«Зараз виходить так, що офіційно його не було на цій війні»: історія Андрія Глембоцького

Повномасштабна російсько-українська війна, що триває вже третій рік, а загалом має понад десятирічний досвід, створює перед нашим суспільством численні виклики, які загострюються через проблеми всередині держави. Українське військо, яке для українського та світового суспільства є зразком стійкості та мужності, насправді дійсно таке, але при цьому не менш вразливе. 

Не лише перед небезпекою, а й перед низкою бюрократичних питань, які у військовій справі є не менш важливими, ніж у будь-якій іншій. Це передусім про забезпечення юридичних прав захисника як при житті, так і для його родини у випадку загибелі. В іншому сценарії – навіть численних свідчень побратимів може виявитися недостатньо на противагу належно оформленим документам.

Так сталося у випадку родини Глембоцьких. Дружина українського захисника Андрія “Капи” Глембоцького опублікувала в соціальних мережах допис, у якому йдеться про те, що після загибелі чоловіка виявилося, що його контракт військовослужбовця не було підписано з боку командування. Це означає, що родина захисника, у якій є троє дітей віком два, п’ять та сім років, фактично не має права отримати гідну компенсацію. Судові процеси щодо визнання Андрія військовослужбовцем тривають понад два роки, проте результатів фактично немає, оскільки суди першої та другої інстанцій стають на бік держави та армії. Попри готовність побратимів свідчити та наявність інших доказів причетності Андрія до бойових операцій на Харківщині.

На фото: родина Глембоцьких.
Фото: особистий архів Аліни

Як розповідають дружина та двоюрідний брат захисника, на їхні заяви щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім’ї загиблого, Центральний об’єднаний районний територіальний центр комплектування міста Запоріжжя відповів, що Андрій не є військовослужбовцем Збройних Сил України. Через це не існує підстав для призначення та здійснення цих виплат. У частині, де служив Андрій, також відповіли, що він не був залучений до виконання бойових завдань. Відзначимо, що військова частина, до якої фактично належав Андрій, на сьогодні розформована.

Лист від військової частини

Не вперше родина Глембоцьких відстоює свої права у судовому процесі. Ще з 2016 року Андрій, як активний учасник Революції Гідності, брав участь у судових засіданнях щодо справи побиття студентів “Беркутом”. На жаль, правосуддя дотепер не відновлено. Тому сьогодні родина захисника прагне зробити все можливе, аби ситуація не повторилась. Вони борються, аби пам’ять про Андрія була належно вшанована, а його діти мали можливість рости, як дійсно діти військовослужбовця.

Більше про активну громадянську позицію Андрія з початком Революції гідності, участь у судах щодо “Беркуту”, інструктування цивільних у військовій справі, повернення до України з Ізраїлю, аби боронити державу, обстріл Яворівського полігону й інші ситуації, що вплинули на рішення Андрія перейти в ССО, а також щодо проблем з оформленням і боротьбу родини сьогодні – в інтерв’ю для Букв поділились дружина захисника Аліна та його двоюрідний брат Андрій.

Далі – їхня пряма мова.

Фото: особистий архів Аліни

Про життя Андрія до 2022 року: від перших суттєвих заворушень в на Майдані до боротьби за справедливість

Аліна: – Ми познайомилися з Андрієм ще у 2011 році, а у 2013 – одружилися. Того ж року, як ми пам’ятаємо, почалась Революція Гідності. І саме в ту ніч, коли побили студентів, Андрій теж знаходився на Майдані. Він був серед тих, хто постраждав від беркутівців: йому “розбили” голову, бо він тримав оборону і намагався захистити людей, які там перебували. Зрештою, я саме від нього дізналась про те, що трапилось, бо я в ту ніч ночувала вдома і не змогла бути з ним. Зранку я саме прокинулась від того, що він прийшов додому і тоді вже побачила, що в нього травмована голова… Відтоді почалась Революція Гідності й, напевно, жодної події Андрій не пропустив. 

