Володимир ніби кричав, що він «300», та його не бачили: про бійця, який зник єдиним з групи

Часто, отримуючи офіційне сповіщення про зникнення близької людини безвісти, родичі зневірюються, вважаючи це фактично підтвердженням її загибелі. Однак статус “безвісти зниклий” – не означає, що пошук такої категорії неможливий. І так само не свідчить про те, що людина точно є загиблою. Нерідко зниклих через роки підтверджують або випадково знаходять у полоні, і лише активні дії допомагають прискорити їхнє повернення. Тож на цьому етапі важливо не замовчувати, особливо якщо зникнення військових у межах однієї бригади стають масовим явищем.

У цьому матеріалі розповідаємо про Володимира Пальченко – оборонця 59-ї окремої мотопіхотної бригади, який з перших тижнів широкомасштабної війни стояв серед організованих рядів оборони. Згодом Володимир також брав участь у звільненні Херсонщини, й не лише. Однак, на жаль, вже третій рік його статус залишається як “безвісти зниклого”. Хоча свідчень про загибель захисника немає, є інформація про ймовірне поранення, отримане перед тим, як він зник з поля зору.

Нагадаємо, що влітку 2024 року з’явилася інформація про збільшення випадків зникнення безвісти військовослужбовців 59-ї бригади, ймовірно, через рішення командування. Розголосу цьому надали рідні зниклих. У відповідь, Генеральний штаб Збройних сил України, на своїй офіційній сторінці у Facebook, повідомив про намір з’ясувати обставини втрат серед особового складу. Наразі інформація про перебіг розслідування відсутня.

Більше про шлях Володимира у складі бригади, період, коли зникнення військових стали більш масовими, а також про бойову операцію, де побратими втратили його слід, їхні припущення щодо поранення, повернення на місце зникнення, чи обмінюють бійців цієї бригади з полону, і чи можуть вони свідчити – для Букв розповіла Ольга – дружина брата Володимира, а також голова Об’єднання рідних зниклих безвісти 59-ї бригади.

Фото: особистий архів родини (на фото Володимир Пальченко)

– Розпочнемо з того, як взагалі почався військовий шлях Володимира. Чи одразу це була 59-а бригада, чи проходив він належну бойову підготовку перед тим, як вже заступити до виконання завдань на лінії фронту? І яким був бойовий дух Володимира?

– Володимир одним з перших зголосився обороняти наш спокій та місто у складі ТРО Вінницької області. Тобто, це були одні з перших підрозділів ТРО, які патрулювали територію. Вже в травні він перейшов до 59-ї окремої мотопіхотної бригади, і саме тут почався його шлях як військового. Спочатку їх відправили на Херсонщину, а згодом “перекинули” на Первомайський напрямок. 

Щодо підготовки, скажу так: на той момент був час на навчання перед тим, як заступити до виконання обов’язків. А ось бойовий дух у Володимира був завжди. Думаємо, як і є зараз, адже ми віримо, що він живий. Просто, розумієте, у нього завжди чітко стояло одне питання: “Як не я, тоді хто?”. 

– Наскільки відомо, 59-а бригада має бойовий досвід ще з 2014 року. І, власне, вже під час повномасштабної війни брала участь найважчих операціях зі звільнення населених пунктів. На яких напрямках перебував Володимир? І чи завжди це була передова лінія оборони?

– Дійсно, як Ви кажете, бригада вже мала великий бойовий досвід, і на момент, коли Володимир з побратимами опинилися на передовій, все було добре сплановано, якщо говорити про ведення боїв. Бригада звільняла Херсонщину, Миколаївщину. Не було навіть якихось скарг від Володимира… Питання почали з’являтися пізніше – коли почались і більш масові зникнення військових. Тоді, коли і зіткнення з ворогом стали жорстокіше. 

Фото: особистий архів родини 

Взагалі, помітні зникнення бійців почались десь з грудня 2022 року і ставали все більш масовими. Первомайськ (де вони перебували тривалий час) вже майже було окуповане, і хлопці намагалися його відбити, але все ж втрати були значними.

– Як часто виходило підтримувати зв’язок з Володимиром? Чи розповідав він про те, які завдання виконує, як близько перебуває ворог, чи достатньо у них озброєння? Щоб зрозуміти, чи до моменту зникнення у нього були побоювання щодо ситуації, в якій вони опинилися.

– Звичайно, він щодня спілкувався з родиною, дружиною та двома дітками. З братом старався спілкуватися хоча б раз на тиждень, для такого собі “чек-апу”, що “я тут є, все добре, не переживайте”. Він завжди був у піднесеному настрої, на позитиві, з чітким переконанням, що ми переможемо.

Багато він не розповідав, але часто казав, як багато росіян зовсім поруч біля них, про те, як їхні сили переважають. Міг сказати, що ось по них ледве не прилетіло.“Сьогодні мій другий День народження”, – казав. І так насправді було декілька разів. Але більш страшні деталі, або ж стосовно зникнення побратимів він не розголошував.

