Як Іран зближується з Росією на тлі антиамериканізму

Іран і Росія – дві країни, які часто опиняються в конфлікті з міжнародною спільнотою, водночас плекаючи великі амбіції. Росія прагне відродити велич Радянського Союзу, а Іран намагається повернути колишню могутність Перської імперії.  Ці країни також об’єднує порушення прав громадян і репресії проти власного народу. Найголовніше – обидві держави вбачають спільного ворога в Америці. Сьогодні Іран є союзником Росії, але як склалися такі взаємини між цими країнами? Як Іран з прозахідної модернізуючої держави перетворився на авторитарну теократію? І чи змінить смерть президента Ірану Ібрагіма Раїсі відносини між Тегераном і Москвою?

Іран: Від світської до ізольованої держави

Іран, офіційно відомий як Ісламська Республіка Іран, є країною з населенням приблизно 88 мільйонів людей, що співставно з населенням Німеччини. Сучасний Іран сформувався на теренах стародавньої Персії, яка має довгу і багату історію

Внаслідок Конституційної революції 1905—1911 рр Іран перетворився на конституціійну монархію під керівництвом шаха Рези Пахлаві, якого підтримували західні країни, зокрема США та Велика Британія. До Ісламської революції 1979 року Іран швидко модернізувався, будучи світською державою з сильним впливом західної культури. Наприкінці 1970-х років Іран входив до першої десятки світових економік, а ВВП на душу населення зростав швидше, ніж у Китаї чи Південній Кореї. Проте така модернізація супроводжувалася політичною нестабільністю та незадоволенням окремих релігійних і соціальних груп.

Ісламська революція. Фото взято з AP

Ісламська революція 1979 року докорінно змінила країну. Під керівництвом аятоли Рухолли Хомейні був повалений шахський режим, і Іран став ісламською, шиїтською республікою. Коли аятола Рухолла Хомейні повернувся до Тегерана з паризького заслання, щоб очолити революцію, в Ірані мешкали 36 мільйонів осіб. Відтоді населення країни збільшилося більш ніж удвічі, і сьогодні воно становить близько 88 мільйона осіб. Це зростання почалося із закликів аятоли створити нове покоління мусульман-шиїтів, і одразу після революції в країні настав бум народжуваності.

Жінки до Ісламської революції в університеті. Фото взято з BBC

Паралельно з Ісламською революцією в Ірані розгорнулася «ісламська культурна революція», що докорінно змінила обличчя суспільства. Закриття навчальних закладів, звільнення нелояльних працівників освіти та культури, заборона західної моди, кіно та літератури, а також введення обов’язкового носіння традиційного мусульманського одягу для жінок стали ключовими складовими цієї революції. Крім того, подружня зрада, споживання алкоголю та наркотиків стали кримінальними злочинами у новому порядку речей.

Фото взято з AP

Нове керівництво Ірану мріяло про створення суспільства, заснованого на принципах соціальної справедливості, реалізація яких підкріплювалася революційними та романтичними гаслами. Вони прагнули використати ісламські релігійні принципи для розробки та впровадження нової теорії соціально-економічного розвитку, яка мала стати альтернативою існуючим комуністичним та ринковим доктринам. Ця теорія, хоч і була складною та специфічною, створила гнучку систему державного управління, що відповідала новій реальності Ірану.

Після Ісламської революції Іран перейшов до життя за законами шаріату, з духовним лідером, який має великий вплив на політичне життя країни. У Ірані вищою керівною посадою є не президент, а верховний лідер — духовна особа, яка обирається на довічний термін. Цей лідер стоїть над президентом і контролює діяльність трьох гілок влади. Проте це не означає, що вся політична і релігійна влада концентрується в руках лише релігійних діячів, або навіть однієї особи.

Хоча верховний лідер обирається довічно, вважати його диктатором не зовсім вірно. Фактично він виступає як верховний суддя, підтримуючи баланс між гілками влади та елітними групами, втручаючись у їхню роботу лише за необхідності. Після смерті першого верховного лідера, Рухолли Хомейні, у 1989 році, наступники цієї посади зазвичай не втручаються в законодавчу ініціативу, залишаючи цю функцію парламенту та президентові. Крім того, посада верховного лідера є виборчою і формально підзвітною, хоча на практиці реалізація цього може бути не повною. Хаменеї ухвалює остаточні рішення щодо визнання результатів виборів в Ірані, а також призначення і звільнення членів кабінету.

Протягом років після Ісламської революції, Іран усилено здійснював контроль над доступом до Інтернету, намагаючись ізолювати своє суспільство від зовнішнього впливу. Стратегія влади полягає у створенні перешкод у доступі іранців до соціальних мереж та інформації, яка може вважатися несумісною з офіційною ісламською ідеологією або шкідливою для політичного ладу. Ця політика обмеження доступу до Інтернету відображається в низькому коефіцієнті свободи Інтернету за даними Freedom House, який становить лише 11 балів зі 100. Для порівняння сусідній Ірак у цьому рейтингу має 43 бали, сусідня Вірменія – 72 бали. В Україні ж за відповідним коефіцієнтом – 59 балів.

