Після 6 місяців в окупації: історія 21-річної дівчини, яка змінила професію й заново будує своє життя
“Всі мої родичі зараз в окупації, і я не бачила їх понад два роки. Я боюсь, що більше не побачу дідуся і бабусю. Мій дім окупований. Я кожного дня за ним сумую і часто згадую своє життя в Розівці до повномасштабного вторгнення. Добре пам’ятаю свою кімнату, що де стоїть, кожну деталь”, – розповідає Анна.
Так само добре вона пам’ятає лютий 2022 року. Як падав сніг, а вони з друзями обговорювали, чи почнеться війна. Новини ставали все напруженішими, але вони все одно відмовлялись у це вірити. 23 лютого її друг святкував день народження. Наступного дня мама розбудила її о 7 ранку. Війна таки почалась.
З батьками й молодшим братом вона сиділа у підвалі й читала новини. А потім до її батька, який працює у ДСНС, зателефонували. Розівку збирались обстрілювати з літаків. Приїхали сусіди, забрали її, маму і брата та відвезли у сусіднє село, за 11 км. Через три дні, Розівку вже окупували російські війська. З полиць магазинів швидко зникли продукти, але згодом у колгоспі почали пекти хліб.
“Я досі пам’ятаю, що це був найсмачніший хліб, який я коли-небудь куштувала, він був дуже м’який, гарячий і смачний”, – розповідає Анна.
В окупації дівчина провела 6 місяців. Спершу здавалось, що все скоро завершиться і їх деокупують. Коли нарешті з’явилось світло, вони увімкнули новини на українському каналі й побачили кадри з драмтеатру в Маріуполі. Далі ставало все гірше. Потрібно було евакуйовуватись.
“Я виїжджала без батьків, зі мною була сусідка. Ми знайшли автобус, водій домовлявся з блокпостами й вивозив людей”, – ділиться Анна. Вона пам’ятає, як вони проїжджали сіру зону, а в полі поруч з ними падали снаряди. “Не бійтесь, це вони вітають вас, що ви виїхали”, – заспокоював їх водій автобуса. Коли заїхали у село поблизу Запоріжжя. Анна побачила український прапор й заплакала.

У Запоріжжі неї чекав хлопець та подруги. Пізніше виїхали і її батьки. “Вони виїжджали колоною машин. Я про це нічого не знала. І ось я бачу вхідний дзвінок від мами. Беру слухавку і чую: “Ми в Україні”, – пригадує Анна.
Перші місяці у Запоріжжі пішли на те, щоб звикнути до того, що вони тепер у відносній безпеці. Було складно знайти житло. У місті був наплив ВПО і ціни на оренду житла підскочили ледь не вдвічі. Коли процес адаптації завершився, Анна почала розмірковувати, як бути далі.
До повномасштабного вторгнення Анна планувала працювати бухгалтером або помічником бухгалтера, закінчити магістратуру і стати аудитором.
“Коли я обирала, куди вступати, у мене був відчай: у 17 років я маю вирішити, ким працюватиму все життя! Напрямок я обрала самостійно: я завжди любила математику. Не жалкую, що зробила такий вибір, бо ці знання завжди будуть корисними”, – говорить Анна. Але маленькі зарплати у цій галузі й непропорційне робоче навантаження змусили її шукати інший шлях.

У дівчини був досвід роботи SMM-менеджеркою, Анна допомагала мамі вести сторінку в інстаграмі й створювати дизайн для дописів. Ця робота захопила її й вона вирішила спробувати себе в цій галузі. Натрапила на оголошення про відбір на безкоштовне навчання для жінок, що вимушено покинули домівку через війну, у Projector Foundation, подала заявку й успішно пройшла на курс з графічного дизайну.
Багато хто думає, що для того, щоб бути графічним дизайнером, потрібно від народження бути творчим і креативним. Так вважала й Анна, поки кураторка курсу не запевнила її, що інструментам графічного дизайну можна навчитись, головне – тренувати надивленість, вірити в себе і працювати, не чекаючи на натхнення.
Анна хвилювалась, але з підтримкою кураторки впоралась з завданням: “У мене з’явилась віра в те, що я знайду роботу, яка мені сподобається. Через 4 місяці після завершення курсу я вже проходжу стажування у маркетинговій компанії”.
Європейський Союз розглядає можливість продовження режиму тимчасового захисту для українців до 2028 року, заявила спецпредставниця ЄС з питань українців Ілва Йоганссон.
13 травня глава МЗС Андрій Сибіга привітав рішення Данії приєднатися до до Розширеної часткової угоди про Спеціальний трибунал із розслідування злочину агресії Росії проти України. Країна повідомила про це Раду Європи.
Збройні сили України ведуть справжнє “полювання” на російські системи протиповітряної оборони. Зростання виробництва та все більш досконалі безпілотні технології дозволили Україні у квітні знищити вдвічі більше засобів ППО та радарів росіян, ніж у жовтні 2025 року.
З початку доби 13 травня російські війська атакували Україну 892 безпілотниками. Протиповітряна оборона знешкодила 710 ворожих БпЛА.
Третій армійський корпус і футбольний клуб “Динамо” (Київ) підписали меморандум про стратегічне партнерство. Документ уклали 12 травня у пресконференцзалі стадіону “Динамо”.