«Він має сильну задишку, і стан погіршується»: про кримського татарина, засудженого в Росії

Валерія Цуба
Журналістка Букв

Практика засудження українських полонених в Росії стала цілком звичною за майже три роки повномасштабної війни. Російська влада виносить вироки як військовополоненим, так і цивільним заручникам, яких викрадають буквально з їхніх домівок або на шляху виїзду з окупованих територій. Ці справи фальсифікуються, але для українців вироки, які виносять, є реальними. Вони змушені відбувати покарання у колоніях суворого режиму серед справжніх злочинців.

На жаль, за деякими припущеннями, це може ускладнювати процес обміну,  адже для Росії ці люди є не офіційно визнаними полоненими, а саме злочинцями. Однак нещодавно, 18 жовтня, під час обміну повернулися військові, які теж були засуджені на різні терміни. Умови перемовного процесу залишаються конфіденційними, але результати вже свідчать про те, що така робота може відбуватися.

Букви продовжують серію матеріалів про історії звичайних українців, які, на жаль, опинилися в окупації й через різні обставини вмить стали бранцями Росії. Їх постійно переміщують, їм виносять вироки, вони перебувають в умовах, які не є належними для життя, і не завжди інформацію про них офіційно реєструють. У цьому матеріалі розповідаємо історію кримського татарина та мешканця Херсонщини Рустема Гугурика, якого росіяни затримали під час спроби евакуювати родину з окупації. 

Чоловіка звинувачують у причетності до кримськотатарського добровольчого загону імені Номана Челебіджихана, який Росія визнала незаконним збройним формуванням. Батальйон з 2016 року дислокувався на адміністративному кордоні з Кримом, і саме туди, за обвинуваченнями росіян, Рустем доставляв постачання. Тобто підозри росіян щодо Рустема базуються на вигаданих фактах його причетності до батальйону ще до початку повномасштабної війни. І, станом на зараз, Рустему вже винесли відповідний офіційний вирок.

Більше про те, чим насправді займався Рустем до повномасштабного вторгнення, причини, чому, ймовірно, росіяни могли отримати свідчення про його діяльність поблизу “кордону” з Кримом, про процедуру затримання, якій передували дві доби допитів, про суд та свідків, які довелось спостерігати на власні очі, а також першочерговість повернення чоловіка через здоров’я, і відсутність розуміння, що саме його турбує – в інтерв’ю для Букв поділилась дружина Рустема – Вікторія Гугурик.

Фото: особистий архів Вікторії (на фото: донька Рустема)

– Вікторіє, давайте поговоримо про життя до повномасштабного вторгнення. Рустем є кримським татарином, тож, чи правильно я розумію, що раніше він проживав у Криму, і вже одного разу був змушений виїхати через війну? Чим Рустем займався протягом цих років?

– Так, у Криму у Рустема багато близьких родичів, але він там не проживав. З 1980 року їхня родина мешкала на Херсонщині. Ми, до повномасштабного вторгнення, були звичайною родиною домогосподарів: займалися городом і сезонно вирощували овочі. Рустем також працював водієм таксі, ще з 90-х років. Просто таксував містом, особливо в літній період, коли багато туристів. З 2014, коли Крим вже окупували, він також возив людей до умовного “кордону”. Загалом, наша родина займалася сезонною працею, оскільки ми – з курортного регіону.

– Ваша родина проживала в окупації фактично місяць. Чим Ви займалися протягом березня, чи намагались росіяни домовитися з Вами про співпрацю або ж чимось “підкупити”? Чи навпаки, було щось на кшталт посиленої уваги до Вашої родини?

– Насправді тоді не було жодних натяків на подібне. Ми навіть не думали, що таке може статися, особливо якщо говорити про тиск на людей. Це почалося вже пізніше. Ми жили зі старенькою мамою Рустема, якій на той момент було 82 роки, і хотіли відвезти її до рідного брата в Криму. Так як думали, що там буде безпечніше. Кудись далі вона просто не змогла б їхати, бо в неї хворі ноги і слабке здоров’я – вона б не витримала тривалої дороги. А ось ми хотіли їхати родиною далі, на територію України. Але, на жаль, разом так і не доїхали.

Фото: особистий архів Вікторії

– Я знаю, що Рустема затримали, коли він відвозив Вас до Бахчисараю. Тобто, спершу все було звично: Вас зупинили на пропускному пункті, а потім попросили документи на перевірку. Що було далі? Чи одразу його затримали за конкретною підозрою?  

– Взагалі на пропускному пункті кожен проходить почергово. І ось Рустем пішов першим. Ми ж чекали на нього в машині. Потім він повертається і каже: “Мене не пропускають”. Я думаю: ну, якщо не пускають, значить, повертаємось додому, бо що ще робити? А він тоді відповідає: “Ні, ти не зрозуміла. Мене затримують на 48 годин”. Чому – невідомо, нібито для з’ясування обставин. Яких обставин? Теж незрозуміло. Але залишаємось чекати. Через деякий час приїхали родичі, щоб забрати маму Рустема, а я, звісно, залишилась з донечкою біля чоловіка.

