Нардепки Безугла і Третьякова хочуть позбавити українців права спілкуватись з іноземцями

Джерело: адвокат, співзасновник ГО “Центр дослідження законодавства України” Назар Чорний.

Скандал виник через законопроєкт нардепок Безуглої і Третьякової про запровадження покарання за контакти з іноземними посадовцями та міжнародними організаціями без повноважень на це. Утім, це була лише верхівка айсберга з безглуздя та спроб узурпувати міжнародні комунікації представниками влади, адже нардепки від “Слуги народу” зареєстрували у Верховній Раді ще один законопроєкт – про те, хто і як зможе отримати дозвіл на спілкування з іноземними посадовцями.

Законопроєкт, про який йдеться, зареєстровано під № 11103 та назвою “Про спеціальні місії України”. Майже повністю він повторює норми Конвенції про спеціальні місії 1969 року, до якої Україна приєдналась у 1993 році.

Враховуючи це і те, що міжнародні угоди, до яких приєдналась Україна, є частиною національного законодавства, можна стверджувати, що метою законопроєкту є норма про заборону представляти Україну будь-якому громадянину без спеціального на те дозволу, якої немає в оригінальній Конвенції.

Натомість цю норму передбачено статтею 13 законопроєкту Безуглої-Третьякової і звучить так: “Громадянин України, де б він не знаходився, який без уповноваження на це суб’єктом утворення спеціальної місії України, прямо чи опосередковано, ініціює або підтримує будь-яку кореспонденцію або зв’язок з будь-яким іноземним урядом або будь-якою його посадовою особою чи агентом з наміром вплинути на заходи чи поведінку будь-якого іноземного уряду або будь-якої його посадової особи чи агента щодо будь-якого спору чи суперечки України або скасувати заходи України, несуть відповідальність, передбачену законом”.

Розберемо цю ідею нардепок від “Слуги народу” детальніше:

вона стосується будь-якого громадянина України;
вона закріплює право надавати повноваження на комунікації з іноземними посадовцями, представниками інших держав лише за трьома особами – президентом України, прем’єр-міністром та головою Верховної Ради України;
вона стосується будь-яких форм та способів спілкування, участі в заходах, безпосередньо чи через представників, засоби зв’язку тощо.

Важливим нюансом є те, що в цій забороні не згадуються міжнародні організації і передбачено відповідальність саме за комунікацію з наміром вплинути на рішення чи дії іноземних посадовців.

Але – механізм настання цієї відповідальності авторки винесли в окремий законопроєкт, скандальний № 11104, який передбачав ув’язнення на строк від 10 років до довічного позбавлення волі за “представлення України на міжнародних заходах, перед уповноваженими особами чи агентами іноземних держав, представниками міжнародних організацій без надання на те повноважень та погоджень у визначеному законом порядку” – тобто за практично будь-які види комунікацій з іноземними державними та громадськими діячами.

Іншими словами – або авторки обох законопроєктів є настільки непрофесійними, що не змогли визначити, що ж саме вони вважають неправомірним, порушивши один з основних принципів права – принцип правової визначеності. Або – йдеться про свідому маніпуляцію, метою якої є обмежити контакти з іноземними політиками, посадовцями та громадськими діячами для всіх, крім уповноважених владою обраних і під страхом багаторічного ув’язнення. Аргументом на користь другого варіанту є те, що в пояснювальних записках до обох законопроєктів авторки зазначають, що вони є невід’ємною частиною один одного і мають розглядатись одночасно. І лише після скандалу, в якому цю ідею розкритикували навіть колеги авторок по фракції, законопроєкт № 11104 було відкликано.

У будь-якому разі, йдеться про вражаючий рівень некомпетентності, не лише через граматичні помилки в тексті законопроєктів, а й через те, що описана вище заборона суперечить навіть закону “Про статус народного депутата України”, стаття 17 якого гарантує будь-якому нардепу право вступати у відносини з посадовими особами і державними органами іноземних держав від свого імені, як і право захищати інтереси України, її громадян. Законопроєкт Безуглої-Третьякової не передбачає внесення змін до згаданої норми, відтак створює правову колізію – на додачу до анекдотичної ситуації, в якій дві депутатки фактично намагаються позбавити права на міжнародні комунікації самих себе (що багатьом може видатись цілком слушною ідеєю).

