Спільнота в дії: як активісти й активістки з порушеннями слуху розвивають доступність української жестової мови

Авторка: Вікторія Телечук

Як людині з порушеннями слуху дізнатися, що розпочалася повітряна тривога? А чи зрозуміють її в місцевому кафе, якщо вона попросить капучино? 

У цій статті ми розповідаємо про те, як змінилася українська жестова мова (УЖМ) під час повномасштабної війни, як її популяризують активістки з порушеннями слуху, дізнаємося, що їх мотивує, аби навчати УЖМ інших.

Цей матеріал ми публікуємо у межах проєкту “Лідерство жінок з інвалідністю в громадах”, який впроваджує Fight For Right за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.

В Україні культура спілкування з людьми з порушеннями слуху активно розвивається. З популяризацією допомагає держава, громадські організації та волонтерські ініціативи. Найбільше вболівають та вкладаються самі активісти й активістки з порушеннями слуху.

Наразі ми бачимо, як на телебаченні чи в інтернеті залучають перекладачів і перекладачок жестової мови, аби донести інформацію тим, хто не може її почути або прочитати. 

Проблема в тому, що таких спеціалістів і спеціалісток наразі не вистачає. Часто така робота волонтерська. Через це люди з порушеннями слуху отримують повідомлення із запізненням. 

Ініціативи з поширення української жестової мови зараз на вагу золота. Запити на її вивчення надходять від Державної служби з надзвичайних ситуацій, медиків і медикинь, психологів і психологинь, поліцейських і поліціянток.

Активісти й активістки, які цим займаються, виконують надзвичайно важливу і потрібну місію.

Важливість українізації жестової мови: кроки до забезпечення рівних прав для всіх

Українська жестова мова (УЖМ) переживає період активного розвитку й трансформації. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну дало додатковий поштовх, аби розпочати процес дерусифікації жестових позначень, популяризації жестової мови як серед людей з порушеннями слуху, так і без.

Згідно з даними Українського товариства глухих (УТОГ), у них на обліку перебуває 30 480 осіб із порушеннями слуху, включно з дітьми. 

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну експерти та експертки почали задумуватись про дерусифікацію деяких жестових позначень. Справа в тім, що російська, українська та  жестові мови ще 15 республік колишнього Союзу походять від радянської жестової мови. Після його розпаду кожна з республік почала розвивати свої жестові мови.

Дерусифікація охоплює заміну жестів, заснованих на російській дактильній абетці, на відповідники українською жестовою мовою. Експертна група УТОГ працює над змінами артикуляції жестів відповідно до української вимови. Створюють нові жести, що відрізняються й за значенням, а не лише за конфігурацією дактильної абетки.

Наприклад “Уважение” (конфігурація “У”) в українській мові відображається як “Повага”, а артикуляція все ж залишається як “уважение”. Потрібно змінювати жестові позначення, щоб відрізнялися за значенням, а не за конфігурацією дактильної абетки. Над цим і досі працює експертна група УТОГ, яку створили в серпні 2023 року.

Важливу роль у популяризації національних жестових мов, включно з УЖМ, відіграє Всесвітня федерація глухих, створена 1951 року. Завдяки її зусиллям, ООН у 2017 році затвердила 23 вересня як Міжнародний день жестових мов, що підкреслює їхню важливість у глобальному контексті.

Про важливість українізації жестової мови говорить голова Fight For Right NGO Юлія Сачук. 

“Українізація жестової мови є важливим кроком для забезпечення рівних прав людей з порушеннями слуху. Жестова мова – це не лише засіб комунікації, але й вираз культури, ідентичності та історії. Важливо, щоб українська жестова мова відповідала сучасним соціальним та культурним реаліям“, – каже активістка.

Вона зауважує, що українізація жестової мови сприяє включенню нечуючих людей у суспільне життя. Застосування української жестової мови робить комунікацію доступнішою. Важливо розвивати українізацію жестової мови в контексті інклюзивності. 

“У сучасних умовах післявоєнної відбудови ми маємо створювати суспільство, яке враховує потреби всіх людей, включно з тими, хто користується жестовою мовою”, – впевнена Юля Сачук.

“Навіть якщо чуючі люди вивчать хоча б декілька основних жестів – це вже допомога”, – активістка Іва Михайленко

Іва Михайленко – нечуюча носійка і викладачка української жестової мови, активістка, засновниця та голова громадської організації “Світ тиші”, випускниця Школи Fight For Right з політичної участі для дівчат і жінок з інвалідністю “Лідерка”. 

