Виховуємо свідому молодь, поки дорослі патріоти на захисті цінностям – 112 річниця Пласту

Впродовж своєї 112-річної історії, “Пласт” утвердився як найбільша українська молодіжна організація, спрямована на виховання поколінь, що вірять у єдність України. Важливо, що Пласт не бере участь в політичній боротьбі, але є активним у виробленні політик, які стосуються дітей і молоді, української ідентичності та волонтерства. Так, пластуни та пластунки активно долучались до побудови успішної України ще задовго до “великої війни”. Вже з початком повномасштабного вторгнення сотні пластунів взяли до рук зброю і склали Військову Присягу на вірність народові України. Десятки гуманітарних місій працюють у всьому світі, а сотні дорослих волонтерів продовжують виховну роботу з дітьми. Пластуни несуть свою місію, поглиблено вивчаючи історію та відкриваючи українську ідентичність молодому поколінню, що є майбутнім нації. 

Усіх пластунів гуртує єдина ідея, спільні цінності, конкретна місія. Пласт – це спільнота однодумців, у якій всі заочно знайомі, тут кожен і кожна на своєму місці працює для спільної мети. Так, розвиток в межах організації не зупиняє молоде покоління: вже у свідомому віці вони продовжують реалізовувати отриманий досвід у власних ініціативах. До цієї місії залучена й Анастасія Слюсаренко – пластунка, волонтерка, співзасновниця й керівниця продовольчого банку “Тарілка”, що опікується допомогою нужденним, мінімізуючи органічні відходи. Також, з власної ініціативи, Анастасія підтримує останнього політвʼязня ГУЛАГу Івана Мирона. У такий спосіб, її діяльність належно відтворює слова Пластової Присяги, яку складає кожен пластун і пластунка: “Присягаю своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах, щоб бути вірним Богові й Україні, допомагати іншим, жити за Пластовим Законом і слухатись пластового проводу”. Ці три обов’язки є дороговказом для пластунів, основою їх буття вже 112 років.

Більше щодо унікальності пластового вишколу, історичний досвід, закладений у філософії Пласту, патріотичне виховання в умовах війни, традицію допомагати, а також про пластунів-захисників й продовження гартування людей навколо їх прагнень – Букви поспілкувались з пластункою Анастасією Слюсаренко.

Фото: особистий архів Анастасії

– Анастасіє, знаю, що до Пласту Ви потрапили у 6 років й саме тут пройшли шлях зростання й свідомого особистісного формування. За власними відчуттями, як філософія, якої Ви набували у Пласті, відрізнялась від тієї, що, наприклад, формували у школі?

– Думаю, що пластовий вишкіл та метода доповнили й значною мірою збагатили те, що формували у моєму характері родина та вчителі у школі. Пласт сприяє всебічному самовихованню, самозарадності, вчить лідерства та відповідальності. Саме цього всього я, мабуть, отримувала більше, ніж мої однолітки у школі, які не належали до організації. 

Наприклад, на першому уроці медицини я вже знала, як правильно надати домедичну допомогу, вміла продемонструвати різні типи перев’язок. Організовуючи пластові заходи, навчилась складати бюджет, працювати в команді, брати на себе відповідальність. Шкільна освіта дає міцну теоретичну базу знань, тоді як Пласт створює можливість досліджувати світ на практиці й пробувати себе у різних ролях, ситуаціях, проявляти та гартувати характер.

Фото: особистий архів Анастасії
На фото: Анастасія складає Пластову Присягу

– Вже 112 років Пласт виховує свідому молодь зі столітніми цінностями. Тобто, це й про історичний досвід, який передається крізь покоління. Власне, чи є певний історичний урок, отриманий від Пласту, що вплинув на Ваше формування саме як свідомої громадянки?

– Відверто кажучи, історію України я знаю та добре розумію її саме завдяки Пласту, а не шкільним урокам. Пластова виховна програма передбачає засвоєння знань через гру, дискусії, тематичні табори, вишколи та змаги. Значно цікавіше послухати коло затишної ватри про жіноцтво в лавах УПА, поспівати повстанських пісень і потім задуматись про їх зміст, аніж прочитати це просто у підручнику. 

У Пласті ми багато спілкуємось про те, як можна бути хорошим громадянином, любити Україну на ділі й знаємо на кого рівнятись. Не дарма кожен пластовий курінь обирає при формуванні свого “патрона” – видатну українську постать з історії, культурної чи громадської сфери. Популяризуючи таким чином його/її внесок до української спадщини та плекаючи в собі їх ідеали. Патронесою мого юнацького куреня є Олена Пчілка – я впевнена, що її активна громадська позиція, жіноче лідерство та любов до українського вплинули на формування моєї особистості. 

Фото: особистий архів Анастасії

– Часто Пласт іменують як національно-патріотичну організацію, що, як неодноразово наголошували пластуни, є наративом московського тоталітаризму. Яким є визначення Пласту, якщо говорити про політики, які він впроваджує, зокрема в умовах війни?

