Молитва мами і сила волі: як колумбієць Танос воює за Україну в Інтернаціональному Легіоні

Військовослужбовець 2 Інтернаціонального легіону оборони України Едвін з позивним “Танос” – професійний військовий. У нього за спиною десятирічний досвід служби в Колумбії. Едвін був прикордонником, брав участь у боротьбі проти місцевого потужного кримінального угруповання, потрапляв у бойові зіткнення. Нагороджений медаллю “За боротьбу Колумбії” та “Шпагою свободи”. Але після початку повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ в Україну, коли побачив новини, без роздумів прийняв рішення звільнитися зі служби та приїхати, щоби допомогти українцям. 

Звісно, рішення Едвіна не викликало захоплення в його родини:

– Мої родичі жахнулися, коли дізналися про це, тому що війна в Україні набагато страшніша, ніж те, з чим я стикався у Колумбії. Вони й досі час від часу просять мене повернутися, але в мене є віра, що я ще можу допомогти Україні. Я був у Києві, в Тернополі. Це прекрасні чисті міста. Там усе організовано. Мені там сподобалося. 

Танос вступив до Інтернаціонального легіону оборони України в березні 2024 року. Він воював у Серебрянському лісі та на Покровському напрямку. В ході жорстких боїв здобув повагу побратимів, репутацію надзвичайно хороброї та надійної людини і майстерного воїна. 

– Найважче під час операцій – це контролювати себе як особистість та контролювати свої страхи, – ділиться досвідом легіонер. – В армії Колумбії нам казали, що страх  – у наших головах. Я завжди намагався контролювати голову. А також я вірю в Бога і впевнений, що Він мене захищає. Коли місія завершується, я намагаюся забути все, що там було, і сфокусуватися на теперішньому та готуватися до наступної операції.

Попри непростий досвід, Едвін зберіг людське, шляхетне ставлення до бійців, зокрема й до ворога. Та все ж у тому, що стосується росіян, є нюанс:

– Я поважаю будь-яку людину, що взяла до рук зброю, адже для цього треба мати силу волі. Але росіян я не поважаю як людей за те, що вони роблять в Україні – Найбільше мені подобається в Україні те, що люди захищають свою країну від щирого серця. Коли в мене не буде запалу (внутрішнього вогню в серці), – я перестану воювати. Я поважаю бійців усіх національностей, які долучилися до Легіону. 

Едвін – професіонал. Він любить свою справу, і військова служба – це його тверезий, зважений вибір. Стиль життя, який дає натхнення робити неймовірні речі.

– Я народився солдатом, – каже Танос. – Коли в Україні закінчиться війна – я шукатиму інше місце, де зможу бути солдатом.

Побратими поважають Едвіна не лише за його майстерність і професіоналізм, що дозволяють успішно виконувати найскладніші та найнебезпечніші завдання, але й за його мужність та безвідмовність. Танос досконало володіє стрілецьким озброєнням, працює з різними штурмовими гвинтівками та кулеметами. Багато разів легіонер погоджувався на участь у складних місіях і повертався переможцем. Попри це, він дуже обережний із порадами для інших легіонерів чи добровольців, які мають намір вступити до війська:

– Щодо психологічної складової, я не можу щось порадити. Всі люди різні. Військовим не можна стати – військовим треба народитися. Кожна людина живе, відштовхуючись від свого характеру та сили волі. Це особисті рішення кожного. Що стосується молодих хлопців, які збираються долучитися до Збройних Сил України, то, я думаю, наразі підходящий момент, щоб показати Україні як землі, що ти готовий її боронити. На війні насамперед важлива дисципліна. Ти маєш повністю розуміти, що ти вже не цивільна особа, а військовий. Необхідно любити ту справу, якою займаєшся. Тут ти не можеш просто взяти і звільнитися. Бійцю необхідно повністю зосередитися на своєму військовому житті.

Як більшість людей дії, Едвін досить зважено підходить до слів. Та все ж він ділиться деякими секретами своєї майстерності:

– Щоби вижити в перші 10 хвилин свого першого бою, треба бути ментально підготовленим, мати правильну мотивацію та не “вимикатися”. Також необхідно задіяти усі свої знання, які були отримані в ході навчань. 