Розумієте, навіть зараз хлопці мало говорять, особливо про тих, хто зник. Їм доводиться приймати цей факт, щоб рухатись далі. Фактично вони самостійно мають себе підтримувати, аби хоча б на мінімальному ентузіазмі триматися.

Фото: особистий архів Ольги (родина захисника)

– Спробуємо відтворити хронологію, яка могла призвести до зникнення Володимира. Чи вдалось встановити, яким тоді було розпорядження щодо завдання, яке вони мали виконати? І скільки тривало це завдання?

– Як ми вже потім дізналися, за бойовим розпорядженням вони мали перейти з однієї позиції на іншу. Однак, їх “накрило” артилерією, і, за словами побратимів, Володимир тоді отримав поранення… Загалом, того вечора він був єдиним зниклим, а всі інші тринадцятеро бійців повернулися. Чи його відкинуло вибуховою хвилею, чи він зміг відповзти – ми досі не розуміємо.

Повертатися за ним, на жаль, на той момент вже було небезпечно. А наступного дня ні його речей, ні тіла – на тому місці вже не знайшли, адже побратими поверталися, щоб обійти територію. Взагалі, з моменту, відколи хлопці вийшли на завдання, і повернулися, але без Володимира – минула лише менш як доба.

– Якими були Ваші дії, коли стало зрозуміло, що Володимир зник? Враховуючи, що ні командування, ні побратими не можуть розповідати деталі, які їм відомі. Чи все ж вдалось вийти на зв’язок з побратимами, які тоді змогли вийти?

– Першочергово про зникнення Володимира його дружині повідомили саме побратими. Потім ми вже разом, родиною, хоч і в паніці, але почали шукати інформацію, куди нам звертатися. Побратими спершу казали лише те, що Володимир зник, і ніби вони втратили його з поля зору. Пізніше почали з’являтися дивні розмови про те, що він точно загиблий. І це звучало від військових, які не були на тому завданні. 

Фото: особистий архів родини (Володимир з дружиною)

Натомість, побратими, які перебували разом з Володимиром, кажуть, що вони, ймовірно, чули його крик про те, що він “300”. Однак, де саме він перебував – вони не бачили. Розумієте, це була екстремальна операція, увага розсіюється.

Командування, як правило, не виходить на зв’язок. Єдине, що нам вдалося додзвонитися до одного з командирів, і все, що він сказав: “Я не перебував на той момент з хлопцями, бо був у госпіталі”. Тоді ми вирішили зупинитися на зв’язку з командирами, бо розуміли, що ситуація або залишиться такою ж, або нас просто проігнорують. Проте нам хоча б вдалося домовитися про нечасті зустрічі рідних у військовій частині. Як правило, це можливість для родичів висловити свої переживання та обговорити більш побутові питання, такі як виплати або ж повернення речей їхніх близьких. 

– Скажіть, чи відомо про те, приблизно скільки військових зникли в ті дні? І чи є офіційні дані щодо кількості підтверджених саме загиблих або полонених військових?

– Так, є бійці, які теж зникли в лютому, фактично в ті ж дні, що й Володимир, і їх згодом офіційно підтвердили у полоні. Взагалі, по бригаді, станом на листопад 2024 року, 23 військових є підтвердженими у полоні. Хоча, знаю, що за ці місяці родичі отримували ще підтвердження. Також, наразі відомо про десятьох обміняних.

Фото: особистий архів родини

– Часто дрони супроводжують бійців під час таких бойових операцій. Це може бути єдиною зачіпкою, бо провести пошукові операції небезпечно.  Чи були підтвердження з дронів, саме у випадку з Володимиром?

– Так, на жаль, дуже часто на емоціях родичі зниклих не розуміють, чому не можна відправити групу військових туди, де зник їхній рідний. Відправити умовно шість людей для евакуації одного – значить, що поруч із загиблим поляжуть ще ці шестеро. А якщо цієї людини там немає, бо він у полоні, однаково ці шестеро, ймовірно, теж загинуть. Ще шість сімей можуть отримати звістку про зникнення їхнього рідного… 

І чи потрібні ці жертви? Такі пошукові місії варто проводити, якщо є реальна можливість зробити це безпечно, що, насправді, буває рідко. Російська сторона прораховує той факт, що за загиблими чи пораненими можуть повернутися, і очікують на них.

Дійсно, наскільки нам відомо, для пошуків Володимира піднімали дрони вглиб, куди неможливо було зайти живою силою. Сказали, що дрон нічого не виявив. Пізніше ми дізналися, що можна було отримати записи з дронів, але вже було запізно. Також, у Координаційному штабі нам говорили, що з дронів зазвичай ведеться пряма трансляція, але серверів для зберігання такої інформації – часто недостатньо. Якщо ж ведеться запис, він є військовою таємницею. Однак такі пошукові роботи переважно проводяться у режимі прямого включення.

– Запитаю стосовно акту службового розслідування, який, відповідно до зникнення кожного бійця, мають на руках родичі. Чи відрізняються свідчення, зазначені в цьому акті, від того, що Вам розповідали побратими Володимира?