Іва Михайленко розповідає про етику комунікації з людьми, які мають порушення слуху під час практикуму Українізація.deaf у місті Вінниці

Нещодавно Іванна стала експерткою в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. У новому статусі працює над зміцненням інституційної спроможності системи захисту прав дитини завдяки  моніторингу ситуації з дітьми.

Дівчина спілкується і вивчає жестову мову з дитинства. Їй дуже подобається, коли люди в неї запитують: “А як це буде жестовою мовою?” 

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Іва відчула внутрішній поштовх допомогти людям із порушеннями слуху.  Адже вони навіть не знають, коли розпочинається повітряна тривога, аби вберегти свої життя.

“Я не планувала викладати жестову мову. Але коли розпочалася війна, просто не могла стояти осторонь. На своїй сторінці в Instagram розпочала пояснювати найпростіші жести, аби якомога більше людей знали, як інформувати людей із порушеннями слуху про небезпеку”, – пригадує Іва.

На шляху до прийняття свого активізму дівчина пережила надзвичайно сильні емоції. Це сталося під час святкування її дня народження. Родина зробила сюрприз і привітала її зі святом жестовою мовою.  

“У той момент я відчула, як це – бути прийнятою, коли тебе розуміють. І я можу про це поговорити! Люди з порушеннями слуху сприймають інформацію очима, рухи руками  краще, ніж написане словами. Читають емоції і міміку – це допомагає зрозуміти, чи хоче інша людина спілкуватися. Тому дуже важливо вміти самовиражатися через це”, – каже дівчина.

Іва стала активісткою з навчання української жестової мови, бо їй дуже приємно, коли люди можуть підійти і запитати про те, як у неї справи. Коли вона може спілкуватися на рівних і розуміти інших людей.

Перший проєкт, де вона змогла втілити свої наміри, мав назву “Українізація.deaf”. Упродовж двох місяців спільно з однодумцями та однодумицями активістка навчала людей спілкуватися українською жестовою мовою. Проєкт був частиною програми UPSHIFT громадської організації СКЦ “Задзеркалля” за підтримки ЮНІСЕФ та уряду Японії.

“Аби взяти в ньому участь, потрібно було заповнити гугл-форму. Планували навчання для сорока людей, а охочих виявилось три тисячі! Уявляєте? Ми навіть подумати не могли. Змушені були збільшити кількість учасників до ста шістдесяти”, – захоплено розповідає активістка.

Для тих, хто не потрапив до списку, організовували навчання в ZOOM. Додатково створили Youtube-канал “Українізація.deaf”, де кожен / кожна / кожні мають можливість вивчати жестову мову самостійно.

Іва Михайленко разом з учасниками тренінгу вивчають як сказати за допомогою жестів “дрон”

За спостереженнями Іви, новачкам найважче запам’ятати дактиль – інструмент словесної мови. Оскільки дактилема – це певна форма, комбінація пальців руки на позначення літери.

Важливий момент – сфера застосування майбутніх знань, адже на це передусім звертали увагу активісти та активістки під час написання навчальної програми. Комусь вона потрібна для роботи з нечуючими людьми, а комусь для того, аби інтегруватися в спільноту людей з порушеннями слуху.

“Ми навчали жестової мови працівників/-ць Державної служби з надзвичайних ситуацій, медиків/-инь, психологів/-инь, поліцейських, сурдологів/-инь. Під час війни такі навчання надзвичайно потрібні й актуальні. Приходили і нечуючі люди, які некоректно спілкуються жестовою мовою. Вони викривляли жести, надто махали руками. Дуже хотілося це виправити!”, – каже Іва.

Вивчати жестову мову хочуть і чуючі, і ті, хто з народження мали слух, але пізніше втратили його в дитинстві, чи дорослому віці. Є і люди з порушеннями слуху, які не спілкуються жестовою мовою. Вони отримують інформацію через слухові апарати і не належать до спільноти людей з порушеннями слуху.

“Я маю величезне внутрішнє бажання, аби наше суспільство стало більш безбарʼєрним. Навіть, якщо чуючі люди вивчають декілька жестів – це вже допомога для нечуючих людей”, – наголошує активістка.

У 2024 році Іва Михайленко з однодумцями та однодумицями заснувала громадську організацію “Світ тиші” (World of Silence). Наразі вони в межах проєкту “Лідерство жінок з інвалідністю в громадах” від ГО Fight For Right за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) реалізують важливу ініціативу.

“Ми допомагаємо людям із порушеннями слуху знайти роботу. Розповідаємо роботодавцям про те, що вони можуть працювати не гірше, ніж інші”, – розповідає дівчина.

