Життя, війна та порно: інтервʼю Букв із Джозефіною Джексон

Довідка. Юлія Сенюк, більше відома за сценічним псевдонімом Джозефін Джексон.
(Josephine Jackson; народилася 1 лютого 1995 року, Золочів, Львівська область) – українська порноакторка. У 23 роки вона знялась у своєму першому порнофільмі. У 2021 році була номінована на премію AVN Awards у номінаціях “Найкраща нова іноземна старлетка” та “Найгарячіший новачок (серед шанувальників)”. Входить до топ-100 на одному з найвідоміших у світі порносайтів, а відео з її участю мають 200 мільйонів переглядів.

Букви: – Де Ви народилися, навчалися, які мали мрії?

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Я народилася у місті Золочів Львівської області, де навчалася до 9-го класу, потім переїхала з батьками до Львова і продовжила своє навчання в ліцеї. А потім – Львівська комерційна академія, міжнародні економічні відносини, закінчила магістратуру. Працювати за спеціальністю не пішла, оскільки не мала цілі навчатися саме цій професії. І я не вважаю, що вища освіта дуже потрібна і впливає на життя. 

Про що я мріяла конкретно: щодо професій – конкретних думок не було, але я знаю точно, що мріяла бути самостійною і незалежною – заробляти самостійно гроші і ні від кого не залежати. Так і сталося.

Через те, що я була в сім’ї єдиною дитиною і дочкою, я маю доволі суворе виховання. А хотілося свободи й незалежності.

Букви: – Як обрали професію порноакторки? 

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Це сталося дуже просто. Є дуже багато агентств в Європі, які шукають дівчат – зніматися чи то в еротиці, чи в порно. Я отримала пропозицію і погодилася. Це не був складний і довгий вибір. Просто мені потрібні були гроші, як і, в принципі, багатьом людям, і я бачила в цьому найкоротший шлях.

Джерело: особистий архів Юлії Санюк

Букви: – Яке ставлення, можливо, стереотипне, чи навпаки, відчували раніше, і відчуваєте зараз? Коли хтось запитує, ким Ви працюєте, що відповідаєте?

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Залежно від ситуації. Тобто, якщо я бачу людину вперше і востаннє, то я не думаю, що варто взагалі наголошувати. Це перш за все – не через те, що мені соромно, а у цілях моєї безпеки. Якщо рандомним людям говорити про такі речі, то, вірогідно, матимеш проблеми, або, можливо, тебе хтось переслідуватиме тощо. Тому краще цього не робити. 

А так, загалом, люди бачать у соцмережах, хто я є, тому ніколи таких запитань не виникає. Та загалом, думки, звичайно, різні, залежно від країни, від менталітету. Погані думки стосовно себе я бачу тільки у коментарях і більше ніде. В обличчя люди тобі нічого погано не скажуть – вони не готові нести відповідальність за наслідки.

Букви: – Можуть написати поганий коментар у соцмережах, але при зустрічі повторити не наважаться?

Юлія Сенюк (Д.Д.): –Так, я ніколи такого не чула в обличчя.

Букви: – Як у різних країнах відрізняється ставлення до професії порноакторки та порноіндустрії загалом – на відміну від України, де суспільна думка переважно негативна? 

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Я не маю реального контакту з пересічними людьми – чи то за кордоном, чи тут, тому можу оцінювати тільки у призмі соцмереж. У соцмережах це 50/50. Залежить, чи людина релігійна. Люди більш відкриті в Америці та Європі. Хоча Європа також буває різною, але в цілому ставлення нормальне. Чехія, Німеччина,  Іспанія – дуже відкриті. Ставлення залежить від легалізації, і це вже є нормою.  

Букви: – Ваша думка щодо легалізації порнографії в Україні: є проєкт закону, є багато дискусій… 

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Виключно позитивна. Я вже давно це бачила. Петицію я бачила стосовно легалізації. І дуже погано те, що ініціатива гальмується. Звичайно, багато хто сказав “не на часі”, але паралельно приймаються інші закони, які не менш “не на часі”. Натомість це дійсно б вплинуло позитивно, перш за все, на секс-працівників. Легалізувати треба не тільки порно, але й проституцію, тому що це усе секс-працівники, і вони під загрозою, коли це заборонено у країні. Вони не можуть навіть звернутися до поліції, якщо щось із ними трапиться, оскільки вони є співучасниками за нинішніми законами, навіть якщо фактично вони є жертвами. Коли це буде декриміналізовано, то вони отримають можливість спробувати забезпечити власну безпеку.