Він практично всі дні та ночі перебував на Майдані, і я намагалася бути з ним. Тільки-но під час найжорстокіших сутичок з “Беркутом” він просив мене триматися якомога далі від епіцентру. Вже після Революції Гідності розпочався “розбір польотів” з “Беркутом” – судові справи проти тих, хто нападав на студентів. Знаєте, Андрій був присутній на всіх судах, адже він є постраждалою стороною. Іноді йому та іншим хлопцям доводилось буквально ночувати в суді. Він старався залучати і ЗМІ, і громадських діячів, які могли б допомогти надати справі розголосу. Він віддавав цій справі всього себе.

Фото: особистий архів Аліни

Фото: особистий архів Аліни

Паралельно з цими судами починається АТО. Андрій, до речі, намагався потрапити на передову, але тоді були певні проблеми з документами, тому це не вдалося. І оскільки він не міг захищати країну на фронті, він вирішив приєднатися до громадського об’єднання “Український легіон”. Це об’єднання, яке займається підготовкою та тренуванням цивільних у військовій справі (військовий вишкіл). У Легіоні Андрій спочатку навчався сам, а вже пізніше став інструктором. Згодом він інструктував групи людей, що налічували не менше 50-ти осіб.

Як ми знаємо, історія зі судами проти “Беркута”, на жаль, досі не завершилась позитивним результатом, і деяких фігурантів взагалі відпускають… Андрій, чесно кажучи, на той час вже був морально виснажений боротьбою без результату і втратив віру в те, що можна чогось досягти. Також ми саме чекали на появу нашої першої дитини й вирішили, так би мовити, “перемкнутися”, тож поїхали до мами Андрія, яка живе в Ізраїлі. Ми певний час проживали там, але, звісно, у нас була мета повернутися до України найближчим часом. Та згодом почалася війна… 

Фото: особистий архів Аліни

Фото: особистий архів Аліни

Рішення Андрія захищати Україну: перші тижні навчання та обстріл Яворівського полігону

Аліна: – У перші дні – це була просто метушня, бо ніхто не знав, що робити, як допомагати й кого рятувати. Андрій тоді майже не розмовляв, він був без настрою, і я бачила, що його щось дуже турбує. За декілька днів він сказав, що ухвалив рішення їхати захищати Україну. Тоді стало зрозуміло, чому йому було так погано, адже це фактично був його вибір між родиною та батьківщиною… Мені нічого не залишалося, крім того, щоб підтримати його вибір. Я знала, що йому важко, і все, чого він потребує, – щоб я була поряд. До України, до речі, тоді теж було непросто потрапити, адже авіарейсів не було, і логістика ще не була настільки налагодженою. Тож пошук шляху зайняв близько тижня. Врешті він знайшов якийсь спецрейс, який вони організували з хлопцями, які є мешканцями Ізраїлю. І так відправилися до України. 

Андрій: – Брат насправді тримав багато інформації в собі, і все, що ми зараз скажемо – це те, що ми дізналися від побратимів, з якими вже зустрічалися згодом. Коли Андрій приїхав до України, перші два-три дні вони формували підрозділи, отримували одяг, а потім їх розмістили на Яворівському полігоні. Як ми знаємо, через два тижні після початку повномасштабної війни, там стався вибух, і Андрій теж перебував на полігоні. Йому пощастило, бо він ночував в іншому крилі, тоді як понад 60 воїнів загинули уві сні. Після цього приблизно половина тих, хто залишився, вирішили повертатися додому, оскільки вони не були готові брати участь у такій війні. Ті, хто залишилися – це дійсно справжні захисники й патріоти країни. І серед них був і Андрій.

Фото: особистий архів Аліни

Виклики становища легіонерів та фактичний перехід до Сил спеціальних операцій

Андрій: – Після випадку на Яворівському полігоні їх перевели з цієї місцевості, і вони разом з підрозділом передислокувалися під Рівне. Потім була навчальна частина десь під Житомиром, де намагалися створити підрозділ за зразками НАТО. Адже було багато легіонерів, деякі мали військовий досвід, і серед них були дуже поважні інструктори. Однак потім командиром батальйону призначили підполковника, який працював ще за моделлю радянських часів, і, умовно кажучи, на ньому всі стандарти НАТО закінчилися. 