Активістки та активісти популяризують жестову мову переважно через Instagram. Мають як особисті сторінки, які ведуть жестовою мовою, так і проєктну, за якою стежать майже 8 тисяч підписників. Іва часто знімає відео, в яких пояснює дактиль та навчає, як ним користуватися. Завдяки такій публічності до неї часто звертаються люди, аби відвідувати індивідуальні заняття. Буває, що майбутніх учнів та учениць цікавлять дуже “вузькі” теми, які потребують спеціального підходу до їх вивчення.

Дактилема – це певна форма, комбінація пальців руки на позначення літери

“Найперше, що я в них запитую: яка ваша мета, для чого вам потрібна жестова мова? Коли отримую відповідь, розробляємо програму залежно від запиту. Маємо й індивідуальні програми. Хтось хоче користуватися нею в роботі, хтось вчить для загального розвитку”, – розповідає активістка.

У спільноті людей з порушеннями слуху часто жестову мову вивчають самостійно через переймання жестів одне в одного. Також люди зі спільноти створюють ініціативи, аби передавати знання іншим. Іва каже, що проблема полягає в тому, що не вистачає перекладачів/-ок.

Дівчина звертає увагу й на те, що на формування української жестової мови дуже вплинула радянська спадщина, адже звідти запозичили лексичні одиниці, які використовували в Україні.

“Відколи почалася війна, українки та українці зрозуміли, що ми маємо свої, унікальні жести. Експертна група  почала їх досліджувати і вирішила зробити дерусифікацію. Ідея в тому, щоб прибрати російські жести з української жестової мови. Наразі пригадують і застарілі жести, і створюють нові. Вживається і чимало регіональних діалектів”, – каже активістка.

Іві дуже хотілося б, аби в школах, де більшість, або й усі школярі –  чуючі, викладали жестову мову. І додає, що почасти чуючі люди просто не знають і не вміють спілкуватися з нечуючими людьми. Тому з обох сторін виникає дискомфорт.

“У мене бували випадки, коли чуючі не розуміли, що я не чую. Говорили до мене, я не могла їх зрозуміти. Тому кричали, нервувалися. Це неприємно. Важлива і культура спілкування. Потрібно, аби було розуміння, хоча б елементарні знання. Наприклад, для чуючої людини дотик – це про порушення особистих кордонів, а для нечуючих – норма. Потрібно вчитися це розрізняти”, – наголошує активістка.

Леоніла Коваленко: голос тиші в українській жестовій мові

Леоніла Коваленко –  активістка й волонтерка з популяризації української жестової мови.

Вона “поринула” у світ людей з порушеннями слуху, аби мати змогу спілкуватися зі своєю мамою та сином. Це захопило її настільки, що вона почала глибше його досліджувати, а згодом і допомагати зрозуміти його чуючим.  

Леоніла Коваленко – активістка й волонтерка з популяризації української жестової мови.

Леонілі “боліло”, що людей із порушеннями слуху дискримінують у суспільстві, тому розпочала писати про це. “Кричати”, як вона сама каже. Поштовхом до активізму стало і те, що їй доводилося часто спілкуватися з чуючими лікарями, коли близьким людям потрібна була допомога з перекладом. 

Ще одним стимулом популяризації жестової мови стало ставлення чуючих дітей до її сина. Адже коли він приходив на майданчик гратися, батьки забирали дітей та відходили від нього. 

“У своїх текстах та відео я намагаюся пояснити, що людей із порушеннями слуху не треба боятися, ігнорувати. Ми теж хочемо спілкуватися, обмінюватися думками, з нами є про що поговорити. Потрібно просто зрозуміти, що для цього потрібен інший спосіб комунікації – жестова мова”, – каже активістка.

Частина її волонтерства полягала й у тому, щоб написати те, що говорять люди з порушеннями слуху для чуючих.

Леоніла знайшла однодумців у ГО “Спілкуйся”, де познайомилася з багатьма активістками й активістами, які просувають спільні з нею ідеї. Долучалася до проєктів, працювала SMM-ницею.

Нові можливості для особистого розвитку активістки з’явилися під час роботи в благодійній організації – Міжнародному волонтерському фонді глухих “Чую серцем”. Віцепрезидент фонду дізнався про неї завдяки сториз в Instagram, який поширювали люди з порушеннями слуху. Вона допомагала їм спілкуватися і писати українською, використовуючи жестову мову. Познайомилися, мали дружні звʼязки й він запропонував їй роботу.

Леоніла Коваленко під час роботи у Міжнародному волонтерському фонді глухих “Чую серцем”

“Після повномасштабки розпочалася й інформаційна війна, в тому числі у світі глухих. Я писала, пояснювала українською жестовою мовою, що відбувається. Тому я вирішила започаткувати проєкт “Щебечи українською” – навчала спілкуватися саме державною мовою”, – розповідає Леоніла.

