Після повернення з АТО він мав пільги як учасник бойових дій. Після загибелі Міноборони все скасувало – мати полеглого «азовця» Дениса Котенка

Добровольці, які боронять нашу державність на сході України ще з 2014 року, вже стали основою новітньої української армії. Саме добровольчі формування сьогодні є одним з рушіїв майбутньої перемоги та цеглиною нової національної ідеї для країни. Це результат правильно сформованої державної політики та патріотичного виховання поколінь громадян. Однак, становище добровольців як учасників бойових дій залишається хитким.

Одним із найвідоміших добровольчих батальйонів сьогодення є полк “Азов”, нещодавно масштабований до рівня бригади. Саме “азовці” стали одним із символів боротьби за незалежність, свободу та майбутнє України, голос яких пролунав на весь світ. “Азов” брав участь у найбільш доленосних боях на Сході України. Так, 2015 року окремий загін спеціального призначення “Азов” провів наступальну операцію та визволив з російської окупації п’ять населених пунктів на схід від Маріуполя. Тоді серед бійців був і Денис Котенко із позивним “Шкіпер”, який став на захист України у 18 років. З розгортанням повномасштабної війни Денис боронив Київщину і загинув, визволяючи селище Лук’янівка. Сьогодні ж його близькі борються за отримання статусу членів родини загиблого захисника.

У матеріалі для “Букв” мати захисника – Тетяна Котенко детальніше розповіла про особисті орієнтири Дениса у військовій справі, його участь у найбільш доленосних боях на Сході України, а також про неоформлений статус добровольця і відсутність документа про загибель, що перешкоджають належному перебігу справи.

– Тетяно, знаю, що життєвий шлях Вашого сина був достатньо тернистим, адже свідому частину життя він боронив нашу державу. Сьогодні про нього дуже тепло згадують  побратими та причетні до військової справи люди. На Вашу думку, що було для нього рушійною силою у війні?

– Денис на початку повномасштабного вторгнення мешкав в Києві – разом із дружиною та маленьким сином. 25-го лютого 2022 року він вивіз родину в безпечне місце, повернувся до Києва та став до лав свого рідного полку “Азов”, протитанкового взводу. Він був першим номером у розрахунку. Знаєте, я сама ненавиджу несправедливість, тому обох своїх синів привчила до боротьби проти неї. Чесність має бути на першому місці, тоді суспільство буде процвітати й прямувати у майбутнє великими кроками. На мою думку – це і стало основним фундаментом для дій Дениса у цій війні. Він постійно казав: “мамо, я хочу, щоб мої діти жили вільно, незалежно та нічого не боялися”. Відштовхуючись від цього, життєвий шлях Дениса – справді дуже великий, хоча йому і було лише 25…

– Говорячи про бойовий досвід Дениса, котрі з операцій, в яких він брав участь, промовисто свідчать про його професійну трансформацію? Чи можемо ми говорили про гідне удостоєння пам’яті про його внесок зі сторони держави?

– Мій син – учасник бойових дій з 2014-го року, і за цей час він здійснив значний внесок у нашу державність. Він брав участь в Широкинській операції із визволення населеного пункту, у звільненні Маріуполя. За свої заслуги він здобув звання “Ветеран АТО”, “Захисник Вітчизни”. Також отримав премію Кабміну “За розвиток молодіжного руху”. Після повернення з АТО він мав пільги як учасник бойових дій. Після його загибелі ж Міноборони скасувало всі пільги, не попередивши. Тепер ми намагаємось домогтися статусу “членів родини загиблого захисника”.

Фото: особистий архів Тетяни

Фото: особистий архів Тетяни

– В якій бойовій готовності був Денис із початком повномасштабної війни? Які дії були для нього першочерговими і як він тримав стрій надалі? Чи підтримували Ви зв’язок із сином протягом цього періоду?

– Одразу після початку повномасштабного вторгнення, не вагаючись, він відвіз свою жінку та сина до кордону з Польщею та пішов воювати у складі “Азова”. Він рішуче виконував бойові завдання, які ставило командування. Денис приїжджав на задачі на своєму авто, паркував його за 2-3 кілометри від лінії зіткнення, перевдягався у бойову форму та йшов виконувати наказ. Він писав мені кожного дня одне й теж саме повідомлення: “в мене все добре”.