Фото взято з Center for Human Rights in Iran

Подія, що сталася в середині вересня 2022 року, в Ірані викликала хвилю протестів та обурення як в самій країні, так і за її межами. Арешт та подальша загибель 22-річної курдянки Махсу Аміні за звинуваченням у “неправильному” носінні хіджабу стала катастрофічним виявом жорсткого контролю над особистою свободою. Дівчину катували, внаслідок цього вона потрапила у лікарню та померла. Протести, які розгорнулися в Ірані після цього, відображають невдоволення громадян політикою та рішеннями влади, особливо в контексті жорсткої реакції поліції та моральних патрулів на порушення правил. Страчення учасників протестів та масові арешти стали символом порушення прав людини та пригнічення громадянських свобод. На знак протесту проти посилення контролю багато іранок почали стихійно викладати в соцмережі відеоролики, у яких вони знімали хіджаби , а хтось навіть виходив із непокритою головою на вулицю. Однак спротив жінок, які виступили проти такого режиму, свідчить про те, що боротьба за права жінок в Ірані ще далека від завершення.

Махсу Аміні. Фото взято з BBC

Ірансько-російські відносини або «шлюб за розрахунком»

Відносини між Іраном та Росією мають довгу та складну історію, яка бере початок ще за царських часів. Попри певні періоди дружби, ці відносини неодноразово проходили через етапи конфліктів та напружень.

Перші значущі контакти між країнами можна віднести до XVIII-XIX століть. Російсько-перська війна 1826-1828 років стала одним із найважливіших епізодів цієї епохи. В результаті цієї війни Росія закріпилася в Закавказзі та приєднала Східну Вірменію. Це зміцнило її позиції на Південному Кавказі, але також загострило суперечності з Персією (сучасний Іран).

Після більшовицької революції, нова радянська влада намагалася налагодити стосунки з Персією, зокрема через пропаганду та обіцянки нових політичних та комерційних можливостей. Спроба створення Гілянської радянської соціалістичної республіки на території Ірану в 1920 році стала ще одним етапом радянської інтервенції, але цей експеримент закінчився невдачею вже у 1921 році. Попри ці невдалі спроби втручання, в міжвоєнний період країни підтримували стабільні економічні відносини.

Прапор Гілянської радянської соціалістичної республіки

З початком Великої Вітчизняної війни, відносини між країнами знову загострилися. У 1941 році, в рамках операції «Згода», радянські війська разом з британськими увійшли на територію Ірану для контролю над транспортними коридорами, необхідними для постачання Союзників. Іран, незважаючи на свій нейтралітет, опинився під окупацією до 1946 року. Після завершення війни Радянський Союз не поспішав виводити свої війська, створивши прорадянські маріонеткові утворення на території сучасного Ірану, такі як Азербайджанська Народна Республіка та Народна Курдська Республіка. Але під тиском США, радянські війська були змушені залишити Іран.

До Ісламської революції 1979 року відносини між країнами залишалися напруженими, оскільки Іран орієнтувався на прозахідний блок. Однак, з початком революції та встановленням нової влади, Радянський Союз спочатку вітав зміни, але швидко відносини знову загострилися через радянське втручання в Афганістан та підтримку Іраку під час Ірано-іракської війни 1980-1988 років. СРСР побоювався, що Тегеран продовжить експорт ісламської революції в інші регіони світу, в тому числі союзні Москві.

Відносини почали нормалізуватися після «Перебудови» та розпаду Радянського Союзу. В період нульових років відбулося значне зближення між країнами, особливо через їхній спільний антиамериканський курс.

Спільний інтерес сприяв розширенню співпраці. Яскравим прикладом цього є  рішення Росії втрутитися в конфлікт в Сирії у 2015 році. Росія виступила на підтримку режиму президента Башара Асада, який стояв перед загрозою з боку опозиції. Цю допомогу надано за запитом Ірану та спільно з іранськими військами. В результаті, Росія та Іран спільно сприяли збереженню союзного їм сирійського режиму.

Однак, незважаючи на всю цю співпрацю, взаємодія між країнами мала свої обмеження. Навіть в умовах співпраці в Сирії, Москва не поспішала до останнього часу  продавати Ірану свою найсучаснішу зброю, таку як новітні винищувачі. Крім того, Росія не змогла зупинити Вашингтон у його спробах економічно тиснути на Іран задля підписання нової ядерної угоди, яка має обмежити можливості Ірану створити ядерну зброю. Відносини Росії з Іраном, насправді, більше нагадували політичний інструмент для досягнення власних стратегічних цілей. Росія часом загравала з Іраном, пропонуючи нові угоди на продаж зброї, але потім, стикаючись зі скаргами з боку США та Європи, погоджувалася на жорсткі заходи проти Ірану в обмін на певні поступки від Заходу.

