В Україні відбувається монополізація влади – The Economist

Джерело: The Economist

За словами журналістів The Economist, найбільшою вразливістю України сьогодні є не військова, а політична сфера.

У Києві команда відеогеймерів, архітекторів, науковців та кінематографістів масово виробляє ударні дрони й крилаті ракети. Вони не схожі на класичних оборонців, проте кардинально змінюють хід війни. Ще три роки тому вони виготовляли 30 дронів на місяць. Зараз — вже 1 300, від повільних моделей (580 000 доларів за комплект із десяти) до нових балістичних ракет (1 млн доларів за одиницю). Їх виробництво коштує значно дешевше, ніж закордонних аналогів, і базується на відкритому коді, отже, не обмежується зовнішніми політичними умовами.

“Ми не хочемо залежати від політики США”, — розповів засновник компанії, ім’я якого не розголошується з міркувань безпеки.

За словами радника президента Олександра Камишіна, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення у 2022 році, Україна повністю залежала від американських і європейських постачань. Проте за три роки вітчизняне військове виробництво зросло з 1 до 35 мільярдів доларів на рік. Швидше, ніж передбачалося, Україна стала самостійною у виробництві багатьох типів озброєння.

Утім, значні прогалини залишаються: країна не здатна самостійно виробляти системи для знищення російських ракет. Також проблемою залишається людський ресурс: мобілізація проведена невдало, ротації рідкісні, людей хапають на вулицях, а влада не наважується знизити призовний вік. Втім, армія зростає, і елітні підрозділи продовжують приваблювати добровольців. Найважливіше те, що дрони значно скоротили чисельну перевагу Росії: за деякими оцінками, до 75% російських втрат спричиняють саме вони.

Як зауважили у виданні, найбільшою вразливістю України сьогодні є не військова, а політична сфера. З початку війни багато ліберальних і поміркованих українців опинилися перед дилемою: критикувати некомпетентність і корупцію влади — ризикнути міжнародною підтримкою, або мовчати — і погоджуватися з дедалі більшою концентрацією влади у руках президента Зеленського, що іноді шкодить ефективності держави й навіть обороні.

За словами журналістів, якщо раніше критикувати Зеленського було важко, то після того, як Трамп назвав його “диктатором”, це стало майже неможливо. Українське суспільство згуртувалося навколо президента настільки, що він, схоже, розглядає можливість проведення виборів.

“Якщо Зеленський відчуває, що в нього немає конкурентів — значить, вибори наближаються”, — сказав один із посадовців. Держава, готуючись до цього, посилює контроль.

У лютому Петро Порошенко, лідер найбільшої опозиційної партії, зазнав санкцій за нібито “загрози національній безпеці”. Його активи заморожено. Проти нього також відкрито справу про “держзраду”, що, на думку критиків, виглядає як політичне переслідування. Санкції фактично позбавляють його можливості брати участь у виборах.

“Якщо Порошенка можуть усунути без рішення суду — можуть і будь-кого іншого”, — прокоментував нардеп Олексій Гончаренко.

Громадські активісти також зазнають тиску. Віталій Шабунін, антикорупційний діяч, який з перших днів війни пішов на фронт і водночас розслідував зловживання у Міноборони, знову став мішенню. Після чергового розслідування його відправили близько до фронту.

Політика України далека від російської, а концентрація влади — природний наслідок війни. Проте навіть найпалкіші прихильники України дедалі більше непокояться, що все це заходить надто далеко. Демократія в Україні ніколи не ґрунтувалася лише на праві — її основою були регіональне розмаїття, конкуренція між владними групами та активне громадянське суспільство, яке спиралося на підтримку західних посольств і ЗМІ. Але ці механізми нині послаблюються.

Зазначається, що влада концентрується не в уряді чи парламенті, а в руках небагатьох невиборних посадовців із Офісу президента — зокрема, Андрія Єрмака, Дмитра Литвина (спічрайтера Зеленського) й Олега Татарова, який курує силовиків. Влада не ділиться ні з опозицією, ні з потенційними конкурентами. Лояльним дають посади в держкомпаніях, а тих, хто має незалежну думку, популярність чи зв’язки із Заходом — звільняють або маргіналізують. Серед таких — Валерій Залужний, звільнений у лютому 2024 року і відправлений послом до Лондона, а також Олександр Кубраков, Дмитро Кулеба й Мустафа Найєм.

Критичні думки та незалежні ЗМІ сприймаються як загроза. Севгіль Мусаєва, головна редакторка “Української правди”, скаржиться, що замість відповіді на журналістські розслідування, влада обмежує доступ, тисне на рекламодавців і вважає будь-який контакт із її журналістами зрадою.

“Це не системна цензура, але якщо ми не чинимо опору, свобода зникне непомітно”, — наголосила вона.

• Президент США Дональд Трамп, котрий обіцяв завершити війну РФ проти України за один день, нині, за словами його оточення, сподівається досягти припинення вогню протягом перших 100 днів свого президентства — тобто до кінця квітня. Він називає протистояння “війною Байдена” і занепокоєний, що в разі затягування вона стане “його війною”.