Хлопці витратили на навчання 3-4 тижні, а потім попросилися звільнитися з іноземного легіону і пішли шукати свою долю далі у війську, яке дійсно працювало на фронті. Бо на той час, після вибуху на Яворівському полігоні, були й інші випадки, коли маркували підрозділи, де перебували легіонери. У Рівному, навіть у лісах, зрадники здавали їхні позиції. Тому це була мішень для москалів. Кадрові підрозділи ЗСУ не дуже хотіли брати легіонерів до свого складу. Андрій з побратимами це зрозуміли і більше не хотіли продовжувати перебувати лише на “учебці”.

Наступна дата – це 13 травня, перший день фактичного працевлаштування Андрія в підрозділі ССО. Саме фактичного, а не офіційного. Хоча тоді хлопцям сказали, що це буде офіційне працевлаштування, і навіть оформили з ними договір про конфіденційну співпрацю. Вони потрапили в частину ССО (Сили спеціальних операцій), де їм пояснили, що все засекречено, але цей договір покриває їхні ризики як комбатантів. Але, забігаючи наперед, ці договори не були оформлені. Командири їх не підписали. Хлопці зробили для себе копії договорів в телефонах. У нас теж є копія договору, що збереглась на телефоні у побратима Андрія, бо, на жаль, телефон самого Андрія пошкодився під час вибуху. 

Фото: особистий архів Аліни

Про хронологію, що призвела до проблеми неофіційного оформлення Андрія як військовослужбовця

Андрій: – Після цього Андрій продовжував працювати протягом червня та липня 2022 року. Під час поховання командир сказав, що Андрій був інструктором, розробляв операції і навіть був польовим командиром. Хоча Андрій мав звання лейтенанта запасу, отримане ще під час навчання у 90-х (так званий “піджак”), свій реальний військовий досвід він здобув у “Українському легіоні”. І всі помічали його професійність.

Декілька разів протягом червня-липня, Андрій звертався до командира цієї частини (БГР “Відьмак” в\ч А6175, яка зараз є розформованою) з проханням оформити і себе, і хлопців офіційно. Вони усвідомлювали, що їм потрібен контракт, хоча б для того, щоб отримувати зарплату. Адже спочатку ніхто не знав, як довго триватиме війна, і коли вже стало зрозуміло, що це тривалий процес, потрібно було забезпечувати свої родини. Командир спершу запропонував одну версію контракту, яку хлопці підписали, але вона залишилася без підпису з боку керівництва. Потім була друга спроба, але і вона виявилася невдалою.

Перед тим, як Андрій поїхав у відпустку на народження третьої дитини, командир попросив його залишитися ще на кілька днів для підписання третього варіанту контракту. Андрій сказав, що оформить все після приїзду та поїхав. Однак, як з’ясувалося від побратимів, навіть ті, хто залишився і підписав контракт, зрештою не отримали офіційного оформлення – третя версія договору також не була підписана керівництвом.

Фото: особистий архів Аліни

Боротьба після загибелі захисника: початок судових процесів для доведення статусу Андрія як військовослужбовця

Андрій: – Андрій повернувся з відпустки 13 серпня 2022 року і одразу вирушив на фронт, де брав участь безпосередньо в бойових операціях. Останній вихід відбувся 23 серпня, поблизу селища Слобожанське. Вони з побратимом підірвалися на пікапі, що наїхав на протитанкову міну. Андрій загинув миттєво, а водій, на псевдо “Сєва”, який сидів поруч, помер через кілька днів у лікарні. До речі, “Сєва” приєднався до підрозділу трохи раніше і був мобілізований офіційно через військкомат, маючи контракт, тому його сім’я практично одразу отримала компенсацію. Такі ось різні сценарії бійців, які фактично загинули разом…

Після загибелі Андрія, його командир передав мені деякі документи, і я вперше дізнався, що командир частини відмовився видавати довідку про його вибуття з особового складу. *Довідка про вибуття з особового складу частини є необхідною для підтвердження офіційного статусу військовослужбовця, що загинув на війні. Цей документ є ключовим для отримання соціальних гарантій, таких як компенсації для сім’ї, пільги тощо. 

Виявилось, що наприкінці липня до частини прийшов новий командир, і він не захотів брати на себе відповідальність, відмовивши у видачі довідки. Все це стало відомо зі слів Сергія Вербіцького (командира Андрія). Він, до речі, намагався допомогти нам, навіть організував адвоката від частини, але, на жаль, той не зміг повністю захистити саме наші інтереси. І виходить так, що зараз, офіційно, Андрія ніби взагалі не було на цій війні.