З вторгненням Росії на територію України, Іран став надзвичайно важливим союзником для Москви. Іран постачає Росії зброю, зокрема дрони-камікадзе Shahed («Шахед»), які вже неодноразово завдавали ударів по військових та цивільних об’єктах в Україні. Окрім цього, Іран забезпечує Росію додатковими боєприпасами та технічним обладнанням для своїх систем озброєння. Як країна, що перебуває під санкціями з 1984 року, Іран допомагає Росії адаптуватися до західних санкцій і пом’якшувати їхній вплив. Спочатку іранська влада категорично заперечувала будь-які угоди з Росією стосовно постачання зброї, стверджуючи, що не здійснює таких операцій і прагне якнайшвидше завершити конфлікт. Однак через безліч атак іранських дронів на українські об’єкти, приховувати це було неможливо. Зрештою, іранська влада визнала, що постачала озброєння Росії, але твердила, що це сталося до початку війни.

Іранські шахеди. Фото взято з Front News

Наприкінці лютого агентство Reuters, посилаючись на поінформовані джерела, повідомило, що Іран надав Росії близько 400 балістичних ракет класу “земля-земля”. Серед них є ракети малої дальності з сімейства Fateh-110, зокрема Zolfaghar. За словами експертів, ці ракети здатні вражати цілі на відстані від 300 до 700 км.

Чому Іран підтримує Росію у війні проти України

У російсько-українській війні Іран став одним із небагатьох союзників, який надає реальну підтримку Росії. Крім Білорусі, яка втратила свою суб’єктність, на останній час помітна підтримка також надходить з боку Північної Кореї.  Пострадянські країни воліють залишатися нейтральними в російсько-українській війні. Відповідь на питання, чому Іран підтримує Росію, криється у кількох основних аспектах: антиамериканський наратив, пошук союзників у контексті ізоляції, надії на підтримку Росії у міжнародних організаціях, а також економічні вигоди від продажу та випробувань дронів.

Ідеологія Ірану ґрунтується на антиамериканських позиціях, що мають коріння ще з часів Ісламської революції. Ця позиція сформувалася через підтримку США Ізраїлю та Саудівської Аравії, які є основними ворогами Ірану. Іран завжди бачив Захід як свого ворога, особливо через його зростаючий вплив на Близькому Сході та численні санкції проти нього. У цьому контексті, російсько-український конфлікт розглядається Іраном як гібридна війна Заходу проти Росії. Тому іранські влади вирішили підтримати Росію у відповідь на підтримку Заходом України та її озброєння. Таке рішення також відображає бажання Ірану приєднатися до боротьби проти на їх погляд  американоцентричного світу, що є близьким і для Росії.

Фото взято з AP

З 1980-х років Іран опинився у міжнародній ізоляції через санкції та політичні конфлікти. У той же час до 2014 року Росія підтримувала відносно добрі стосунки із Заходом. Проте анексія Криму та конфлікт на сході України викликали перший великий розкол у її відносинах із Заходом. Внаслідок цього Росія розпочала пошуки нових союзників, і Іран став одним з небагатьох, хто надавав реальну підтримку. Іран сподівається, що ця близькість допоможе йому зміцнити свій вплив на Близькому Сході. Росія, з своєю впливовою позицією у у збереженні влади союзного Ірану режиму Башара Асала в Сирії, стає важливим партнером у цьому контексті. Для Ірану це також може бути способом вести боротьбу з його головним ворогом – Ізраїлем через сирійську територію.

Іран також сподівається на підтримку Росії у міжнародних організаціях, таких як ООН. Росія, як постійний член Ради Безпеки ООН з правом вето, може заблокувати будь-які резолюції проти Ірану. Це стратегічно важливо для Ірану, особливо в контексті його ядерної програми та численних міжнародних санкцій. Економічний аспект також відіграє важливу роль у підтримці Росії. Іран успішно продає та випробовує свої дрони на полі бою в Україні, тим самим роблячи їм рекламу. Це є вагомим джерелом доходів для іранської економіки, яка перебуває в скрутному стані через санкції. Продаж озброєння стає складним завданням для Ірану, але Росія, через свою ізоляцію, стає одним з небагатьох покупців, фактично перетворюючи Іран на монополіста у цій сфері.

Окрім фінансових вигод, Іран може отримувати від Росії цінні ресурси, зокрема, ядерні технології. Війна в Україні стає полігоном для випробування нових іранських озброєнь проти армії, яка використовує західну техніку, схожу на ту, що знаходиться на озброєнні Ізраїлю та Саудівської Аравії – головних ворогів Ірану.