Джерело: особистий архів Юлії Санюк

Букви: – Згідно статті Кримінального кодексу України (ст. 301), “під порнографією слід розуміти будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друковану, аудіо-, відеопродукцію, повідомлення та матеріали, продукцію засобів масової інформації, змістом яких є зображення особи у реальному чи змодельованому відверто сексуальному образі або задіяної у реальній чи змодельованій відверто сексуальній поведінці, або будь-яке зображення статевих органів в сексуальних цілях”. Умовно, якщо людина надсилає своєму партнеру або кому завгодно через месенджер своє фото сексуального характеру, наприклад, статевих органів – це вже є порушенням Кримінального кодексу. Навіть є судові прецеденти, коли подружжя обмінювалося фото – і суд це визнавав  розповсюдженням порнографії.

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Це абсурд, звичайно. Бо ми усі обмінюємося такими фотографіями. Якщо вже взялися за такий закон, то його досконало не прописали. Що означає сексуального характеру? Хто взагалі виявляє і аналізує, чи це сексуальний характер, чи ні? Тому що може бути не тільки сексуального характеру, це може бути еротика. 

Є поняття такі як порно, еротика, – це абсолютно різні речі. І я, наприклад, краще можу сказати, в чому різниця, аніж вони це прописали у себе в законі. Просто, якби вони прописали, наприклад: “проникнення”, бо секс, фактично, є проникненням, коли ти або за допомогою своїх пальців, чи фалоімітаторів, чи статевого органа, проникаєш. А все, що до того, – це вважається еротикою. І еротика, в принципі, мала б бути дозволена. 

Багато дівчат ведуть OnlyFans. Чи фотографів, які знімають nude фотосесію. Це не порно, це еротика. І вони так само можуть бути під цією статтею, позаяк просто не прописано чітко меж.

Букви: – Так. Згідно діючому закону, це є зображення статевих органів. У проєкті закону (№ 9623 “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення свободи від втручання в приватне життя людини”) є нормальні речі, наприклад, відповідальність настає лише за виготовлення і збут порнографії без згоди учасників, у разі примусу та за участі неповнолітніх. Це абсолютно нормальні речі.

У Twitter є акаунт під Вашим ім’ям – не верифікований, але якщо довести, що він – Ваш, то, згідно ККУ, можна вас звинуватити у виготовлені і розповсюдженні порнографії.

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Я не заперечую, що є власницею акаунту в Твітері, але ще треба довести де саме контент  був знятий, де саме був викладений і тільки посля цього можна визначати приводити мене до відповідальності чи ні. Тобто, дуже багато питань. Просто наявність аканту в Твітері сама по собі нічого не доводить.

Букви: – Недоброзичливці, які засуджують  те, чим Ви займаєтеся, можуть спробувати використати це проти Вас. Чи бували такі ситуації?

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Ви розумієте, мова не лише про мене, а загалом до представників бізнесу вдираються і вимагають гроші – просто тому, що вони мусять ділитися з державою. Тому взагалі не важливо, легалізована твоя професія чи не легалізована, якщо ти просто заробляєш нормальні гроші (це не про мене, тому що я ще не у тій категорії, коли мною може хтось зацікавитися), коли ти заробляєш мільйони законно, то за тобою, у будь-якому, випадку, прийдуть.

Джерело: особистий архів Юлії Санюк

Джерело: особистий архів Юлії Санюк

Букви: – У Вас є така думка, що в Україні, якщо людина досягає певного рівня заробітку, то до неї приходять силовики вимагати гроші?

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Буквально недавно один бізнесмен ціле відео записав про те, як працівники СБУ до нього прийшли до хати, почали заявляти, що він у чомусь винен, що він має ділитися. Тобто, це реальні факти, це не мої думки. Це те, що відбувається в Україні.

Букви: – Поговоримо про війну. На момент повномасштабного вторгнення ви були в Угорщині і повернулися в Україну майже одразу. Чому?

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Повернулися, бо у мене тут батьки, хлопець і моє життя. По-перше, хлопець не може виїхати, а батьки не мають бажання, тому я вирішила якось адаптуватися тут і поєднувати свою роботу за кордоном і життя в Україні. 

Букви: – Ви їздите працювати за кордон, а живете в Україні?

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Так. Ще скажу щодо легалізації і податків. Мало того, що я їду туди працювати, я ще податки тут сплачую як фізична особа.

Букви: – За діяльність, яка формально підпадає під кримінальну відповідальність.

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Так.

Букви: – Допомога армії.  Ваша фотосесія з військовими (лінк) наробила багато галасу. Є люди, які дуже підтримують, а є ті, хто засуджує. Як це вплинуло на Вас?

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Абсолютно не вплинуло. Бо я просто виконую свою роботу. Більшості людей ініціатива подобається, і вони дуже вдячні. Це розійшлося по цілому світу, і це  найголовніше. І я щаслива, що саме так відбулося. 

Чомусь більшість дуже сильно зациклена на думках інших. Тому що не тільки Ви, а напевно, кожен канал про це запитав. Таке враження, ніби це щось дуже важливе у житті: думати про думки інших.

Букви: – Моє питання – не про критиків, моє питання про Вас, бо хейт впливає на Вас. Як даєте із цим раду?