Потім до нас підійшов начебто працівник ФСБ зі словами: “Ви можете повертатися додому. Хочете – їдьте в Крим. Хочете – повертайтесь до себе”. Але я відповіла, що повернусь вже зі своїм чоловіком. Дочекаюсь. Вони тоді почали переконувати мене, що мине 48 годин, і його відпустять. Я ж на той момент навіть не думала, що вони можуть так затримувати й допитувати людину. Мені було складно зрозуміти, що відбувається. Я продовжувала чекати. Ми сиділи в такому собі модулі на хлібі та воді.

І ось вже минуло навіть 58 годин. Рустема за цей час декілька разів забирали на допити, приводили назад, і так по колу. Я почала щось підозрювати, коли помітила, що нас постійно контролюють. Під час допитів чоловіка розпитували про прізвища мешканців Новоолексіївки, намагались випитати якусь вигідну для них інформацію, ще через деякий час почали його фотографувати. Коли минуло 58 годин, ми сподівались, що зараз все ж віддадуть документи, і ми поїдемо назад. Але ні. Як ми тепер розуміємо, вони просто “малювали” справу – потрібно було щось придумати, тож і тягнули час.

Далі ці співробітники ФСБ на очах у мене та доньки одягли на нього наручники й без жодних слів повели до авто. Я ж біжу слідом, запитую, що взагалі відбувається, а вони кажуть: “Ми його веземо до Сімферополя”. На моє питання “За що?” відповідь була одна й та сама: для з’ясування обставин. Так ми з донькою залишилися просто на кордоні. Вже потім нам, звісно, довелося повернутися додому.

Фото: особистий архів Вікторії

– Як розвивалися події після затримання Рустема? На Вашу думку, чи могло це бути цілеспрямованим затриманням? 

– Я знала, куди відвезли мого чоловіка. Вже далі мені підказали, що потрібно шукати адвоката. Звісно, вони надають державного адвоката, але це все лише формальність. Тож я знайшла свого адвоката, але він так і не зміг нічого довести, бо це просто неможливо. Суддя ще казала, що якщо Рустем визнає вину, йому дадуть менший термін. Але Рустем відповів: “Що я буду визнавати, якщо я там не був?”. 

Проте вони в будь-якому випадку все “малюють” так, як їм потрібно. Все це виглядає, як у кіно. Слідча сидить і навіть не слухає, бо все вже завчасно вирішено. Я теж була присутня на двох судових засіданнях, і це просто театр: підставні свідки, приховані свідки – і все. 25 жовтня 2022 року йому винесли вирок: 8,5 року позбавлення волі за нібито участь у батальйоні імені Номана Челебіджихана. 

Так, Рустем завжди любив свою країну і ніколи цього не приховував. Тож залишалось лише вигадати, “за що” можна ув’язнити. І, як кримського татарина, його зручно звинуватити в такому. До того ж, як таксист, він два місяці після окупації Криму відвозив людей до цього “кордону”. ФСБ вважає, що в той період він нібито забезпечував цей батальйон продовольством і речами, які підвозив до кордону. Чи мають вони докази? Звісно, що ні. Його ніби впізнали за рисами обличчя. Лише уявіть, які в них докази…

– В одному з джерел Ви казали, що Рустем “категорично відмовився приймати російське громадянство, хоча йому пропонували це зробити ще в СІЗО”. Це для того, щоб була підстава для більшого вироку?

– Так, під час перебування в першому СІЗО йому пропонували російське громадянство. Для чого саме – не пояснювали. Але Рустем прямо сказав, що не збирається цього робити, адже у нього вже є громадянство, і жити в Росії він не планує. 

Фото: з відкритих джерел

– Якщо я правильно розумію, Рустема вже офіційно засудили до 8 з половиною років. Судовий процес відбувся достатньо швидко, оскільки, з того, що я знаю, були навіть показання свідків. Вам щось відомо про людей, які свідчили?

– Двох свідків я особисто бачила. Вони з Криму: один –молодий хлопець, інший – вже старший, десь до п’ятдесяти. Теж кримські татари. Це свідки так би мовити “на всіх”. У випадках, коли вони проводять показові суди над нашими людьми, часто фігурують ці два чоловіки. Тобто, вони з ними співпрацюють. Окрім них, є ще інші свідки, але їхні імена засекречено, як і показання, які вони надавали.

– Скажіть, чи можете Ви зараз якось отримувати інформацію про стан чоловіка? Можливо, у нього є можливість писати листи, або Ви можете передавати йому, наприклад, ліки? Адже, наскільки я знаю, у Рустема є численні проблеми зі здоров’ям.

– Так, якраз перед повномасштабним вторгненням ми ходили до лікаря, тому що в Рустема почалася сильна задишка. Ми почали обстеження, потрібно було комплексно перевірити здоров’я. Відправляли до всіх лікарів. Ми встигли з’їздити на огляд до Херсона, де лікарі виявили певні проблеми із серцем, але ніяк не могли точно встановити діагноз, не розуміли, що саме його турбує. Перевіряли також шлунок. Але ми не встигли пройти повне обстеження. І ось коли він перебував у першому СІЗО – там ми ще могли передати йому якісь ліки, але коли його вже вивезли на територію Росії, вони забрали у нього все. Їм просто не віддають ліки. 

