«Сів, помолився, і на газ!», — Водій 2 Інтернаціонального легіону

Маршрут військового водія — не звична дорога, а тонка лінія між життям і смертю. Адже навігатор безсилий там, де кожен метр — це виклик. Під колесами — невідомість, над головою — дзижчання ворожих дронів, а на горизонті — гуркіт артилерії. Та він мчить вперед. Бо знає: попереду — побратими, які вірять, що за ними повернуться.

Коли кожен виїзд може стати останнім, легко звикнути до ризику. І тоді надмірна впевненість у собі може перерости в небезпечну зухвалість. Втім, ані краплі цього не помітиш у Сергієві — водію Другого Інтернаціонального Легіону Оборони України. Розповідаючи про свою роботу, він скромно усміхається: 

– Вожу наших хлопців на нулик.

До того, як сісти за кермо військової машини, 54-річний Сергій усе життя працював зварювальником. Це не лише фізично важка праця, а й постійний ризик для здоров’я. Щодня — години роботи в задушливих приміщеннях, серед іскор, диму та випарів металу. Висока температура, гучний шум, напруження очей і спини — усе це поступово залишає слід:

– За всі ці роки набрався трішки болячок. І дружина мене відправила в Київ, у госпіталь Амосова. Там і зустрів війну. Вранці заскочила в палату старша сестра і каже: “Козаче, збирайся додому, тому що москалі атакували аеропорт”.

Переживши чотири операції, Сергій міг би залишитися в тилу, щоби краще залікувати тіло. Але він навіть не вагався. Як тільки знову зміг упевнено стати на ноги — вирішив змінити зварювальну маску на шолом, а робочу форму — на піксель: 

– Почав шукати, розпитувати людей: хто, де, що, як? В інтернеті знайшов наш улюблений Легіон. І зараз я тут. Мені тут краще, ніж вдома. У мене зять півтора року відбув, у мене племінник зараз на лікуванні після другого поранення. Це моє місце.

Для військового водія час — це не хвилини й секунди. Це відлік між “вчасно” та “запізно”. Чи вдасться доставити групу на позицію? Чи встигнеш забрати своїх — живих, поранених, іноді ледь притомних — із-під самого носа смерті? Чи зможеш сам вислизнути з-під обстрілу? Потрібно рухатися якомога швидше — настільки, наскільки дозволяє дорога, машина і здоровий глузд:

– Порівняно з нашими козаками гонщики “Париж — Дакар” просто пішки ходять. Дрифта донесхочу. Швидкості – скільки душа забажає. Було таке, що в день виїжджали. То трішки веселіше, ніж вночі. Сів, помолився, прочитав “Отче наш” і на газ.

Але ця швидкість — не лише про натискання на педаль газу. Це швидкість мислення та прийняття рішень. Водій має бачити небезпеку наперед: передчувати міну під колесами, відчувати небо, де вже кружляють зграї дронів. Тут немає права на зволікання. Бо за спиною — чиїсь життя: 

– Мені здається, нас прокачує адреналін і відповідальність. Тому що ти не сам — ззаду тебе хлопці. Бувало, що на ходу відкривався борт, і губив речі. Але хлопців не губив ні разу.

За добре виконану роботу  одразу не вручають медалей. Але є інша, особлива нагорода. Там, де між виїздом та поверненням — пекло, водій, який майстерно вивозить бійців із “нуля”, — безцінний. І бійці, які знають, як це — бути на межі, віддячують глибокою повагою. Такою, що не вимагає слів:

– Коли вивожу їх, то всі згуртовані і всі мовчать. Надіюсь, що моляться за мене, щоб я не пригальмува⬬¬, не приведи Господи. Але гальмую лише у крайніх випадках. Коли ну така вже яма, що машина провалюється. А так, то ми їх пролітаємо.

Сергій володіє кількома мовами, а в Легіоні це не просто навичка, а щоденний інструмент. Він легко знаходить спільну мову з побратимами, розуміє їхні потреби, може чітко передавати накази й координати, уникаючи непорозумінь у критичних моментах. У війні, де кожна деталь має значення, такі знання — незамінні: 

— Я все життя пропрацював за кордоном: об’їздив майже всю Європу, Латинську Америку. Перекладаю трішки з польської, нормально знаю іспанську. Працював і в англомовних країнах, тому можу й англійською. Якщо із жестикуляцією. 

Для іноземців у Легіоні Сергій — свій, бо він не тільки слухає, а й розуміє. Але це не просто про розуміння слів — це про довіру між людьми з різних країн, які об’єдналися у боротьбі за свободу. У Легіоні завжди раді тим, хто щиро готовий битися за Україну, незалежно від місця народження чи мови. Бо головне тут — не паспорт, а мотивація, відданість справі та готовність стояти пліч-о-пліч із побратимами з усього світу:   

— Я знаю тільки одне: всі, хто поруч зі мною, — це найкращі. 

Матеріал підготував Дмитро Толкачов

 Дізнатися більше про Інтернаціональні легіони оборони України можна на офіційному сайті за посиланням: https://ildu.mil.gov.ua/uk 

• Інтернаціональний легіон