Не лише чоловіча справа: інтерв’ю з жінкою-сапером про вибір професії, виклики та мотивацію

Коли чуєш слово «сапер», в уяві постає образ чоловіка в камуфляжі, який зосереджено працює на мінному полі. Але в Україні цей стереотип руйнується, адже все більше жінок беруть на себе відповідальність за безпеку нашої країни. У часи війни, коли багато чоловіків мобілізовані на фронт, жінки стають рівноправною частиною процесу розмінування, демонструючи мужність, рішучість і професіоналізм.

Наразі жінки складають близько 30% усіх учасників протимінної діяльності в Україні, повідомила пресслужба Міністерства економіки. В Асоціації саперів України (АСУ) цей показник ще вищий: 39 із 99 працівників – жінки, що становить близько 40% від загального складу. АСУ активно працює над подальшим збільшенням цієї цифри, відкриваючи нові вакансії для жінок-саперів і залучаючи гендерну радницю для розробки внутрішніх політик, які створять рівні можливості для всіх працівників.

Розподіл працівників АСУ між чоловіками та жінками

Попри позитивні зміни, жінки-сапери все ще мають справу з упередженнями та викликами. Що спонукає їх обирати цей небезпечний шлях? Які труднощі чекають на них щодня? Ми поговорили зі Світланою Нагорною, керівницею групи нетехнічного обстеження територій (НТО), щоб почути її історію – ту, що надихає і показує, що на полі бою стереотипам немає місця.

– Де ви працювали раніше і чому вирішили зайнятися протимінною діяльністю?

Світлана Нагорна, керівниця групи НТО

– Я працюю в Асоціації саперів України з лютого 2023 року. За освітою я – вчителька української мови та літератури, а до цього чотири роки працювала програмним редактором на телебаченні. З часом почала відчувати, що стою на місці, а повномасштабне вторгнення підштовхнуло мене до змін.

Одного дня випадково побачила вакансію інструктора з інформування про вибухонебезпечні предмети (ВНП). Хоч не відповідала більшості вимог, педагогічна освіта стала моєю перевагою. Ризикнула і надіслала резюме, а вже за 15 хвилин отримала дзвінок із запрошенням на співбесіду. Так я стала частиною команди НТО, де зараз займаюся нетехнічним обстеженням територій та інформуванням населення про небезпеку ВНП.

– Перед якими найбільшими викликами ви постали у новій професії?

– Одним із найбільших викликів є емоційне навантаження. Памʼятаю, як під час моєї першої ротації я їздила в деокуповане село, де спілкувалася з місцевими про заміновані території. Після півторагодинної бесіди я відчула величезний тягар від їхніх розповідей про жахи окупації і ледве стримувала сльози. Ці історії вразили мене так, що кілька днів я не могла оговтатися. Я зрозуміла, що мені потрібно дистанціюватися, адже постійне емоційне навантаження заважає ефективно працювати. Хоча намагаюся сприймати ситуацію легше, все ще відчуваю близькість до цих історій.

Ще одним викликом є робота з вибухонебезпечними предметами, що постійно тримає в напрузі. Якщо об’єкт знайомий, знаєш, як діяти. Але нові предмети часто викликають страх – ніколи не знаєш, як і коли вони можуть спрацювати. Та чи є в Україні місце, де не страшно?

– Чи зазнавали ви упереджень щодо жінок у протимінній діяльності?

– Іноді, коли спілкуюсь з посадовцями, відчувається недовіра. Деякі люди, особливо літні люди, спочатку дивляться на мене з сумнівом: “Що ця дівчина може нам розповісти?” Але після кількох зустрічей це змінюється. Я постійно комунікую, надаю інформацію, і поступово це покращує відносини.

– Що для вас є найбільшим натхненням в роботі?

– Для мене натхненням є можливість безпосередньо брати участь у виявленні та ліквідації вибухонебезпечних предметів. Кожен знайдений боєприпас означає, що зменшується ризик для населення. Коли я виявляю територію з небезпечними предметами, я знаю, що незабаром її розмінують, і мешканці зможуть повернутися до нормального життя.

Світлана Нагорна, керівниця групи НТО (нетехнічного обстеження територій)

Крім того, важливо мати можливість розвиватися через різні курси та тренінги. Я ціную, що можу отримувати нові знання, обмінюватися досвідом з колегами, і що АСУ завжди підтримує моє прагнення до вдосконалення. Робота для мене – це не лише виконання обов’язків, а й шанс рухатися вперед і зростати професійно.

Нещодавно, в рамках спільного проєкту Асоціації саперів України та уряду Канади, Світлана разом із колегами, жінками-саперами АСУ пройшла 5-тижневе навчання в провідній школі саперів у Косові. Курс був спрямований на розвиток їхніх лідерських навичок і підготовку до управлінських ролей у протимінній діяльності. Завершивши навчання, Світлана та її колеги зможуть обіймати керівні посади в Асоціації саперів України, що ще більше підсилить їхню роль у цій надзвичайно важливій і небезпечній професії.

Жінки-сапери АСУ на навчанні у школі саперів у Косово

Тож із впевненістю можемо стверджувати, що жінки-сапери більше не є винятком, а новою нормою. Зростання їхньої присутності у протимінній діяльності свідчить про те, що професії більше не діляться на “чоловічі” чи “жіночі”. Сьогодні важливі лише відвага, навички та готовність зробити свій внесок у спільну справу.