При цьому легіонер – глибоко віруюча людина:

– Я дуже вірю в Бога і він мене завжди захищає. Усе те необхідне, що допомагає контролювати себе в ході операції, мені дає Бог.

Джерело: особистий архів “Таноса”

Під час бойових місій Таносу доводилося брати участь у рятувальних операціях, проводити медичну евакуацію побратимів. Військове братерство має для нього особливе значення:

– Мені доводилося рятувати побратимів. Так буває на війні, і цього не уникнути. У більшості випадків, коли твій побратим поранений, ти намагаєшся з ним вийти на контакт чи перепитати у когось, наскільки сильно він поранений та як у нього проходить лікування. Згодом, коли він повертається у стрій, – ви маєте тепліші відносини. Мої побратими – це щось більше, ніж просто колеги по роботі. Коли ви разом знаходитеся в бліндажі, ти ділишся з ними своїм страхом, а вони з тобою. Ти на них розраховуєш, а вони розраховують на тебе. В окопі ми стаємо однією родиною. Коли ти виходиш на місію, то побратим для тебе не просто колега чи друг. Він стає для тебе членом сім’ї. 

Звісно, участь у бойових діях, а тим більше – в іншій країні, це не легка туристична прогулянка. Бойові операції завжди пов’язані із серйозними фізичними навантаженнями. Іноді такі обставини навіть стають частиною фольклору військової субкультури.

– У нас є фраза “Носиш, як віслюк, а живеш, як король”, – каже легіонер. Під цим афоризмом він має на увазі, що різне військове майно, передусім зброю та боєприпаси, важко носити. Зате потім, із добрим боєзапасом, боєць має чим воювати і краще почувається під час бою, коли немає такої гострої потреби економити набої чи гранати. – Якщо мені скажуть нести 20 гранат – то я понесу. Якщо буде наказ нести ящик з патронами – то я буду це робити, адже я солдат. 

Майже легендою легіону стала різниця у кулінарних традиціях України та Колумбії, тож про смакові уподобання Танос не кривить душею:

– Їжа нам не подобається, але це нормально, бо ми з іншої країни. У нас інша культура та кухня. А все інше мене повністю влаштовує в Україні.

Попри відмінності у кулінарних традиціях, більшість колумбійців та українців поділяють значно важливіші світоглядні позиції. Передусім це стосується родинних цінностей, поваги до батьків та звички оберігати їх за будь-яких обставин. І тут професійний солдат, грізний Танос – зовсім не виняток:

– Коли виходжу з місії, я телефоную своїй мамі і прошу, аби вона мене благословила, а також розмовляю з нею. Це для того, щоб у неї пройшли страхи, і вона знала, що я вийшов з місії. 

Джерело: особистий архів “Таноса”

Едвіну, як нікому, відомо, наскільки велике значення в умовах бойових дій має мужність, професіоналізм та мотивація кожної людини у підрозділі. Для нього самого легіон – це значно більше, ніж просто колектив, а бути солдатом – більше, ніж просто професія.

– Рішення щодо приєднання до Легіону – це особисте рішення кожного. – наголошує Едвін. – Сюди їдуть багато людей з різних мотивів, і коли приїжджають, зустрічаються з реаліями війни – вони наповнюються страхом. На мою думку, краще мати у Легіоні 20 людей, які будуть виходити на місії та воювати, ніж 60, що будуть просто заважати.

У лавах Інтернаціональних легіонів оборони України воюють проти російських загарбників найхоробріші люди із понад 75 країн світу. Вони прибули з різних куточків планети, щоби своєю зброєю та хоробрістю зупинити всесвітнє зло ХХІ століття. Вони – легіонери вільного світу. І Танос – один з кращих серед них. Стриманий на словах, але вибуховий у справі. Тому що він народився солдатом. Тому що любить справу, якою займається, і вірить в неї. А після складних місій та жорстоких боїв завжди знаходить час подзвонити і заспокоїти маму.

Дізнатися більше про Інтернаціональні легіони оборони України можна за посиланням: https://ildu.mil.gov.ua/ 

Джерело: Володимир Патола для Букв