– В Законі про “Пласт” не йдеться головним чином про національно-патріотичне виховання, натомість мовиться про “громадянську неформальну освіту”. Хоча безперечно прищеплення любові до своєї країни є важливим завданням. Пласт, як організація, був заснований у 1912 році на хвилі розвитку світового скаутського руху, передусім для всебічного та патріотичного виховання молоді на засадах християнської моралі. Таким він залишається і по сьогодні. Патріотичне виховання, яке плекає Пласт вже понад століття, вчить дітей з найменшого віку як любити свою державу, знати її історію та культуру. Пластуни знають, що прояв патріотизму може бути абсолютно різноманітним, за покликом серця, як нас вчить Присяга: “Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах, щоб: бути вірним Богові та Україні, допомагати іншим..”. 

Таким чином, в умовах війни кожен пластун сам для себе вирішив, як найефективніше він/вона може залишитися вірним своїй Присязі. Хтось координуючи прихистки для ВПО, хтось організовуючи сортування та відправлення гуманітарної допомоги, а ще хтось – зі зброєю в руках і до останнього подиху. Зараз Пласт продовжує втілення своєї головної місії – виховує свідому українську молодь. Це можливо тільки коли дорослі патріоти стають на захист цінностям і створюють для цього відносно безпечні умови. 

Фото: особистий архів Анастасії

– Після 18 років Ви залишилися в «Пласті» й стали юнацькою виховницею. Власне, період Вашого виховництва припав вже на роки російсько-української війни. Зважаючи на це, чи змінилися підходи виховання нового покоління?

– Ключові підходи та методи залишились незмінними, адже вони не втратили актуальності, а лише набули нових контекстів. Впевнена, що мої вихованки добре розуміли, як діяти в умовах невизначеності у лютому 2022 року: знали, що таке “алярм” і що варто пакувати у наплечник, коли збирались з сім’єю до укриття. Вже як тільки прийшло усвідомлення, що потрібно діяти й бути корисними, то долучились до координації волонтерського штабу та інших активностей для допомоги захисникам та постраждалим громадам. 

Повномасштабне вторгнення лише підсвітило, наскільки досвід пластування є унікальним та цінним. Тепер волонтери-виховники, інструктори та адміністратори осередків ще ясніше бачать, для чого ми всі разом “бавимось у Велику Гру”, яку описав у своєму методичному посібнику Пласту Юрій Старосольський. Проте, зараз ми робимо більший акцент на безпеці: усі активності проводять в місцях, де є укриття, для дітей організовують зустрічі з психологами, навчають, як діяти у випадку повітряної тривоги тощо.

Фото: особистий архів Анастасії

– Наступним хочу звернутися до проєктів, які реалізують пластуни. Ви є співзасновницею і керівницею продовольчого банку “Тарілка”, який допомагає вразливим групам населення. Можете, будь ласка, більше розповісти про Вашу діяльність й, можливо, історії допомоги?

– ГО “Тарілка” – це продовольчий банк. Разом з командою волонтерів ми вже майже 5 років рятуємо їжу, яка згодом рятує людей. Організація рятує продукти на межі терміну придатності від викидання, співпрацюючи з мережами магазинів чи виробниками. З отриманих продуктів волонтери формують продуктові набори та щоденно видають їх за чергою зареєстрованим нужденним. У такий спосіб, продовольчий банк розв’язує обидві проблеми одночасно – соціальну та екологічну. Наприклад, за 2023 рік ми врятували близько 30 тисяч кілограмів їжі та видали понад 10 тисяч продуктових наборів нужденним. З початком повномасштабного вторгнення у нас з’явились додаткові гуманітарні проєкти, активно допомагаємо “Тарілці Херсон”, що була зареєстрована ще на початку лютого 2022 року. 

Фото: особистий архів Анастасії

У Пласті є гарна традиція – кожен хороший пластун має щоденно робити як мінімум одне добре діло. Розвиток “Тарілки”, як інституції, яка може системно допомагати нужденним – це і є моє щоденне добре діло. Наша візія – функціонування продовольчого банку в кожному українському місті. 

Фото: особистий архів Анастасії

– Також, з особистої ініціативи, Ви підтримуєте останнього політв’язня ГУЛАГу Івана Мирона. Чи можете, будь ласка, більше розповісти щодо історії Івана? Адже розуміємо, що він також потрапляв під репресії, яких колись зазнавав і Пласт зокрема.

– Раніше не раз брала участь у заході “Великодній кошик дивізійнику” – разом з друзями пластунами ми приносили великодні частування ветеранам і розпитували за чаєм про їхнє життя. Так ми дізнавались більше про історію і висловлювали повагу та вдячність за незалежну державу, у якій зараз живемо.  

