Як військовий, тренуючись під час служби, здобув чемпіонство з натурального бодибілдингу

Нерідко заняття військових справами поза службою чи навіть під час неї – викликають у суспільстві неоднозначну реакцію та сумніви щодо їхньої відданості виконанню обов’язків. Втім, кожен військовослужбовець – це насамперед людина, яка має свої прагнення і заслуговує на їх реалізацію. Військова рутина, яка буквально “поглинає”, вимагаючи постійної залученості та дисципліни, значно впливає на фізичний та психологічний стан людини. І саме нові захоплення та досягнення особистих цілей можуть стати важливим інструментом, аби відволіктися думками, й підтримати себе ментально.

Так, український військовослужбовець Олександр Омельченко, перебуваючи на службі, самостійно підготувався до професійного рівня змагань з бодибілдингу. У 2024 році він став “золотим” призером і абсолютним чемпіоном України з натурального бодибілдингу. Власне, натуральний бодибілдинг важливий тим, що цей вид спорту зосереджений на розвитку фізичної сили та витривалості без використання заборонених речовин, які сприяють штучному нарощуванню м’язової маси. При цьому спортсменам необхідно не лише вибудовувати графік тренувань, а й уважно відстежувати харчування, що в умовах служби може бути непростим.

Крім двох золотих медалей, Олександр отримав кубок та “WNBF Pro Card”, що засвідчило його абсолютну перемогу у 2024 році. У такий спосіб,  він став першим в історії України військовослужбовцем, який здобув титул абсолютного чемпіона у цьому напрямку. Наразі Олександр продовжує нести службу, тренуватися, й показувати, що перебуваючи у війську, можна так само досягати успіхів в інших сферах.

Більше про те, як бодибілдинг з’явився у його житті, про важливість участі у змаганнях для підтвердження власних здобутків, адаптацію військової рутини під час підготовки до чемпіонату, нерозуміння з боку співслужбовців, проходження поліграфу як обов’язкового етапу перед чемпіонатом, вплив статусу військовослужбовця на сприйняття на сцені та прагнення надалі репрезентувати себе на міжнародній арені – Олександр розповів в інтерв’ю для Букв.

Фото: особистий архів Олександра

– Олександре, коли Ви прийшли у військо? І, загалом, поділитесь, якою Ваша діяльність є зараз, в умовах повномасштабної війни? Саме якщо говорити про військову службу правопорядку.

– Взагалі, вперше я проходив службу ще з 2015 року. Тобто, після завершення навчання в освітньому закладі я призвався на військову службу за контрактом. Так прослужив п’ять років, а у 2020 році – звільнився після завершення терміну контракту. І ось до 2022 року (до повномасштабної війни) я жив цілком цивільним життям. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, я був зобов’язаний з’явитися за останнім місцем проходження служби та бути призваним.

Що входить у наші обов’язки? Ми відповідаємо за виявлення, припинення і запобігання злочинів серед військових. Також займаємось профілактикою правопорушень та захистом прав й інтересів військовослужбовців та їхніх сімей. Крім цього, ми забезпечуємо безпеку дорожнього руху військових транспортних засобів. Тобто, це схоже на функції поліції, але серед військовослужбовців.

– Щодо спорту у Вашому житті. До того, як Ви вирішили спробувати себе у бодибілдингу, наскільки спорт був для Вас важливим? Бо я так розумію, що для людини без фізичної підготовки, бодибілдинг, саме натуральний, це доволі непросто.

– Однозначно всі колись з чогось починають. На мою думку, увійти в будь-який вид спорту можна майже завжди, якщо, звісно, не враховувати вікові обмеження чи проблеми зі здоров’ям. Але не думаю, що саме для бодибілдингу потрібна особлива підготовка, адже головне – просто почати займатися фізичною активністю. 

