«Сектор правди» продовжує проєкт «Прифронтове життя» на Сумщині

Довжина лінії фронту сьогодні за офіційними даними сягає майже 4 тисячі кілометрів. Вздовж неї розташована величезна кількість територіальних громад, кожна з яких має свій власний аж ніяк не “марафонний” досвід війни. Ворожі обстріли, вилазки російських диверсійних груп роблять ці громади зоною активних бойових дій, з усіма ризиками, притаманними таким зонам. Це і повсякчасна загроза втратити домівку, і постійний ризик загинути від ворожого снаряду, ракети, кулі.

Гуманітарна ситуація також складна. Розбиті дороги, що знаходяться в зоні ураження, утруднюють зв’язок з тиловими районами і відокремлюють прифронтові села і селища, перешкоджаючи постачанню, комунікації, а часом – і розумінню. Люди в таких громадах часто почуваються покинутими наодинці зі своїми непідйомними проблемами. Вони потерпають від закидів в тому, що знехтували своєю безпекою і не покинули рідні домівки. Обмежена інформація породжує непорозуміння та навіть взаємні звинувачення. Що аж ніяк не сприяє вирішенню проблем.

Як в цій ситуації можемо зарадити ми – кінематографісти? Як нам посилити єдність? Не абстрактну, плакатну єдність, про яку так часто говоримо з екранів, а реальну згуртованість конкретних громад перед лицем великої біди й загрози. Звичайно ж – розповісти правду.

Саме для цього команда продакшену “Сектор Правди” в рамках проєкту “Прифронтове життя” вирушила на зйомки у прифронтові малі громади Сумської області.

Сумщина – специфічний прикордонний регіон, мешканці якого мають родичів та зв’язки із росією. Тут і досі є села, у яких половина території – Україна, пів села – росія. З точки зору мешканців цих сіл ненависне українцям поняття “братній народ” має дещо інший, більш конкретний смисл, адже через дорогу – вже в росії – проживає справжня кровна рідня. Якісь сім’ї розпались назавжди, а хтось і розвіддані передає на наш бік – все дуже й дуже індивідуально.

Слоган Сумської області – “Північний форпост України”. Але, як насправді живе прикордонний і прифронтовий регіон, відомо дуже мало. Тим паче, що ворожі інформаційні спецоперації постійно підігрівають тему “ждунів”, якими буцімто населені прифронтові громади. Так от, подорожуючи вздовж фронту від села до села, від громади до громади, “ждунів” на Сумщині наша знімальна група так і не зустріла.

Кого ж ми зустріли? Сильних духом людей, що пережили і російський наступ, й окупацію та продовжують жити під постійними обстрілами і загрозою поновлення масштабних бойових дій. Ми зустріли людей в усіх смислах цього слова:

Волонтерів і волонтерок, що допомагали і допомагають ЗСУ,
Вчителів, що не кидали своїх учнів у найскладніших для навчання умовах,
Лікарів, що приймали пологи під обстрілами і рятували життя з-під завалів,
Керівників, мерів міст, що були зі своїми громадянами у найважчі часи, часто – зі зброєю в руках,
Військових і поліцейських, які захищали людські життя і далі готові захищати,
Жінок, що не побоялись дати відсіч окупантам, відчайдушно захищаючи життя своїх дітей.

Сумщина – край партизанської слави. І це новітні окупанти відчули на собі. Бо на окупованих територіях всі рахували ворожу техніку та поголів’я загарбників. Потім ці відомості передавались нашим.

– Чи не було страшно? – питали ми.

Було… Але кого це зупиняло?

Сьогодні перед громадами Сумщини стоять не менш гострі проблеми:

Виживання в умовах щоденних нищівних обстрілів,
Адаптація великої кількості нових людей – військових, ВПО,
Формування нових правил співіснування і подолання конфліктів,
Налагодження соціальних та інфраструктур.

І головне – подолання соціальної роз’єднаності внаслідок війни та дії російських інформаційних спецоперацій. І якраз в цьому й допоможе проєкт “Сектора Правди” – документальний фільм “Прифронтове життя. Сумщина”.

А поки що нас зустрічали радісно-здивовано. Адже небагато журналістів ризикують їхати сюди розбитими прифронтовими дорогами. Та не всіх і не всюди й пускають. Зокрема нам не дозволили проїхати у кілька населених пунктів на кордоні з курською областю напередодні нашого наступу. Співпадіння?

Суть проєкту – спілкування з різними людьми, це:

Мешканці громад, що пережили окупацію і переживають всі негаразди існування поблизу фронту,
Керівники громад, що навчились і вчаться долати масу непередбачуваних у мирний час труднощів,
Волонтери, спектр діяльності яких хіба що не включає в себе постачання стратегічної зброї… хоча! Дивлячись, що вважати стратегічним,
Люди з інвалідністю та люди пенсійного віку – ті, кому й у мирний час непереливки, що вже казати про воєнний.

Наша мета – через створення документального фільму розповісти про життя людей біля лінії фронту, дати об’ємну й максимально правдиву картину їх буденності.

Минулого року ми вже виконували аналогічне завдання у Запорізькій області. Тоді на творчих зустрічах, глядачі часто казали, що вперше отримали реальну картину життя людей на межі фронту й тилу.

Людей зараз більше хвилюють події безпосередньо на лінії зіткнення, обурюють негаразди в тилу. На пошук інформації про прифронтове життя земляків просто не вистачає часу. От і виходить, що вакуум інформації заміщується негативними домислами, – такий закон інформаційного поля. У вакуумі всі мешканці прифронтових громад малюються “ждунами”, життя їх – бездіяльним очікуванням, а місцеві адміністрації – латентними колаборантами. Все це, помножене на дію російських ІПСО, розділяє суспільство, порушує так потрібну нам зараз єдність.

Документальний фільм “Прифронтове життя. Сумщина” зараз перебуває на стадії постпродакшену. Він буде розміщений на платформі Київстар ТБ. Саме там зараз можна знайти й подивитись першу двосерійну частину “Прифронтового життя“, відзняту нашою командою.

Статтю підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не співпадати з думкою автора.