Коли стало зрозуміло, що відбувається така несправедливість і сім’я Андрія залишається без жодної підтримки, ми вирішили найняти військового адвоката і звернутися до суду. Однак перед подачею позову необхідно було написати запити до Міноборони, профільних комітетів та інших інстанцій, щоб отримати офіційні відповіді. На це пішло чимало часу, оскільки державні служби не завжди оперативно відповідають на запити адвокатів.

Судові процеси в першій і другій інстанціях завершилися для нас негативно. Розгляд був формальним: навіть не задовольнили клопотання адвоката про залучення побратимів як свідків, хоча вони були готові свідчити. Хоча за законом, якщо свідчать більше двох побратимів, суд має всі підстави приймати їхні свідчення як доказ.

Тож зараз наша єдина можливість – надати розголосу цій справі, а також запросити усіх журналістів, депутатів, представників громадськості на третє вирішальне засідання у Верховному суді, яке, ми дуже сподіваємось, що відбудеться.

Фото: особистий архів Аліни

Так, станом за сьогодні, перед нами постали такі виклики:

• Проблема з оформленням: Основна проблема полягає в тому, що Андрія не оформили як військовослужбовця. Це сталося через порушення обов’язків командира частини.
• Встановлення справедливості через суд: Попри спроби вирішити ситуацію в судовому порядку, справедливість досі не досягнута, і не ухвалено законного рішення. Наша головна вимога – офіційно визнати Андрія військовослужбовцем та зарахувати його до складу військової частини.
• Негативні результати: Хоча ми отримали певні результати, вони були негативними для нас. На основі цих рішень ми плануємо подати скаргу до Верховного суду – третьої та останньої інстанції.

Про те, чи відомі інші такі випадки, а також якою є проблематика отримання пільг для дітей захисника

Андрій: – На момент, коли все це сталося, прецедентів не було, і, здається, наразі в суді також немає аналогічних випадків. Однак маємо і позитивні зрушення у іншій справі. Наприклад, ми звернулися до Мінветеранів влітку 2023 року, оскільки у Андрія не було статусу учасника бойових дій (УБД). Ми надали необхідні документи, і вони швидко розглянули справу, надавши Андрієві статус УБД.

Це дуже важливо для його сім’ї та дітей, адже зараз вони залишилися без батька на війні, і їм можуть виплачувати пільги. Однак для того, щоб їх отримати, потрібно пройти певні виклики. 

Аліна: – Зараз ми маємо статус УБД і це дозволяє мені та дітям отримати певні пільги від України. Але наразі я з дітьми вимушено живу в Ізраїлі. Щоб отримати ці пільги, мені потрібно зареєструвати дітей за місцем моєї реєстрації. Власне, я з Харкова. І всі знають, наскільки часто у Харкові “прилітає”. Нещодавно приліт припав на дванадцятиповерхівку, що знаходиться дуже близько до мого дому, де зараз живе мій батько. І він казав, що так близько ще ніколи не було. 

Мені держава каже, що оскільки Харків є прифронтовим містом, я не можу вирішити це питання онлайн. Мій адвокат також не може приїхати навіть за дорученням. Таким чином, єдина можливість – це я сама. Це означає, що мені потрібно взяти з собою трьох маленьких дітей, приїхати в небезпечне місто і підписати документи, ставлячи під загрозу їхнє життя, лише для того, щоб отримати необхідний папірець…

Фото: особистий архів Аліни

Букви: Станом на сьогодні, для родини Андрія, зокрема для його трьох маленьких дітей, настає вирішальна спроба встановити справедливість. Як зазначають Аліна та Андрій, Верховний Суд України має залучити свідків – побратимів захисника – до процесу та розглянути справу, враховуючи їх свідчення. Родина вірить у законне і справедливе рішення суду, тому запрошує всіх охочих підтримати їх в залі засідання під час розгляду справи у Верховному Суді України. Усі зацікавлені – представники ЗМІ, громадськості та держави – можуть слідкувати за інформацією про дату проведення засідання на сторінках у соціальних мережах дружини Аліни: (https://www.facebook.com/alina.glembotska?locale=uk_UA).

А також брата Андрія: (https://www.facebook.com/profile.php?id=100000106624330&locale=uk_UA).