Фото: особистий архів Олександра

Я почав займатися майже професійно, десь з 14 років, легкою атлетикою. От звідти все й пішло. Це були різні бігові спринтерські дистанції – 60, 100, 200 метрів. Займався я цим роки чотири, і вже мав перший спортивний розряд. Майже дійшов до кандидата у майстри спорту, але для цього потрібно було ще офіційно підтвердити результат на змаганнях. Потім вступив до Херсонського юридичного інституту і трохи перемкнувся на навчання, а спорт “відклав у довгий ящик”, так би мовити.

Тобто, мій попередній досвід фізичної активності й участі в змаганнях – прийшов з легкої атлетики. Але мені також завжди подобалось читати, наприклад, літературу про культуру людського тіла (культуризм). А так, то ще під час служби за першим контрактом, десь у 2019 році, я почав більше займатися у напрямку бодибілдингу. Почав частіше ходити в тренажерний зал, цікавитися, як правильно тренуватися і харчуватися. Загалом, мені завжди подобалось мати гарний вигляд. Тому до бодибілдингу я прийшов поступово.

– Про прихід у спорт зрозуміло, але коли з’явилось бажання саме брати усасть у змаганнях? Бо, як мені здається, це вже про більші прагнення, ніж просто заняття спортом.

– Для мене, займатися будь-яким видом спорту і не приходити до якогось логічного результату – це якось неправильно. Коли ти займаєшся спортом і хочеш підтвердити свої здобутки на офіційному рівні, саме беручи участь у змаганнях – це показник того, що ти йдеш у правильному напрямку. Так було й у мене.

Не всі до цього приходять, або ж не всі готові до тих аспектів, які передбачає вже розвиток у професійному спорті. Варто розуміти, що в бодибілдингу є важлива складова – перебування на сцені. Дехто не хоче брати участь в офіційних змаганнях, бо на сцені треба вміти себе проявити та не боятися публіки. Це важлива частина тренувального процесу, яку не всі здатні сприйняти. Іноді люди просто до цього психологічно не готові.

Фото: особистий архів Олександра

У мене вже був попередній досвід виступів на змаганнях з легкої атлетики, включаючи обласний рівень. Тому я навіть не скажу, що відчував це як “вихід із зони комфорту”. Мандраж виступу перед глядачами я подолав ще в юнацькому віці. До того ж, бувши вже в цивільному житті, я мав досвід роботи вокалістом. Я знаю, що перебуваючи на сцені, треба забути про все і просто кайфувати. Так і роблю.

– Людині, яка входить у бодибілдинг і вже готується до змагань, потрібно постійно приділяти багато уваги і своєму харчуванню, і режиму тренувань, і здоров’ю. Як це все виходило поєднувати та контролювати, при цьому перебуваючи на службі?

– Це дуже важко, тому що крім фізичної активності, ти справді маєш змінювати свій раціон. Якщо підходити до цього правильно, зміни мають бути поступовими, за кілька місяців до початку підготовки до змагань. Я б не сказав, що слідував цьому, цілеспрямовано готуючись до змагань, тому що не знав точно, чи поїду. 

Але, зрештою, спочатку харчування одне, потім поступово зменшується вживання вуглеводів, додається білок, овочі й так далі. Це ціла наука. Але в основному, нічого такого складного я не робив. На службі, скажімо, видають гречку, м’ясо та овочі. Ти просто береш ці продукти й готуєш, як тобі треба, і скільки тобі треба. Багато хто з атлетів, які виступають, мають свого тренера, який складає програму тренувань, харчування і, так би мовити, здійснює “ведення” атлета до самого моменту виступу на змаганнях. Але такого тренера в мене не було. Справлявся з описаними завданнями щодо підготовки до змагань самостійно. 

Фізична активність також змінюється, додається більше кардіонавантажень, що насправді можуть бути схожі на ту ж довгу ходу, яка і так є частиною повсякденного життя військовослужбовця. Просто до цього потрібно додати правильне харчування. 

