21 травня – День народження Георгія Гонгадзе: йому могло б виповнитись 55 років

Джерело: Букви

21 травня 1969 року у Тбілісі народився український журналіст Георгій Гонгадзе.

Батько Георгія – Руслан Гонгадзе – був грузином, а матір – Леся Корчак – українка родом зі Львова. Батьки Георгія одружились у 1968 році, а вже через рік у них народився Георгій.

У 1987 році Георгій вступив до Тбіліського державного інституту іноземних мов, звідки того ж року був мобілізований для “виконання інтернаціонального обов’язку” в Афганістані.

Після демобілізації повернувся до Тбілісі, а у 1989 році з родиною переїхав до Львова, на батьківщину матері, де продовжив навчання у ЛНУ ім. Франка га факультеті іноземних мов.

Попри переїзд до Львова, Георгій Гонгадзе часто повертався до Грузії, зокрема під час повстання роти президента Звіада Гамсахурдіа, і під час війни в Абхазії. Був санітаром, журналістом, в одному з боїв зазнав 26 осколкових поранень.

Першу половину 90-х Георгій Гонгадзе жив і працював у Львові. На львівському телебаченні виходила його програма “Монітор”, він співпрацював з газетою “Пост-Поступ”. Крім “Тіней війни” (1994), зняв документальні фільми “Біль землі” (1993), “Колиска” (1995), “Охоронці мрії” (1996).

У цей же період життя познайомився зі студенткою юридичного факультету Львівського університету Мирославою Петришин (зараз Гонгадзе). Пара одружилася в 1995 році. Того ж року вони переїхали до Києва, де у 1997 році у них народились доньки-близнята Нонна та Соломія (Нані і Саломе).

У столиці Георгій продовжив працювати на телебаченні, зокрема був ведучим телепрограми “Вікна-Новини” на телеканалі СТБ.

Напередодні президентських виборів 1999 року журналіст почав вести щоденну інформаційну програму “Перший тур з Георгієм Гонгагдзе” в прямому етері радіостанції Континент, очолював інформаційну службу на цьому радіо.

У квітні 2000 року Гонгадзе став співзасновником і першим головним редактором інтернет-видання Українська правда.

УП розпочала роботу наступного дня після референдуму, ініційованого Леонідом Кучмою, — на нього було винесено питання про фактичне посилення повноважень президента та скорочення ролі Верховної Ради. І хоча на той момент онлайн-сегмент журналістики в Україні тільки зароджувався, УП стала майданчиком для критичних і гострих публікацій.

Саме упродовж 1998−2000 років тривав пік протистояння журналіста з українською владою. Гонгадзе був відомий “незручними” запитаннями в прямих етерах телепередач.

Гонгадзе активно виступав проти тиску на українські ЗМІ. Зокрема у грудні 1999 року він оприлюднив у США відкритий лист про факти утиску свободи слова в Україні, під яким зібрав підписи 60 журналістів. Саме в ці дні Леонід Кучма перебував у США з візитом.

Влітку 2000 року Гонгадзе заявив, що помітив стеження за собою, про що писав заяву в Генпрокуратуру, однак реакції на неї не було.

Увечері 16 вересня 2000 року Георгій Гонгадзе зник після того, як залишив квартиру Олени Притули, головної редакторки видання УП. Останнього разу Притула бачила його близько 22:30, коли він прямував додому. Відтоді Гонгадзе ніхто не бачив.

Майже через 2 місяці – 2 листопада 2000 року – було знайдено обезголовлене тіло Гонгадзе. Його виявили у неглибокій ямі за 100 км від Києва. Офіційно встановили, що знайдене тіло належить журналісту, лише 3 вересня 2002 року. Рештки черепа, які за даними прокуратури належать Гонгадзе, виявили через 9 років у Київській області.

Зникнення та вбивство Георгія Гонгадзе викликало широкий резонанс в Україні та за кордоном. Так, в Україні з акцій протесту проти зникнення та вбивства Георгія почались широкомасштабні протестні дії, відомі під назвою “Україна без Кучми”.

Протестувальники звинувачували тодішнього президента Леоніда Кучму та його найближче оточення у зникненні журналіста і вимагали відставки Кучми та його найближчого оточення.

Наприкінці листопада 2000 року тодішній голова Соцпартії України Олександр Мороз заявив, що має таємні записи розмов тодішнього президента України Леоніда Кучми й високопоставлених урядових чиновників (голова АП Володимир Литвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та голова СБУ Леонід Деркач), які проливають світло на вбивство і справу Георгія Гонгадзе.

Мороз заявив, що ці розмови дають підстави вважати, що Леонід Кучма причетний до зникнення Гонгадзе. Кучма всі звинувачення відкинув, а оприлюднення записів розмов стало початком “касетного скандалу”.

27 лютого 2001 року розпочато кримінальну справу за фактом вбивства Гонгадзе.

