Судовий форум XIII: виклики судової системи воєнного часу, реформи та майбутнє правосуддя

6 грудня в Києві відбувся XIII Судовий форум, організований Асоціацією правників України. Захід, один із наймасштабніших у юридичній сфері, був присвячений розв’язанню ключових питань судової системи України. Основний акцент зроблено на виклики, спричинені повномасштабною війною, яка триває вже майже три роки. Адже війна створює труднощі для всіх верств суспільства: як для цивільних громадян і військовослужбовців, так і для представників різних категорій бізнесу.

Серед спікерів і гостей Форуму були: представники Міністерства юстиції України, Верховного Суду та інших судів, прокурори, провідні адвокати та юристи-практики, міжнародні експерти, дипломати, науковці, представники громадянського суспільства та правозахисних організацій, керівники юридичних департаментів бізнесу, фінансових установ, медіаексперти й журналісти. Власне, Букви стали інформаційними партнерами Форуму.

Захід відбувся за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в межах Програми “Справедливість для всіх”.

Однією з ключових тем Форуму стало питання реквізиції майна під час воєнного стану. Реквізиція – це примусове оплатне відчуження майна державою за надзвичайних обставин, передбачене законом. Власники, які не погоджуються з оцінкою майна або розміром компенсації, мають право звернутися до суду.

Експертом з цієї теми став Василь Крат, суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді.

На сьогодні, Касаційний суд розглянув близько десяти справ, пов’язаних із реквізицією майна. Це небагато, зважаючи на те, що в країні майже три роки триває повномасштабна війна, і воєнний стан створює підстави для проведення реквізиції, – зазначив суддя.

Василь Крат також наголосив, що, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, більшість українців погоджуються з реквізицією, і лише поодинокі випадки доходять до касаційної інстанції для перегляду.

Для порівняння, кількість справ про компенсацію моральної шкоди державою-агресором, значно більша. Тому можна стверджувати, що спори щодо реквізиції не мають масового характеру, – додав він.

Також Василь Крат уточнив, що повернення реквізованого майна можливе лише після припинення воєнного стану, за умови, що майно зберігається і не було використане за призначенням.

Наступною, представленою для розгляду темою Форуму, стало питання стягнення збитків з Росії в процедурах банкрутства. Це означає, що якщо компанія втрачає активи через агресію Росії (наприклад, через руйнування підприємств, захоплення майна чи зупинку діяльності), вона може подати позов проти Росії, намагаючись отримати компенсацію за завдані збитки.

З доповіддю про проблеми цієї теми виступила Олена Волянська, керівниця практики банкрутства та реструктуризації в LCF Law Group. Вона зазначила, що міжнародний механізм компенсації збитків наразі тільки починає розвиватися. Для бізнесу цей процес ще не є пріоритетним, тому багато компаній зазнають труднощів у фіксації своїх збитків.

Додатково Волянська звернула увагу на обмеження, які існують у процедурах банкрутства, що створюють ризики для підприємств.

Управління майном у межах процедури банкрутства триває 170 днів, а ліквідація – до 12 місяців. Це надзвичайно обмежені строки, особливо в умовах війни, – зазначила експертка.

Дискусія також стосувалася ролі українських судів у процесах компенсації збитків. Хоча рішення українських судів, як правило, не мають широкого міжнародного впливу, вони відіграють важливу роль у документальному фіксуванні збитків, що є необхідним для подальших процедур компенсації.

Так, за словами спікерки, судова система України допомагає підприємствам, зокрема у випадках банкрутства, виконувати процедури доказування відповідно до нормативних стандартів, що дозволяє визначити активи для покриття збитків.

Особливістю розгляду таких справ є те, що судовий імунітет Росії не поширюється на українські суди. Це дає можливість подавати позови без участі російської сторони, однак суди зобов’язані інформувати Росію про ці справи через консульські установи або посольства в інших країнах.

Цікавою є практика судів щодо використання активів банкрутів, які виникають внаслідок винесення судових рішень і фіксації збитків. Вже є судові рішення, де затвердили плани відновлення підприємств, і в цих планах основним джерелом для погашення боргів перед кредиторами мають стати кошти, отримані від стягнення збитків з Росії, – додала Олена Волянська.

Проте, за її словами, проблемою є те, що процес стягнення збитків з Росії для погашення боргів підприємств через процедури банкрутства може затягнутися. Це пов’язано з юридичними труднощами, можливими затримками в міжнародних судах і змінами політичної ситуації. Навіть якщо кошти будуть отримані, їх може бути недостатньо для повного погашення боргів, що створює додаткові ризики для підприємств.

Окремим блоком для дискусії став вплив санкційної політики на приватно-правові відносини. Тему порушив Володимир Ващенко, керівник практики Dispute Resolution VB Partners, який наголосив на важливості чіткої державної політики та належного врядування для забезпечення добросовісності бізнесу. Однак він зазначив, що в Україні цей принцип часто порушується. Так, уряд ухвалив постанову про заборону вивезення товарів до Росії лише 27 вересня 2022 року, хоча таке обмеження могло бути введене ще в 2014 році.

В результаті деякі українські підприємства продовжували виконувати контракти та здійснювати поставки до Росії навіть після початку повномасштабної війни. Поставки стосувалися товарів невійськового призначення, за які компанії отримували оплату та сплачували податки. Тепер, через введення заборони, деяким підприємствам висувають обвинувачення в державній зраді, хоча ці угоди були укладені до введення ембарго, що створює правову невизначеність і ставить бізнес у складну ситуацію.

Володимир Кравчук, суддя Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді, навів цифри, що ілюструють одну з головних проблем судової системи України – надмірну кількість справ. За його словами, зростання кількості справ вимагає збільшення кількості суддів, чого зараз бракує. Це, у свою чергу, впливає на завантаженість суддів, строки розгляду справ та якість рішень, що пов’язано з обмеженими ресурсами. 

У 2019 році українські суди розглянули 4 мільйони справ, у 2020-му – понад 3 мільйони, у 2021-му знову 4 мільйони, у 2022-му – 2 мільйони, а нині ця кількість наближається до 4-5 мільйонів. Це відбувається на фоні скорочення кількості населення: за останні 5 років близько 5-ти мільйонів українців виїхали за кордон, – наголосив Володимир.

Він зауважує, що однією з причин зростання кількості справ є збільшення адміністративних позовів: все більше людей звертаються до судів для вирішення правових питань. Однак, багато з них не є конфліктними та не потребують участі висококваліфікованих суддів, але однаково потрапляють до судової системи, що ще більше її навантажує. 

Як одне з можливих рішень проблеми, Володимир Кравчук пропонує передати частину таких справ до інших органів. Ще одним варіантом він вважає створення механізму, який дозволив би розглядати ці справи – наприклад, ті, що стосуються адміністративних рішень або перевірки документів – в електронному форматі без залучення суддів. Такий підхід, на його думку, сприяв би зменшенню навантаження на суди та оптимізації роботи судової системи.

Окрім вищезгаданих тем, на Форумі також обговорювалися першочергові питання, серед яких: стан кадрового забезпечення судової системи, діджиталізація судових процесів, можливість проведення дистанційних слухань та цифровізація виконавчого провадження. Усі ці напрями перебувають на етапі активного реформування, що потребує згуртованості всієї правничої спільноти України. 

• XIII Судовий форум,
• Асоціація правників України,
• Верховний суд України,
• збитки внаслідок війни,
• судді,
• судова система