Також, враховуючи, що у нас служба не в місті, а в Миколаївській області, частіше ти тренуєшся не в залі. За винятком, умовно одного разу на тиждень або зрідка двох разів на тиждень. У моєму випадку, ти встаєш раніше за всіх, плануєш раціон на найближчі дні, готуєш їжу, що вже додає активності, а потім тренуєшся на вулиці. Доводилось вставати о 5-й ранку, щоб до того, як почнуть надходити задачі, завершити свої приготування.

– Ось Ви більшу частину часу перебуваєте у чоловічому військовому середовищі. Цікавить, чи не було такого, що Ви зазнавали якогось упередження або нерозуміння зі сторони колег? 

– Звісно, таке було. Хейту багато, але якщо звертати увагу на все, що кажуть чи думають інші, можна взагалі нічим не займатися. У моєму підрозділі були люди, які мене підтримували, хоча інколи, дивлячись на всю мою рутину, яка забирала багато часу “до” і “після” служби, казали, що воно того не варте. “Кидай то все”, – казали. Але в мене була ціль, і я до неї йшов. 

Фото: особистий архів Олександра

Були й такі, хто в обличчя каже одне, а поза очі – інше. Думаю, і після виходу цього матеріалу буде багато хейту типу: “А чому він в тилу? Звідки у нього час на щось інше, крім служби? На фронт!” й тому подібне. Але ніхто не знає, яких зусиль вартує людині те, щоб бути там, де вона є. Те, що ми показуємо в соцмережах – це лише обкладинка, яку хочемо, щоб бачили інші. А ось той шлях, який людина проходить, аби бути на тій обкладинці – про це не задумуються. 

Для мене, значно важливішим є те, що я відчував підтримку своєї дружини – вона моє натхнення і заспокійливе. Ось без неї я, напевно, врешті-решт не дійшов би до цього турніру.

Фото: особистий архів Олександра (з дружиною)

– Скільки часу Вам знадобилося, щоб підготуватися до чемпіонату? Тобто, якою, наприклад, була Ваша звична рутина, якщо говорити про повноцінні тренування, враховуючи, що вони не в залі.

– Я почав замислюватися про те, що можу і хочу потрапити на чемпіонат лише за кілька місяців, як вже дізнався, де і коли він буде проходити. Справа в тому, що якщо ти хочеш виступити теоретично, не знаючи, коли відбудеться чемпіонат, візуальна форма готується дуже довго. Не можна підготуватися, не тренуючись і не розвиваючи фізичні якості. Це не робиться за кілька місяців. Тому, ще з моменту призову на військову службу у 2022 році, як би важко не було, враховуючи складну ситуацію в Миколаєві та області, я всеодно знаходив вільну хвилинку й бажання просто пробігтися. Чому б ні? Це розвиває витривалість. 

Тому я займався майже завжди. Були перерви від тренувань у залі, але не від тренувань взагалі. Звісно, коли в області ситуація почала покращуватися, тоді я почав знаходити можливість відвідувати ті ж спортивні майданчики. Кажуть: “треба займатися в залі”. Але треба займатися там, де є можливість. Ніхто не хоче ходити на такі майданчики, бо там некомфортно: взимку холодно, а влітку спекотно. Але якщо “викинути” всі свої переконання, можна тренуватися практично в будь-яких умовах.

Та й загалом, глибоко в думках я завжди розумів, що змагання точно колись відбудуться. Тому я мав робити все, щоб бути готовим до них у будь-який момент. Тому така підготовка, як мінімум, займає рік. Чи встиг ти за цей час? Покаже сцена, як то кажуть.

Фото: особистий архів Олександра

– Які процедури необхідно пройти перед самим чемпіонатом? Якими є умови допущення, як відбувається процес перевірки на використання заборонених речовин, за якими параметрами оцінюють фізичну форму, чи є якісь обов’язкові вимоги?