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Я просто не звертаю уваги. Кажу ж, що усі навколо, крім мене, якось акцентують на цьому. Я не живу заради думки цих людей. Якби я заради них жила, то я б не була тим, ким я є.

Букви: – Військові. Чи у них, бодай у когось, було: “ми не братимемо участь, тому що професія цієї жінки нам не подобається”?

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Ні, єдине, що у цій фотосесії сталося, це магазин оренди костюмів відмовив нам у співпраці через мене, власне. Це єдиний такий момент. Стосовно військових – ні. Всі погодилися самостійно. Їх ніхто не примушував. Нам потрібно було 4 людини, а прийшло 12. Вони усі самі захотіли взяти участь.

Мета проєкту – створення календаря, прибуток з продажу якого буде скеровано на реабілітацію та протези.

Букви: – Чия це ініціатива?

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Це моя ідея. Загалом вже реалізовано багато календарів з різними військовими, тобто, це не нова ідея. Але я захотіла це зробити в іншому стилі. Багато хто зображує військових, щоб показати їхні кінцівки, або просто у формі, чи у своєму звичному одязі, чорно-білі. На мою думку, часто такі фото викликають жаль, а я не хотіла їх такими зображати, хотіла чогось нового. І вирішила: чому би не зробити “картину на балу”. 

Фотограф – мій хороший друг, Богдан Писаренко; його дружина Оля – візажистка та організаторка, – вона домовилася з Київським театром імені Шевченка,  ми усіх людей зібрали також безоплатно за волонтерською ініціативою, та й усе, зробили це з ентузіазмом. 

Букви: – Чому відмовив магазин з оренди костюмів?

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Я написала листа з проханням про співпрацю, що це для військових. Сказали, щоби ми заповнили форму, але потім, як мені сказали, СЕО цієї компанії категорично відмовила суто через моє ім’я. Не вказала більше деталей, просто сказала: “З Джозефіною Джексон ми співпрацювати не хочемо”.

Букви: – Костюми були для військових?

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Так, офіційні вечірні костюми.

Джерело: особистий архів Юлії Санюк

Букви: – Поговоримо про фемінізм, який ніби є рухом за права жінок, за право жінки розпоряджатися власними долею та тілом на свій розсуд. Якщо раніше боролися за право голосувати, виходити за межі дому без чоловіка, то зараз ми все ж таки досі виборюємо своє право на певну рівність. І, якщо ми підходимо до сексу, то право чоловіка робити все, що завгодно, – окрім насилля, звісно, – не те що не засуджується, про це ніхто навіть не каже, це само собою, як дощ чи сніг. А коли жінка вирішує працювати у сфері порноіндустрії, то чимало феміністок кажуть: “Ви легалізуєте насилля”. Порно створюють білі чоловіки з грошима, які використовують жінок як предмет для власного задоволення”. Що відбувається у порноіндустрії з погляду дотримання прав жінки? Чи дійсно можна звинуватити порноіндустрію та тих, хто там працює, у негативному впливі на права усіх жінок?

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Я взагалі не бачу такої проблеми. Коли жінки, які називають себе феміністками, забороняють жінці бути і працювати там, де вона хоче, – то це смішно. 

Я говорила якраз нещодавно з однією феміністкою. Вона підтримує мене, і сказала, що насправді реальні феміністки – це не ті, хто обмежують вибір жінки! Як Ви правильно сказали, феміністки виборюють права жінки всюди у соціумі. І, зокрема, це стосується права працювати у порно на рівних умовах. От знаєте, я б так сказала, що жінка там заробляє набагато більше. Жінка у порно цінується набагато більше. Так, можливо, її більшість сприймають як сексуальний об’єкт, але це в одних категоріях, в інших категоріях навпаки, є домінація над чоловіком. Порно досить різноманітне. І я б не сказала, що є якесь приниження жінок конкретно у порно. Є, звичайно, такі категорії, але там дівчата здебільшого, якщо це серйозні компанії, йдуть за власною волею – вони знають, що з ними буде відбуватися. 

Ну і, по-третє,  є ще дуже багато сфер, де знущаються з жінок. Навіть вдома, досі над жінками відбувається домашнє насилля. Тож ми не кажемо, що потрібно заборонити шлюби, бо у сім’ях є насилля над жінками. У порно те саме. Феміністки хочуть сказати, що нам потрібно заборонити порно, щоби зупинити насилля над жінками у порно. Для мене це те саме, що заборонити сім’ї, тому що там є насилля. І, знову ж таки, насиллю важливо протидіяти у тому числі шляхом легалізації порно. 

Букви: – Ваше ставлення до релігії. Ви – релігійна людина?

Юлія Сенюк (Д.Д.): – Я не релігійна, і я не атеїст. Я вірю в енергію.  Коли думаєш про хороше – то притягуєш хороше. Вірю у силу думок, у силу енергії, що ми до себе притягуємо те, про що ми думаємо – так. От у це я вірю.