– Насправді, акт службового розслідування може взагалі не містити важливої інформації. Не завжди є дані про те, в якому напрямку рухався військовий, виконуючи бойове завдання, або ж про точну локацію зникнення. Буває так, що побратими вказують одне місце зникнення, а в акті зазначають інші позиції. І тоді рідні не розуміють, як їм діяти, бо розуміння, де зникла людина – теж є важливим. Тобто, в акті можуть бути відомості, які не допомагають у пошуках людини. А ось факти, які не входять в цей документ, вже йдуть під грифом секретності.  

У нас, насправді, хороший акт службового розслідування, бо є локація зникнення, свідчення побратимів, рапорт старшого групи і певні свідчення командира. Але чи дає це якісь зрушення – на жаль, ні.

Фото: особистий архів родини

– Попри те, що публічно були скарги щодо дій командування бригади і заяви про те, що цю ситуацію поставлять на контроль, статистики зниклих озвучено не було. Спираючись на кількість родичів у Об’єднанні, чи можна говорити про приблизну цифру?

– У військовій частині кажуть, що зниклих безвісти військових до тисячі. Спираючись на кількість родичів, які знайшлися, важко сказати точно, адже не так багато людей, отримуючи сповіщення, знають, куди їм звертатися. 

Варто розуміти, що першим кроком має бути звернення до поліції, написання заяви про зникнення людини, отримання номера кримінального провадження, а вже потім треба звертатися до Координаційного штабу. Там мають надати повний алгоритм дій і вказати, куди звертатися далі. Мені часто телефонують родичі зниклих, і кажуть, що їм надали мій номер у Координаційному штабі. Бо, насправді, таких об’єднань родичів по бригадах вже доволі багато.

– Бачимо, що цього року збільшилась кількість репатріацій. Чи були серед повернених під час цих обмінів загиблі бійці з 59-ї бригади? Це дозволить оцінити ймовірність того, що більшість бійців бригади потрапили в полон, а не загинули в бою.

– Так, на жаль, серед півтори тисячі репатрійованих за останній час, бійці з нашої бригади були підтвердженими під час кожної репатріації. Адже, в основному, це наш напрямок. Називати точну цифру підтверджених загиблих ми наразі не можемо, бо не всі ДНК-експертизи завершено. За первинними збігами, це до десяти людей, не включаючи тих, чиї родичі поза об’єднанням.

Фото: особистий архів родини

– Чи відомо, як наразі 59-та бригада продовжує діяльність? І чи так само зростає кількість зниклих? Це допоможе зрозуміти, чи є проблема в систематичних помилках окремих осіб, чи все ж справа в особливостях місцевості, де бригада перебуває.

– Так, зникнення військових залишаються стабільними. Єдине, що наразі російська сторона більше оприлюднює фото та відео тих, кого вони, наприклад, взяли в полон. Бо в 2023 році подібного майже не було. 

Мені важко сказати, чи це “халатність” окремих осіб, чи особливості місцевості, де наші військові опиняються в більш невигідній позиції – адже ми не перебуваємо там. У родини, в якої зникає близька людина, звісно, будуть винними командири. Але завжди варто враховувати різні обставини: це могла бути помилка групи через те, що швидко змінилися обставини, або ж засідка, яку не прорахували. На жаль, ми не маємо повної картини того, що сталось.

– Давайте підсумуємо, які основні зачіпки стосовно Володимира Ви маєте станом на сьогодні. Якщо говорити про зачіпки перебування у полоні і того, що, на Вашу думку, може допомогти це встановити. Можливо, нас почують люди, які бачили його, але поки не були готові говорити…

– Значущих зачіпок про полон у нас, насправді, немає, але ми чіпляємось за те, що на місці зникнення не знайдено абсолютно нічого: ні речей, ні зброї. Ми підозрюємо, що його, ймовірно, забрали з усім цим обмундируванням. Крім цього, ми в повній невідомості. Свідчень від обміняних теж не було, адже вони просто могли з ним не пересікатися. Всі в різних умовах. 

Наприклад, мені відомо про ситуацію, коли зникло шестеро бійців, і двоє з них – дев’ять місяців провели в лікарні Донецької області, вже перебуваючи в полоні, але не офіційно. Решту хлопців розподілили по колоніях в Росії. Тобто, навіть якщо люди зникають з однієї позиції, це не означає, що вони разом перебувають у полоні. Адже у ворога є тактика – плутати нас.

Але ситуації є різними, і обміняні теж можуть підтвердити тих, у кого статус “безвісти зниклий” і про кого роками родичам нічого не чути. Такі історії завжди окриляють. Адже безвісти зниклі – не лише загиблі. І ось ми намагаємось доносити це через щотижневі акції, де збираються родичі зниклих з різних бригад. Звісно, буває, коли підходять люди зі словами: “Чому ви тут стоїте?”. Не всі хочуть цим перейматися, хоча це лише одна година на тиждень… Але, знаєте, “не на часі” у нас зараз лише одне – і це ігнорувати те, що відбувається.