Таким чином, підтримка Росії Іраном у російсько-українській війні є комплексною стратегією, що поєднує ідеологічні, політичні та економічні мотиви. Ця підтримка зміцнює зв’язки між двома ізольованими від Заходу державами, надаючи їм можливість протистояти спільним ворогам та розширювати свій вплив на міжнародній арені.

Що буде в Ірані після смерті Ібрагіма Раїсі

19 травня 2024 року в авіакатастрофі загинув 63-річний президент країни Ібрагім Раїсі, ультраконсервативний ісламський духовний діяч, відомий своєю жорстокістю та непоступливістю. Разом з ним загинув і міністр закордонних справ Ірану Хоссейн Амірабдоллахян. Катастрофа сталася в гірській місцевості на північному заході Ірану, неподалік кордонів з Азербайджаном та Туреччиною.

Ібрагім Раїсі під час інтерв’ю у Тегерані, 7 травня 2024 року (Фото:Iran’s Presidency/WANA

Раїсі, який отримав прізвисько “тегеранський м’ясник” був одним з чотирьох прокурорів, що брали участь у так званих “комітетах смерті”. Ці комітети засудили до страти тисячі політичних в’язнів у 1988 році, після закінчення ірано-іракської війни. За даними організації Human Rights Watch, тоді було страчено від 2800 до 5000 осіб, хоча Іран офіційно ніколи не визнавав цих фактів. Раїсі став символом репресивного режиму, викликаючи обурення правозахисників по всьому світу.

Гелікоптер, на борту якого перебували Раїсі та Амірабдоллахян, зазнав аварії в складних погодних умовах. За офіційними даними, туман, вітер і сильний дощ могли спричинити втрату контролю над гелікоптером та його зіткнення з горою. Інцидент стався під час повернення президента з іранської провінції Східний Азербайджан, де він разом з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим брав участь у церемонії запуску греблі на прикордонній річці Аракс.

Причини падіння гелікоптера залишаються нез’ясованими, але частина іранської влади вже поспішила покласти провину на США. Наприклад, колишній міністр закордонних справ Ірану Джавад Заріф заявив державному телебаченню, що “однією з причин цього жахливого інциденту є Сполучені Штати, які обмежили через санкції постачання продаж авіаційної промисловості Ірану, стали причиною мученицької смерті президента та його сподвижників”. Заріф підкреслив, що “злочин США буде записано в свідомості іранського народу та історії”.

Відповідно до іранського законодавства, у разі смерті президента влада автоматично переходить до першого віцепрезидента. Разом із спікером парламенту та головою судової влади, тимчасовий президент Мохбер має організувати нові вибори протягом 50 днів. Таким чином, іранський народ відправиться на виборчі дільниці наприкінці червня, щоб обрати нового лідера.

Окрім негайних виборів, смерть Раїсі підняла питання про довгострокове майбутнє країни. Верховному лідеру Ірану, аятолі Алі Хаменеї, виповнилося 85 років, і питання його спадкоємця залишається невизначеним. Раїсі, який був потенційним кандидатом на цю посаду, більше не є серед живих, що додає ще більше невизначеності до ситуації.

Володимир Путін назвав Раїсі “видатним політиком”, який зробив “неоцінимий особистий внесок” у розвиток відносин між Росією та Іраном. “Як справжній друг Росії він зробив неоцінимий особистий внесок у розвиток добросусідських відносин між нашими країнами, докладав великих зусиль для їх виведення на рівень стратегічного партнерства”, –  йдеться у заяві Путіна.   

Володимир Путін та Ібрагім Раїсі. Фото взято з Politico

Іран передав Москві технології виробництва дронів-камікадзе з метою збору їх на території Росії. Крім того, Росія успішно отримала частину військової амуніції. Зважаючи на це, не слід очікувати раптових змін в ході російсько-українського конфлікту. Ключовим фактором також стануть результати майбутніх виборів. Зараз основним претендентом на президентську посаду є Моджтаб Хаменеї, син аятоли Алі Хаменеї. Проте на цю посаду претендують також декілька інших політиків, які відрізняються меншою консервативністю та фанатичністю.

Іран та Росія поступово зближаються на основі спільного антиамериканізму. Однак,  історія Ірану свідчить про постійну турбулентність у політичних процесах, що впливає на його внутрішню та зовнішню політику. У контексті сучасних протестів і невдоволення громадян нинішнім режимомом влади Ірану, смерть президента Ібрагіма Раїсі може стати поворотним моментом для країни. Це здатне внести корективи у взаємини з Росією, оскільки нове керівництво може переглянути існуючі угоди та політичний курс. Відтак, можливі зміни в ірансько-російських відносинах можуть мати наслідки і для російсько-української війни, впливаючи на підтримку, яку Росія може отримати від Ірану.