У цьому ж контексті варто звернути увагу ще на дві норми законопроєкту “Про спеціальні місії України” – пункт 3 частини 2 статті 2 його передбачає, що однією з функцій спеціальних місій є “виявлення загроз і викликів національним інтересам України, загроз правам та інтересам громадян і юридичних осіб України у державі перебування або міжнародній організації, забезпечення протидії таким загрозам”, а частина 5 (хоча за послідовною нумерацією вона є третьою – частини під номерами 3 і 4 у тексті законопроєкту чомусь взагалі пропущено) передбачає, що “спеціальні місії України можуть залучатися до участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки”.

Щодо першої – фактично йдеться про розвідувальну діяльність, адже норми статті 6 закону України “Про розвідку” передбачають, що до основних функцій розвідувальних органів відноситься виявлення зовнішніх загроз національній безпеці України, життю, здоров’ю її громадян та організація і проведення спеціальних заходів щодо протидії таким загрозам. Фактично, “слуги” пропонують відправляти до інших держав розвідників під виглядом дипломатичних представників, що, м’яко кажучи, не вітається у міжнародній дипломатії. Саме за подібні дії російських “дипломатів” регулярно висилають з цивілізованих країн назад до Росії. Мар’яна Безугла та Галина Третьякова, вочевидь, хочуть, щоб українці брали приклад із росіян.

Щодо другої – то інакше, ніж маразмом, подібну ідею назвати неможливо, тому що “міжнародні операції з підтримання миру і безпеки” – це заходи, спрямовані на виконання миротворчих чи гуманітарних завдань, які здійснюються за рішеннями Ради Безпеки ООН відповідно до Статуту ООН, ОБСЄ, інших міжнародних організацій, згідно з положеннями глави VIII Статуту ООН, а також дії і заходи багатонаціональних військових формувань – зміст цього поняття визначений однойменним законом, ухваленим ще у 1999 році. Для усвідомлення глибини польоту фантазії “слуг” – згідно з їхнім законопроєктом, “спеціальна місія України … складається із однієї особи або групи людей, наділених повноваженнями представляти Україну”.

Можливо, перегляд фільмів про Джона Рембо дуже вплинув на уявлення Мар’яни Безуглої та Галини Третьякової про планування і перебіг військових операцій, але все ж хотілось би, щоб законотворці усвідомлювали – показані в подібних картинах події є вигадкою, а військові (зокрема й миротворчі) операції на практиці виглядають трохи інакше.

Не завадить згадати ще про одну маніпуляцію в законопроєкті Безуглої-Третьякової – згідно з пояснювальною запискою до нього, “реалізація положень Закону не потребуватиме додаткових витрат із Державного бюджету України”. Проте в самому законопроєкті передбачене фінансування для членів спецмісій та членів їхніх сімей витрат на проїзд, проживання, медичне забезпечення, “підйомних” – все за кошти платників податків (статті 10, 12 законопроєкту № 11103).

Варто зазначити, що членом спеціальної місії може бути хто завгодно на розсуд президента, прем’єр-міністра або голови ВР, і так само може бути якою завгодно чисельність спеціальної місії. До цих осіб немає жодних вимог: ні щодо кваліфікації, рівня компетенції, наявності відповідних знань, звань, рангів тощо. Що маємо у підсумку – народні депутатки від “Слуги народу” Мар’яна Безугла та Галина Третьякова переписали норми Конвенції про спеціальні місії 1969 року, додавши до неї граматичних та математичних помилок, додаткових можливостей президенту, прем’єру та голові ВР нагороджувати синекурами наближених осіб за гроші українців, а також вкрай незаконну норму про обмеження комунікацій українців з громадськими та державними діячами інших країн – в дусі навіть не радянських, а північнокорейських тоталітарних практик. І все це на тлі заяв про європейську інтеграцію України.