У Бурунді футболіст помер, проковтнувши під час матчу монету, яку тримав у роті «на удачу»
Джерело: Sport News Africa, Footmercato
Бурундський футболіст Ігіранеза Еме Герік помер після того, як знепритомнів під час матчу. Вважають, що він проковтнув монету, яку тримав у роті як частину чаклунського ритуалу.
Після того як футболіст знепритомнів, йому почали надавати допомогу відразу на футбольному полі. Однак, попри зусилля лікарів, дорогою до лікарні він помер.
У заяві Бурундської футбольної федерації висловлено співчуття родині та клубу гравця, але деталі причин смерті не уточнено.
Медіа з посиланням на свідків припускають, що футболіст міг випадково проковтнути монету, яку тримав у роті “на удачу”. Ця монета могла бути грі-грі – африканським талісманом і частиною чаклунського ритуалу.
Офіційного підтвердження цієї версії поки немає, спортивні органи не оприлюднювали додаткової інформації.
Сам футболіст раніше заперечував використання будь-яких чаклунських практик у спорті й закликав молодь покладатися на тренування та молитву. Його смерть знову актуалізувала дискусію про застосування талісманів в африканському футболі та можливі ризики, пов’язані з такими звичаями.
- Офіційні особи США розслідують “винятково рідкісний випадок”. У штаті Мічиган пацієнт помер від сказу після трансплантації нирки. Донором був чоловік, який заразився, захищаючи кошеня від скунса.
Станом на ранок 25 грудня через нові російські удари частина споживачів у чотирьох областях залишається без електропостачання. В Одеській області діють аварійні відключення через наслідки попередніх атак.
Бурундський футболіст Ігіранеза Еме Герік помер після того, як знепритомнів під час матчу. Вважають, що він проковтнув монету, яку тримав у роті як частину чаклунського ритуалу.
У ніч на 25 грудня безпілотники атакували порт Темрюк у Краснодарському краї РФ, після чого там зайнялися два резервуари з нафтопродуктами.
Уночі російські окупанти знову вдарили по портовій та промисловій інфраструктурі Одещини. Внаслідок атаки одна людина загинула, ще двоє постраждали.
Різдво без храму, без родини й без свободи – але з пам’яттю, солідарністю й упертістю бути собою. Спогади Надії Світличної про святкування Різдва в мордовських таборах – це не лише особиста історія виживання, а й свідчення того, як радянська репресивна система намагалася зламати українську ідентичність і як їй це не вдалося.