любов, радість та життя. Також, це вважають сильним обереговим кольором. Блакитний, своєю чергою, є символом неба, спокою та води. В деяких джерелах, як переказує Олександра, визначення цього кольору трактують як розум, помірність та ніжність. Це ніби про характер тутешніх мешканців й атмосферу довоєнних територій.

Також, в прикрасах майстрині, а саме вишиванці, найчастіше закодовано слова “Воля”, “Незалежна”, “Мир” і, звичайно, імена. Саме ці пташки, за словами Олександри, є найбільш поширеними серед українців і приховують найглибший сенс. Загалом, прикраси мають попит по всій Україні, але мешканці Херсонської, Луганської та Донецької областей замовляють найчастіше, насамперед за кордон.

“Особисто моя улюблена прикраса – це “пташка” із закодованим у вишиванку словом “Незалежна”, що виконана у червоно-чорних кольорах. Вважаю, що саме вишиванка є своєрідним відтворенням генетичного коду України. Наша культура дійсно є унікальною та неповторною. Саме це я намагаюсь репрезентувати у своїх пташках.”, – констатує Олександра.

Фото: особистий архів Олександри

Також, є прикраси, наближені до реалій нашого сьогодення. Так, серед робіт майстрині й “пташки”, які вона називає “пам’ятними”. Їх замовляють родичі або інші близькі люди в пам’ять про захисників. Переважно, це голуби із закодованими у вишиванку іменами полеглих. Однак, по інший бік – “пташки”, що також стають оберегами для наших військових. Кожне ім’я має свій унікальний орнамент й кожне можна перенести на “пташку” по-різному. Лінії, крапки, хрестики – позначають певну літеру, тож це не лише перенесення малюнку, а дійсно оберіг.

Сьогодні це про нові сенси, що так чи інакше, залишають відбиток усюди. І, власне, про розвиток нового українського мистецтва, що створюється в регіоні, де зовсім поблизу окупація, тихий терор та невідомість.

“Звісно, що працювати й розвиватися в умовах, яких ми перебуваємо, дуже складно. Але також це порятунок від думок, які так часто не дають спокою. Крім того, моя творчість допомагає мені підтримати моє ментальне здоровʼя, а іншим – приносить радість та задоволення. Для когось мій янгол чи пташка стає оберегом, а для когось – памʼяттю про тих, хто ціною власного життя здобуває свободу для нас всіх. Хоча найбільше хочеться, щоб таких “пам’ятних пташок” було якомога менше…”, – насамкінець ділиться переживаннями Олександра.