Минулого року я натрапила на статтю від “The Ukrainians” про Івана Мирона, останнього з живих зв’язкових УПА, який провів 25 років у концтаборах і зараз мешкає у дуже скрутних умовах. На той час ми з “Тарілкою” мали Великодній проєкт, в часі якого була можливість розповсюджувати пасхальні кошики нужденним. Тож, я зв’язалась із редакцією видання та попросила контакти до опікунки, щоб організувати доставлення святкових страв у селище Росішка для подружжя Миронів. Під час спілкування з пані Анною, опікункою, на її заклик “встигнути поспілкуватись” вирішила разом з друзями навідатись в гості.

Фото: особистий архів Анастасії
На фото: Іван Мирон

Ми приїхали в село і, перше, що побачила, це джерельце, щось схоже на маленьку криницю. Коли нас зустріла опікунка і провела в хату на горбочку, розповіла, що до будинку не проведена вода, а носити її потрібно з цього джерельця. Побут у домівці дуже скромний, усе стареньке. І хоча Іван Мирон завжди каже, що йому нічого не треба, що все для захисників, але, як пластунка, я відчула свій обовʼязок організувати для нього допомогу. Хотілося віддячити за його залученість до боротьби за нашу Незалежність, яка триває і дотепер. 

Я поділилася історією у соцмережах та відкрила банку на потреби подружжя. За добу на рахунку вже було понад 100 тисяч гривень, за які ми провели воду до будинку, встановили бойлер, організували заготівлю дров, закупили продукти, ліки й одяг для подружжя Миронів. У березні отримала сумну звістку – пані Христина, дружина, не пережила інсульт та померла… Нещодавно пан Іван святкував своє 95-ліття і його найбільша мрія – дожити до перемоги. 

Фото: особистий архів Анастасії
На фото: Іван Мирон

– Раніше Пласт наголошував, що ще з 2014 року, сотні пластунів стали добровольцями, не чекаючи наказу. Анастасіє, чи є історії пластунів, що сьогодні боронять нашу державу, але Ви знаєте їх безпосередньо ще з дитинства?

– Так, багато моїх пластових друзів зараз стоять на захисті країни чи віддали своє життя за волю України. Зокрема з дитячого віку ми знаємося з Максимом Бадіком, який вже пережив бойове поранення та продовжує служити у ЗСУ. У цій статті не вмістяться імена усіх пластунів та пластунок, кому я вдячна за геройський чин та відданість національній ідеї. Однак з глибоким сумом проживаю втрату двох близьких мені друзів з юнацького віку – Артема Димида та Дмитра Пащука. 

Їхній авантюризм, любов до життя та України ще багато років будуть взірцем для наслідування не лише у пластовому товаристві. Якби хтось із читачів був у Львові – обов’язково завітайте у заклади “Республіка саду” чи “Плав”, або ж у мистецьку галерею “Світло”, яким встиг дати життя Дмитро. Найкращий спосіб зберегти пам’ять про загиблих – продовжувати втілювати їх мрії та прагнення, гуртувати людей довкола них. 

Фото: особистий архів Анастасії
2013 рік, з правого боку – Максим Бадік

Фото: особистий архів Анастасії
На фото: Анастасія та Максим зараз

– Анастасіє, допомога, цінність щодо якої закладає Пласт – також є базовою потребою в умовах сьогодення. Тож яким буде Ваше звернення до українців, аби поняття соціальної активності й відповідальності поширювалось в юнацькій освіті на всіх рівнях суспільства?

– Безкорислива праця на благо суспільства є наріжним каменем пластового світогляду. Мислити й діяти не лише у своїх особистих інтересах, але й на користь громади, на мою думку, зараз є обов’язком кожного свідомого українця. Щоденне добре діло, як цього вчить Пласт, насправді може робити кожен. Волонтерський рух в Україні зараз активний як ніколи – просто не залишайтесь осторонь, знайдіть за покликом серця, де можете бути найбільш корисними, щоб наближати перемогу. Це можуть бути: регулярна благодійність на гуманітарні чи військові потреби, волонтерство у громадських організаціях у різноманітних ролях, боротьба на передовій. Репрезентуйте думку України на культурних, політичних міжнародних майданчиках.

Залучайте дітей та підлітків до волонтерства, діліться досвідом на відкритих шкільних уроках, втілюйте разом проєкти. Також запрошую всіх наближати перемогу разом з Пластом. Долучайтесь до нашої спільноти в дорослому віці і формуйте майбутнє України разом з нами: https://bit.ly/43IvUX9. Або підтримуйте виховання нового покоління української молоді своїм внеском. Саме зараз Пласт потребує допомоги, щоб забезпечити 1700 дітей, з прифронтових територій, ВПО, сімей захисників і загиблих участь у літніх таборах – найважливішій частині пластової програми: https://bit.ly/43Erdh2. Байдужість вбиває, не чекайте дива, а допомагайте його творити, бо хто як не ми?

Фото: особистий архів Анастасії
На фото: пластуни-захисники. Зліва на право: Роман Лозинський, Дмитро Пащук, Віктор Микола, Артем Димид.