У травні 2001 Кучма заявив, що знає імена вбивць Гонгадзе. Наступного ж дня тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Смирнов оголосив, що вбивство не має політичних мотивів і здійснене “з хуліганських міркувань” двома злочинцями, які загинули у грудні 2000 року.

У жовтні 2003 року тодішній генпрокурор Святослав Піскун підписав ордер на арешт начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС України генерала міліції Олексія Пукача (як стало відомо у процесі розслідування, його підрозділ стежив за Гонгадзе) й оголосив, що розслідування наближається до завершення. Вже через кілька днів Піскуна було звільнено з посади генпрокурора, а Пукача випустили на свободу.

Коли наприкінці 2004 року тривала Помаранчева революція, Піскун оскаржив своє звільнення і повернувся на посаду генпрокурора. Тоді ж він відновив розслідування справи Гонгадзе та оголосив Пукача у розшук, назвавши його головним підозрюваним та свідком.

1 березня 2005 року президент Віктор Ющенко офіційно повідомив про затримання вбивць Георгія Гонгадзе. Через два дні, 3 березня, Піскун заявив про намір допитати ексголосу МВС України Юрія Кравченка. 4 березня Кравченка знайшли мертвим на його дачі під Києвом. За даними слідства, ексміністр скоїв самогубство, вистреливши собі у голову.

У листопаді 2005 року апеляційний суд Києва прийняв до розгляду кримінальну справу за обвинуваченням Миколи Протасова, Валерія Костенка й Олександра Поповича в умисному вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе. У березні 2008 року підсудних визнали винними. Протасову дали 13 років ув’язнення, а Костенку та Поповичу по 12 років.

У липні 2009 року було затримано Олексія Пукача, який перебував у розшуку. Тоді ж він розповів, що замовниками вбивства Гонгадзе були Леонід Кучма, Юрій Кравченко, Володимир Литвин і на той час перший заступник МВС Микола Джига. Пукач також визнав свою причетність до вбивства.

У селі Сухоліси (Білоцерківський район), на місці, яке Пукач зазначив під час допиту, знайшли фрагмент черепа, який, імовірно, належить Георгію Гонгадзе. 31 липня там же знайшли гумові рукавички, в яких Олексій Пукач міг обезголовлювати тіло журналіста.

У березні 2011 року було порушено кримінальну справу проти Кучми за підозрою у причетності до вбивства Гонгадзе. У жовтні того ж року її закрили.

Наприкінці січня 2013 року Пукачу винесли вирок – довічне ув’язнення. Сам Пукач свою провину визнав частково.

22 березня 2016 року Георгія Гонгадзе поховали у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві після проведення траурної церемонії.

Указом третього Президента України Віктора Ющенка від 23 серпня 2005 року за самовіддане служіння українському народові, громадянську мужність, виявлену у відстоюванні ідеалів демократії та свободи слова, вірність журналістській справі Георгію Гонгадзе надано звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (посмертно).

Нагородні атрибути звання Герой України (орден Держави та мініатюру ордена, Грамоту про присвоєння звання Герой України) передав вдові загиблого журналіста Георгія Гонгадзе Мирославі п’ятий Президент України Петро Порошенко 21 березня 2016 року.

У грудні 2008 року в Києві встановлено пам’ятник Георгію Гонгадзе та загиблим при виконанні службових обов’язків журналістам у сквері на Великій Васильківській вулиці, 115—121. Дерево заввишки 7 м та фігура заввишки 3 м виготовлені з бронзи. Загальна висота пам’ятника із цоколем становить 8,5 м.

На честь Георгія Гонгадзе названо проспект у Києві, вулиці в різних містах України.

У Музеї новин у Вашингтоні, США, у залі Меморіалу загиблим журналістам на скляній стіні викарбувано ім’я журналіста разом з іменами ще п’яти полеглих українських журналістів (станом на осінь 2012 року).

Щорічно 16 вересня друзі Георгія, журналісти, громадські та правозахисні організації вшановують його пам’ять. Пам’ять як і про людину, так і символ свободи і правди.

Станом на 23 червня Росія зосередила свої зусилля на Покровському напрямку, де відбулася майже половина від загальної кількості бойових зіткнень.

23 червня 1994 року відбулася прем’єра фільму Роберта Земекіса “Форрест Гамп”, головну роль в якому виконав Том Генкс.

Начальник управління нацбезпеки адміністрації президента Південної Кореї Чан Хо Чжин заявив, що країна може скасувати обмеження щодо військової допомоги Україні. Це трапиться, якщо Росія надасть Північній Кореї високоточну зброю.

У США на озері Гренада, штат Міссісіпі, місцеві рибалки врятували від утоплення 38 гончих собак, які опинилися у водоймі внаслідок невдалого полювання на оленя.

На одному з енергетичних об’єктів Києва виявили тіло чоловіка. Загиблим є працівник підприємства.