– Я правильно розумію, що Денис – доброволець? Адже у своєму дописі Ви зазначили, що “держава не визнає добровольців військовослужбовцями”. В якому ставленні і яких діях зі сторони держави це особливо помітно?

– Якщо говорити про АТО 2014-2022 років – Денис був у складі добровольчого корпусу “Азов”. Тоді Андрій Білецький був нардепом та вирішував для “Азова” все дуже швидко. У нас були пільги з 2022-го  року, а з початку повномасштабного вторгнення Денис також був в “Азові”, але є багато “але”: 24-го березня 2022 року, коли Денис загинув, “Азов” був добровольчим корпусом, який не підпорядкувався жодній силовій структурі (ЗСУ, Нацполіції чи Нацвардії), а зараз він діє у складі Національної Гвардії України. Ось в цьому і є головна проблема. Зараз вони там зверху намагаються якось це вирішити, але ви все самі бачите.

Фото: особистий архів Тетяни

Фото: особистий архів Тетяни

– Вже більше року Ви не можете отримати статус членів родини загиблого захисника. Чи спілкувались Ви щодо цього з відповідними структурами, зокрема військовим юристом? В чому полягає головне порушення прав родин військовослужбовців?

– Так, зараз нам допомагають два потужні юристи, які знали Дениса особисто. Коли вони почали розплутувати цей “клубок брехні”, одразу сказали –  наберіться терпіння, тому що вони (Мінветеранів та Кабмін) “накрутили” так, що нам усім буде складно. З одного боку, порушень немає, адже Верховна Рада прийняла закон, але він – настільки сирий та суперечить багатьом аспектам, що ні Мінветеранів, ні Кабмін не знають, що з ним робити та як його втілювати у життя.

– Ви також наголосили, що Кабінет міністрів робить все, щоб перешкодити цьому процесу. В яких діях це проявляється? Я правильно розумію, що після загибелі сина Ви не отримали жодної підтримки від держави?

– Так, наша родина не отримала жодної допомоги, та ще й пільги з АТО безпідставно забрали. Зі слів співробітника Мінветеранів, Кабмін не може реалізувати виправлений закон, який ухвалила Верховна Рада. Цей закон – дуже сирий та не може функціонувати в такому стані. Зі слів співробітника Мінветеранів, знаємо і те, що доопрацювали поправки у розмірі 50 аркушів та передали їх до Кабміну, але після двох місяців Кабмін повернув їх назад без жодних пояснень. На сьогоднішній день все так і зависло.

Фото: особистий архів Тетяни

– Тетяно, якими є подальші вектори перебігу справи? Про які наступні кроки на шляху до встановлення справедливості – як щодо пам’яті загиблих захисників, так і до надання належного статусу їх родинам, ми можемо говорити?

– Розумієте, Денис був неоформленим добровольцем, і, як з’ясувалось, не зареєстрованим ні в частині, ні в жодному підрозділі. Немає й ніякого документа про його загибель. Мінветеранів взагалі відправило його у відрядження в Львівську область. Це вони відповіли після запиту мого адвоката. Мені його надали добрі люди, бо Дениса знало все Дніпро та майже пів України. Проте жодного документа стосовно його загибелі на війні вони не мають. Я два рази була у Мінветеранів, спілкувалась особисто з міністеркою Юлією Лапутіною, директоркою департаменту соціального захисту Русланою Приходько, і вони давали мені 200 відсотків гарантії. Але минуло майже півтора року, але справа не зрушила з місця. Для відновлення справедливості, нам, як родині захисника, є першочерговим юридичне визнання добровольців, а також повернення та надання статусу УБД.

7 липня Тетяна Котенко повідомила,  що Кабінет Міністрів України прийняв на розгляд постанову про визнання цивільних добровольців військовослужбовцями.

“Але це – не кінець історії, бо постанова – дуже сумнівна. Потрібно шукати свідків, які б зазначили, що добровольці загинули, захищаючи Батьківщину. Минуло майже півтора року, де мені шукати цих свідків – незрозуміло, бо хлопці гинуть кожен день”, – зазначає Тетяна.