– Я є членом Федерації натурального бодибілдингу України, і тут діють “специфічні” умови щодо реєстрації та участі у змаганнях, яких умовно немає в інших федераціях. Приблизно за місяць до початку змагань відбувається реєстрація. Як тільки ти її проходиш, потрібно сплатити так званий “реєстраційний внесок” для допуску до участі. Далі, коли списки атлетів сформовані, десь за тиждень до змагань повідомляють час і місце проведення обов’язкового поліграфного тестування. 

Кожен атлет проходить це тестування на предмет вживання заборонених речовин: гормонів росту, анаболічних стероїдів, діуретиків й іншого. Члени Федерації зобов’язані не вживати заборонених речовин щонайменше 10 років до моменту виступу. І для того, щоб підтвердити це, на першому етапі відбору, проводиться таке поліграфічне тестування. 

На цьому етапі вже бували випадки, коли не всі атлети його проходили. Хтось не до кінця ознайомлений із вимогами щодо заборонених речовин і не розуміє, що їх не можна вживати щонайменше 10 років. А є й такі, хто все ж свідомо порушує правила, сподіваючись, що зможе обманути поліграф. Але так не працює.

Фото: особистий архів Олександра (під час проходження поліграфа)

Після тестування можливе вибіркове взяття аналізів у деяких атлетів. Далі, якщо ти пройшов поліграф, відбувається наступний процес реєстрації. На цьому етапі кожен отримує свій порядковий номер для виступу на сцені, проходить процедуру зважування, вимірювання ростових показників і ознайомлення з регламентом змагального дня. Наприклад, цього разу реєстрація відбулася 19 жовтня, а вже наступного дня пройшли самі змагання.

Кожен учасник відповідної категорії мав з’явитися у певний час, починаючи з восьмої ранку. Адже далі відбувається певний процес підготовки до сцени, атлети також мають бути загримовані, на що йде досить тривалий час. Ще варто враховувати й час очікування. Загалом, увесь змагальний день тривав до пізнього вечора і завершився близько 23:00. 

Далі абсолютні переможці категорій, після нагородження й усіх офіційних етапів, проходять процес здачі аналізів сечі. Тобто, крім того, що перед змаганнями ти проходиш поліграф, після змагань ти маєш пройти цю процедуру здачі аналізів. Всі ці аналізи згодом відправляють у США, де, власне, є міжнародне офіційне представництво натурального бодибілдингу.

Для чого це робиться? Умовно, ми пройшли поліграф тестування за декілька днів до виступу, і воно підтвердило, що ми нічого не вживали. Але є нюанс: людина може помітити, що, наприклад, недостатньо злила воду з організму, або ж недостатньо “суха”, і ось тоді вона вживає діуретики перед виступом. Відповідно, це все потрібно відстежити.

Фото: особистий архів Олександра

– Поговоримо про Ваші емоції під час чемпіонату. Чи відчували Ви до себе посилену увагу, наприклад, через те, що Ви є військовослужбовцем? Чи цю інформація не розголошували? І, загалом, чи є в такому виді спорту дух конкуренції?

– Щодо уваги до мене, як до військовослужбовця. До самого виходу на сцену і представлення мене як військового, я нікому не розголошував про свій статус. І цього взагалі насправді могли б не оголошувати організатори чи судді. Так, під час реєстрації вказуються деякі особисті дані, де я і вказав, чим займаюсь. Там є пункт “місце, де ти тренуєшся, особистий тренер” і так далі. Цього всього у мене немає, тому я мусив вказати, з чим це пов’язано. Але за сценою ніхто не знав, що я військовослужбовець. Єдиний момент – це етап мого представлення. 

Підтримку я дійсно відчував. Але ж мене підтримували не тому, що я військовослужбовець. Розумієте, це великий зал, там багато глядачів, комусь дістається більше овацій, комусь менше. Оцінюють за твоєю фізичною формою. І я думаю, що отримував більше підтримки саме через те, що в мене була така форма.

