Професорка університету Райса: Перемога України змусить РФ переписати свою історію

Джерело: Ева Томпсон в інтерв’ю виданню Локальна історія

Польсько-американська літературознавиця, славістка, професорка Університету Райса в Г’юстоні, редакторка журналу Sarmatian Review Ева Томпсон пояснила, чи може мистецтво бути за щось винним, чи змінилося сприйняття російської культури за минулі 24 роки  і чому необхідно поширювати правдиву історію.

Томпсон переконана, що культура і відображає суспільство, і формує його. Цей вплив взаємний. Якщо говорити про вину, то винною є не стільки культура, скільки особа, яка щось творить.

Однак на іншому, есенціальному рівні культуру можна розглядати як винуватицю — через створення хибного образу якогось суспільства. Російська культура і в Росії, і закордоном (думаю, що навіть передусім закордоном) створила такий образ, що виправдовує агресивні дії, які Російська імперія втілювала століттями.

Те, чого російська література геть не свідома, так, наче вона просто сліпа до цього, — свобода не настає задарма. За свободу треба боротись. Натомість багато російської літератури презентує “маленьку людину”, яка ні на що не спроможна. Але ж це не так. Вона здатна організуватися, щоб знищити тиранію. Проте російська література не пропонує таких рішень, і в цьому сенсі вона винна за фальшування образу людини, — пояснює професорка.

Наприклад, вона наводить “Станційного наглядача” Пушкіна. Цей чоловік живе в маленькому будинку й несправедливо втрачає доньку. Зауважує: ця “маленька людина” ніколи не переживала вторгнення іншої армії — вона насправді перебуває в безпеці. І професорка закликає не казати про вторгнення поляків чи Гітлера, адже таке траплялося раз на століття. Це  — рідкісна річ для росіян. Тоді як країни навколо Росії постійно зазнавали вторгнень російської армії, яка коїла там жахливі речі. Тоді ж як про це в російській літературі — ані слова.

Томпсон згадує, коли викладала курс славістики в університеті, завжди було складно переконати своїх студентів, що українці — не росіяни. Їй казали: вони ж спілкуються тією самою мовою, вони схожі на росіян — вони по своїй суті росіяни. Студенти покликалися, зокрема, на письменників, істориків. Наприклад, книга Миколи Рязановського “Історія Росії” була опублікована в одному з найкращих видавництв, мала приблизно 10 перевидань, і десятки тисяч студентів вчилися за нею. Рязановський подавав історію Східної Європи та негерманської Центральної Європи так, наче все це Росія.

Мої студенти приходили й показували мені: “Дивіться, у цій книжці сказано так”. І що я могла вдіяти? Її написав професор! Але тепер вони починають розуміти, що росіяни та українці — таки справді різні нації. Ось це та дещиця змін, які я бачу – наголошує експертка.

Вона додає, що ми й досі далеко від загального усвідомлення, що навіть сама Російська Федерація складається не лише з росіян. Це починає змінюватись, але дуже поволі. Мене вразило те, що коли Росія посилає воювати в Україну, наприклад, бурятів, таджиків, то американці не чують і не бачать цього. Вони ніколи про це не чули, для них це неважливо. Однак насправді це дуже важливо.

Також професорка пояснює, що багато російських письменників, науковців закордоном, насправді не можуть писати що хочуть, оскільки це дуже “боляче” — відокремлювати себе від усієї тієї імперськости, напрацьованої в Росії століттями.

І зазначає, що іноді потрібно дуже багато сміливости, щоб написати такі книжки. Припускає, що першими в цьому все ж таки мають бути іноземці, адже їм легше, і вони зможуть підвести до цього й росіян.

Томпсон також висловила бажання, щоб її книжка про російську літературу та колоніалізм була опублікована в Росії.

Уявляю собі: якщо російські націоналісти прочитають цю книжку, то спершу матимуть серцевий напад, але якщо переживуть його, то, може, це була би перша маленька тріщина у панцирі, що вкриває їхні уми, — панцирі непереможности. Може, після цього людина прочитала б якусь українську, литовську, фінську чи ще якусь статтю. Може, прочитавши, вона зрозуміла б: те, що зроблено з Грозним, — скоїли росіяни.

Вона додає, що росіяни цілковито відкидають усвідомлення власного колоніалізму.

Ми й далі маємо посилено працювати, щоб показати це виразникам російської думки. Утім це треба демонструвати і британському мейнстриму, який у минулому теж був великою мірою колоніальним. Маємо показувати це і французьким популяризаторам. Ви, може, знаєте, що Камю написав абсолютно колоніальний роман “Сторонній”. Цей автор не мав жодного уявлення про те, що воно суспільство  колоніальне. Так само, як Толстой. Дивовижно!

Літературознавиця зазначає, що французам, щоб це зрозуміти, потрібен час. Росіянам для цього потрібно дуже багато часу — більше ніж рік, більше ніж десять років. Проте, вона дуже сподівається, що перемога України в цій війні започаткує справді нову епоху у Східній, у Центральній Європі та змусить росіян зрозуміти, що їхня історія має бути переписана.

Правда вас звільнить. Із цих євангельських слів і виринає західна ідея свободи, — наголосила Томпсон.

• Ми зможемо “деокупувати” свій мозок, тільки поважаючи самих себе, своє історичне минуле та наше героїчне сьогодення – історик Ігор Кошіль.
• Представники українського руху спротиву окупації “Жовта стрічка” продовжують знищувати пропагандистську макулатуру на тимчасово окупованих територіях.
• Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець повідомив, що нещодавно з тимчасово окупованої території Херсонщини вдалося виїхати цивільному подружжю. Вони розповіли про жорстоке відношення росіян, зокрема жінку окупанти двічі побили лише за українську мову.