*тут і далі збережено авторську термінологію щодо нечуючих людей. Деякі нечуючі люди надають перевагу вживанню терміну “глухий” замість “нечуючий”.

Під час роботи у фонді активістка пише тексти на різну тематику. А ще перекладає інформаційні повідомлення жестовою мовою у відеороликах на сайті. Для того, аби вивчити українську мову досконало, навчалася індивідуально з репетиторкою. Адже до 2019 року розмовляла російською.

Одного разу Леоніла отримала запит, аби навчити людину спілкуватися українською жестовою мовою за вісім днів. І це стало справжнім викликом для неї.

“Я почала генерувати ідеї, обдумувати варіанти, як це можна зробити. Вирішила долучити до процесу свою подругу. Вона заприятелювала з нашою ученицею і практикувалася з нею після навчання. І нам вдалося! Теорія і практика дали результат. Я була дуже задоволена”, – пригадує Леоніла.

Активістка каже, що за її спостереженнями, українська жестова мова – жива, еволюціонує. У неї є свій діалект, граматика, стилі. Після початку повномасштабної війни росії проти України  українських жестів стало більше. Усе тому, що ними замінили російські, які раніше використовували. Популярними у людей з порушеннями слуху є і міжнародні жести.

“Діти стають жестомовними білінгвінами. Вони використовують під час спілкування як українські жести, так і міжнародні. Активно використовує міжнародний дактиль і молодь”, – підкреслює вона.

Ще одна пристрасть Леоніли – читання книг. Як вона сама каже: “Можу економити на чому завгодно, але тільки не на них”. Адже читання для жінки – “рятівний човен” у стресових ситуаціях.

Одне із улюблених занять Леоніли – читання книг

“Щоб ділитися враженнями від прочитаного з іншими, разом з подругою заснували книжковий клуб для глухих. Перед тим, як зустрітися у ZOOM, ми спільно читаємо книги. Я пояснюю їхній зміст жестами. Перша книга, яку ми прочитали й обговорили, – “Бог завжди подорожує інкогніто” Лорана Гунеля , – розповідає активістка.

Наразі книжковий клуб не збирається через зайнятість Леоніли в інших проєктах. Проте найближчим часом вона планує відновити такі зустрічі.

Активістка має й досвід того, як сприймають жестову мовою за кордоном. Зокрема в Німеччині.

“Ми з моїм колегою поїхали у справах фонду до Берліна. На автовокзалі обоє захотіли їсти. Продавці в місцевих закладах усі чуючі. Мій колега розпочинає пояснювати одному із них знаками, не жестами, а саме знаками, що він хоче купити. На мій подив, той його розуміє і бере всі ті продукти, що він каже! Я була надзвичайно вражена, бо в Україні навіть звичайні знаки важко сприймають”, – розповідає Леоніла.

Під час подорожі Польщею і Чехією впродовж усього маршруту комунікація жестовою мовою була також зрозумілою для місцевих продавців.

“У Європі продавці знають, як жестовою мовою сказати “кава”. Це чудово! В Україні це не працює, на жаль”, – каже активістка.

На сприйняття жестової мови в Україні, на думку активістки, дуже вплинув радянський союз.

“За часів “радянщини” народити  дитину з порушенням слуху вважалося соромом. Тому дітей відправляли якнайдалі – у спеціалізовані школи-інтернати. А там уже як пощастить. Бувало, що дітей часто били. Звісно, вони були там ізольовані від суспільства. Навіть зараз бувають випадки, що в нашому соціумі дітей з порушенням слуху просто не сприймають. Я вважаю, що це відголоски минулого”, – переконана Леоніла.

До безбар’єрності, на її думку, може долучитися кожен. Для цього не потрібні величезні кошти, а лише бажання та розуміння, для чого це потрібно.

“Наприклад, ти власник класного кафетерію. А люди з порушенням слуху теж дуже люблять каву. Чула від них неодноразово, що от якби було кафе, де знають, як жестовою мовою сказати “кава” чи “капучино”, то ходили б туди щодня! Насправді ці декілька жестів вивчити неважко. Було б бажання”, – підсумовує жінка.

Аби описати всі свої знання та емоції, активістка наразі працює над написанням власної книги про  людей із порушеннями слуху. У ній вона хоче поділитися своїм досвідом вивчення та поширення української жестової мови і розповісти про те, чим живе її спільнота.  

Ця стаття підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.

Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок у процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, — це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудова міцного миру. Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного “Жінки, мир, безпека” та реалізовують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, які постраждали від кризи.