Щодо конкуренції, я, бувши за кулісами, не відчував ніякого побоювання чи мандражу. Я був зосереджений на своїй підготовці й на тому, що буду робити на сцені. Тому мене не так хвилювало, що у когось форма краща, а у когось гірша. Мені було важливо, щоб я все спланував і не забув зробити на сцені те, що потрібно.

– Ви стали золотим призером турніру, і загалом першим в Україні у статусі військовослужбовця. Як це змінило Вас особисто? Чи зараз Ви відпочиваєте, чи вже плануєте брати участь у майбутніх турнірах, можливо, виходити на міжнародні майданчики?

– Насправді, отримання статусу абсолютного чемпіона й WNBF pro карт (медалі) вже дає можливість виступати на міжнародних змаганнях, зокрема на чемпіонатах світу. Без цього етапу далі не підеш. Звісно, хочеться виступити на міжнародному рівні. Є прагнення далі займатися і спробувати себе в більшому, але питання в тому, чи вийде. Проте це не означає, що не треба продовжувати. Якщо є можливість – я продовжую тренуватися. Якщо її немає – не займаюсь. Але, на даний момент, я маю зробити все, що в моїх силах.

Фото: особистий архів Олександра

– Ви є людиною, яка просуває ідею здорового спорту, а не, наприклад, того ж “штучного” нарощування м’язової маси. Тим не менш, є думки, що бодибілдинг – це шалене навантаження на тіло. Взагалі, як такий режим відображається на здоров’ї?

– Так, подібні думки є, але вони, ймовірно, стосуються саме змагального бодибілдингу, де не заборонено вживати певні речовини, включаючи гормони росту, аби швидше й десь ефективніше досягати більших об’ємів. Це ж заманливіше, ніж самостійно довго працювати над собою. Загалом, в Україні лише одна організація, учасники якої не вживають заборонених речовин (Федерація натурального бодибілдингу України). Більшість інших цього не забороняють. І ось вживання таких препаратів, за неправильного підходу, дійсно дуже погано впливає на організм. 

Проте, щодо натурального бодибілдингу – це не те, щоб негативно сказалось на моєму здоров’ї, а, навпаки, я б сказав, що це дуже корисно. Бо ти розвиваєш свою витривалість, силу волі, силові показники й не лише. Десь ти мусиш себе обмежувати, наприклад, в тому ж харчуванні, але це робить тебе сильніше. Я ще й періодично намагаюсь здавати кров на аналізи, спостерігати за своїми показниками, і можу запевнити, що у мене все добре. Я собі гірше точно зробити не хочу. Бо заради чого себе “вбивати”? Я роблю все виключно для свого здоров’я.

– Бувши військовим, Ви не зупинилися у пошуку себе в іншій важкій сфері. Можливо, Ваша історія може стати мотивацією для інших військових, які зараз дещо демотивовані. Наскільки спорт допомагає Вам у буденній рутині військового?

– Стовідсотково можу сказати, що спорт мені допомагає. Доведено, що заняття фізичною активністю сприяють виробленню гормонів щастя в організмі. Не знаю, наскільки щасливим ти стаєш під час цих тренувань, але в ці моменти ти так чи інакше відволікаєшся від рутини, від проблем, які на тобі “висять”. Це допомагає триматися на плаву, як морально, так і фізично. 

З іншого боку, ти ще й завжди підтримуєш себе у формі. Мало хто знає, але підтримка фізичної форми – це теж обов’язок військовослужбовця відповідно до статуту. Тобто, ти маєш постійно підвищувати свою фізичну тренованість. Тому тут лише переваги. Розумієте, хтось відволікається, читаючи книжки або переглядаючи якісь відео, ще хтось – повністю занурюється в професійну діяльність, а дехто – у фізичні заняття. Для мене, це ще й велика мотивація.