«Сів, помолився, і на газ!», — Водій 2 Інтернаціонального легіону
Маршрут військового водія — не звична дорога, а тонка лінія між життям і смертю. Адже навігатор безсилий там, де кожен метр — це виклик. Під колесами — невідомість, над головою — дзижчання ворожих дронів, а на горизонті — гуркіт артилерії. Та він мчить вперед. Бо знає: попереду — побратими, які вірять, що за ними повернуться.
Коли кожен виїзд може стати останнім, легко звикнути до ризику. І тоді надмірна впевненість у собі може перерости в небезпечну зухвалість. Втім, ані краплі цього не помітиш у Сергієві — водію Другого Інтернаціонального Легіону Оборони України. Розповідаючи про свою роботу, він скромно усміхається:
– Вожу наших хлопців на нулик.
До того, як сісти за кермо військової машини, 54-річний Сергій усе життя працював зварювальником. Це не лише фізично важка праця, а й постійний ризик для здоров’я. Щодня — години роботи в задушливих приміщеннях, серед іскор, диму та випарів металу. Висока температура, гучний шум, напруження очей і спини — усе це поступово залишає слід:
– За всі ці роки набрався трішки болячок. І дружина мене відправила в Київ, у госпіталь Амосова. Там і зустрів війну. Вранці заскочила в палату старша сестра і каже: “Козаче, збирайся додому, тому що москалі атакували аеропорт”.
Переживши чотири операції, Сергій міг би залишитися в тилу, щоби краще залікувати тіло. Але він навіть не вагався. Як тільки знову зміг упевнено стати на ноги — вирішив змінити зварювальну маску на шолом, а робочу форму — на піксель:
– Почав шукати, розпитувати людей: хто, де, що, як? В інтернеті знайшов наш улюблений Легіон. І зараз я тут. Мені тут краще, ніж вдома. У мене зять півтора року відбув, у мене племінник зараз на лікуванні після другого поранення. Це моє місце.
Для військового водія час — це не хвилини й секунди. Це відлік між “вчасно” та “запізно”. Чи вдасться доставити групу на позицію? Чи встигнеш забрати своїх — живих, поранених, іноді ледь притомних — із-під самого носа смерті? Чи зможеш сам вислизнути з-під обстрілу? Потрібно рухатися якомога швидше — настільки, наскільки дозволяє дорога, машина і здоровий глузд:
– Порівняно з нашими козаками гонщики “Париж — Дакар” просто пішки ходять. Дрифта донесхочу. Швидкості – скільки душа забажає. Було таке, що в день виїжджали. То трішки веселіше, ніж вночі. Сів, помолився, прочитав “Отче наш” і на газ.
Але ця швидкість — не лише про натискання на педаль газу. Це швидкість мислення та прийняття рішень. Водій має бачити небезпеку наперед: передчувати міну під колесами, відчувати небо, де вже кружляють зграї дронів. Тут немає права на зволікання. Бо за спиною — чиїсь життя:
– Мені здається, нас прокачує адреналін і відповідальність. Тому що ти не сам — ззаду тебе хлопці. Бувало, що на ходу відкривався борт, і губив речі. Але хлопців не губив ні разу.
За добре виконану роботу одразу не вручають медалей. Але є інша, особлива нагорода. Там, де між виїздом та поверненням — пекло, водій, який майстерно вивозить бійців із “нуля”, — безцінний. І бійці, які знають, як це — бути на межі, віддячують глибокою повагою. Такою, що не вимагає слів:
– Коли вивожу їх, то всі згуртовані і всі мовчать. Надіюсь, що моляться за мене, щоб я не пригальмува⬬¬, не приведи Господи. Але гальмую лише у крайніх випадках. Коли ну така вже яма, що машина провалюється. А так, то ми їх пролітаємо.
Сергій володіє кількома мовами, а в Легіоні це не просто навичка, а щоденний інструмент. Він легко знаходить спільну мову з побратимами, розуміє їхні потреби, може чітко передавати накази й координати, уникаючи непорозумінь у критичних моментах. У війні, де кожна деталь має значення, такі знання — незамінні:
— Я все життя пропрацював за кордоном: об’їздив майже всю Європу, Латинську Америку. Перекладаю трішки з польської, нормально знаю іспанську. Працював і в англомовних країнах, тому можу й англійською. Якщо із жестикуляцією.
Для іноземців у Легіоні Сергій — свій, бо він не тільки слухає, а й розуміє. Але це не просто про розуміння слів — це про довіру між людьми з різних країн, які об’єдналися у боротьбі за свободу. У Легіоні завжди раді тим, хто щиро готовий битися за Україну, незалежно від місця народження чи мови. Бо головне тут — не паспорт, а мотивація, відданість справі та готовність стояти пліч-о-пліч із побратимами з усього світу:
— Я знаю тільки одне: всі, хто поруч зі мною, — це найкращі.
Матеріал підготував Дмитро Толкачов
Дізнатися більше про Інтернаціональні легіони оборони України можна на офіційному сайті за посиланням: https://ildu.mil.gov.ua/uk
22 червня міністр оборони Рустем Умєров повідомив, що в Україні відкрився офіс норвезької компанії-виробника систем ППО NASAMS Kongsberg Defence and Aerospace.
Міністерство культури Польщі готується до можливого вторгнення та активізації військ РФ – країна вже розробила план евакуації творів мистецтва у разі нападу.
З початку року Сили безпілотних систем Збройних сил України спільно з іншими підрозділами атакували низку об’єктів у глибокому тилу Росії, завдавши втрат росіянам на понад 10 мільярдів доларів, заявив Головнокомандувач ЗС України генерал Олександр Сирський.
21 червня парк розваг Діснейленд у Франція мали орендувати для проведення весільної церемонії. Однак після прибуття “нареченої” з’ясувалося, що це – дитина, 9-річна дівчинка громадянка України. Через це близько сотні гостей не потрапили до парку, оренду також скасували.
Заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв заявив, що президент США Дональд Трамп, наказавши завдати ударів по ядерних об’єктах Ірану, “втягнув Штати в новий конфлікт” і розпочав “нову війну”.