Зараз вдається підтримувати зв’язок з Рустемом через російський ресурс “Зонателеком”. В Україні доступу до цього ресурсу немає, тому він телефонує родичам із Криму. Вже через них я дізнаюсь про його стан. Це все платно: родичі оплачують йому рахунок, відправляють гроші на їжу, що виходить близько 12 тисяч рублів щомісяця.

При таборі, де його утримують, є магазин, де він може купувати їжу. Так, їх годують, але їжа важка і жирна, від чого у нього стає ще сильнішою задишка. Якось його закрили на 20 діб в СІЗО, “бо так треба”. Ніби покарання. І ось тоді він був змушений їсти те, що давали. Коли вийшов, сказав, що думав, що не витримає, така сильна задишка була.

Знаю, що там, де Рустем перебуває зараз – хоча б фізичної сили до них не застосовують. Жахи були у другому СІЗО у Сімферополі. Ось там “було все”, як він казав. Ну і, звісно, дуже страшно, коли їх етапують у цих вагонах. Це може тривати до десяти діб, і умови просто жахливі. Фізично важко це переносити. 

Фото: особистий архів Вікторії

– За понад два роки утримання чоловіка в різних СІЗО Вам доводилося спілкуватися з окупаційними інстанціями. А чи підтримуєте Ви діалог з нашими структурами, що відповідають за полонених? Що вони кажуть, враховуючи, що Рустема вже офіційно засуджено?

– За два з половиною роки затримання Рустема ми зверталися до всіх можливих українських  та міжнародних інстанцій, які займаються питаннями повернення полонених українців додому. Але не бачимо ніяких конкретних дій. У Координаційному штабі ми маємо кабінет полоненого, де вносимо всю інформацію, включаючи стан здоров’я Рустема. Але як вони подають списки і кого повертають першочергово – ми не розуміємо. Крайній обмін нас шокував, коли звільнили хлопців, засуджених на довічне ув’язнення. Це дає надію. 

Адже ми знаємо вже багато випадків, коли заручники помирають у таборах та СІЗО. Це громадяни нашої держави. Чому вони досі там? У більшості людей сильно погіршилося здоров’я, і це страшно. Я, наприклад, щоранку прокидаюсь з думкою: “Як він там? Що з ним?”. І кожен телефонний дзвінок лякає, бо ти не знаєш, що можуть повідомити цього разу.

– Вікторіє, як ви сьогодні? Як ваша донечка? Наскільки я розумію, вона також була свідком Ваших переживань, зокрема у той час, коли Ви змушені були їздити на суди. Якої допомоги Ви зараз потребуєте, принаймні як родина заручника?

– Доньці зараз вісім років, і вона дуже переживає, бо затримання батька сталося у неї на очах. Люди у масках просто в один момент забрали його. Вона сильно плакала, був великий стрес, і я навіть думала, що доведеться звертатися до лікаря. Вона дуже чекає на тата і вірить, що він точно повернеться. Ми виходимо на мітинги, і вона каже: “Дай мені фото тата, я буду стояти і просити, щоб мого татка повернули”. Рустем дуже хотів побачити, як донька йде до школи, але не вийшло. У своїх листах він пише, що навіть не бачив, як вона пише, не чув, як вона читає – нічого. Дитина просто зростає без батька.

Як родина цивільного заручника, ми хочемо знати, чи ведуться перемовини щодо обмінів, чи є Рустем у списках, чи враховують той факт, що він хворий і може бути повернений першочергово. Мене хвилює питання: скільки ще нам чекати? І моє єдине бажання зараз – щоб Рустем повернувся. Аби обійняти його, і вже стане легше.

У Росії почали залучати неповнолітніх школярів до виробництва безпілотних літальних апаратів на заводі в особливій економічній зоні “Алабуга”, розташованій приблизно за 600 миль на південний схід від Москви. Це відбувається на фоні збільшеного попиту на БпЛА, зокрема іранського виробництва Shahed, в умовах ескалації російської агресії проти України.

Петро Порошенко повіз чергову партію допомоги для підрозділів Сил оборони. Вантаж включає нічні та денні FPV-дрони, нічні “Мавіки”, зарядні станції EcoFlow, вантажівки, лазне-пральні комплекси, “Старлінки”, екскаватори та іншу техніку. Ця поїздка стала 53-ю цього року, а загальна вартість техніки – 63 мільйони гривень.

Російські військові намагалися здійснити висадку на острів Козацький, що біля Херсона, повідомив речник Сил оборони півдня України Владислав Волошин в ефірі телемарафону.

Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що у Запорізькій області будівництво фортифікацій завершено.

Кабінет міністрів розширив перелік українців, які можуть отримати бронювання від мобілізації. До нього додали священників.