«У 20 років я дав обітницю небу – здобути Україні волю» – цитати дисидента Левка Лук’яненка
Коли настав вирішальний момент – 24 серпня 1991 року – Левко Лук’яненко знав, що йде шляхом, якому присягнув ще в молодості: “Ми всі обнімалися, мене качали на руках, а я думав: якби моє життя закінчилось би прямо зараз, я б знав, що прожив його не марно”.
Сьогодні Левкові Лук’яненку могло б виповнитися 97 років – і його внесок у формування сучасної історії України складно переоцінити, адже він віддав їй усе своє життя.
“[Обітниця небу] з’явилася відтоді, як дізнався про нашого національного героя Северина Наливайка. І надалі думка, що Україна гідна бути незалежною державою, вже не полишала, а збагачувалася, розширювалася, укріплювалася. У 20 років я дав обітницю небу – здобути Україні волю“.
Для Лук’яненка незалежність не була абстрактною ідеєю – він бачив своє життя лише як частину великого ланцюга боротьби:
“Я для себе вирішив, що взяв прапор боротьби за незалежність України з рук УПА і повинен пронести його стільки, скільки зможу. Це і була моя місія”.
У найважчі моменти він звертався до Бога з проханням дати не лише витримку, а й здатність надихати інших:
“Боже, дай моїй голові силу випромінювати думку, щоб через надземну сферу запалювати шляхетні душі українців на боротьбу за самостійність”.
Для Левка Лук’яненка боротьба України завжди виходила за національні межі – це була війна проти імперського зла в усіх його формах:
“Російська Федерація – зменшена імперія зла – увійшла в суперечність із технічними, гуманітарними й моральними реаліями 21 століття й має бути демонтована. Задля реальної свободи України, задля національної свободи Ічкерії, Татарстану, Башкортостану та інших народів, що перебувають у московському колоніальному ярмі, – почніть мобілізацію (на добровільній основі) людей різних національностей, передусім громадян колишнього СРСР та країн так званої народної демократії, до української армії! Закличте уряди й народи, що дорожать національною свободою, до спільної боротьби проти імперії зла за звільнення московських колоній і вільного їх розвитку”.
Лук’яненко вірив, що після краху СРСР настане й друга фаза – звільнення народів із московського ярма:
“В принципі Москва безсила проти України: 280 років українці допомагали московітам будувати російську імперію, а тепер доля зобов’язує нас її зруйнувати. І ми це зробимо. У 1991 році була перша фаза розвалу коли вийшли з-під влади Москви союзні республіки; а тепер з-під російської неволі вийдуть автономні республіки – понад 60 суб’єктів федерації. Це все колонізовані народи з пригнобленою самобутністю”.
Він різко виступав проти впливу Москви через церковні структури:
“Я виступаю за повну заборону в Україні Російської православної церкви (РПЦ) і Московського патріархату. Українська православна церква нечесна вже тим, що називає себе просто УПЦ, без уточнення, що саме Московського патріархату. Церква, яка називає себе українською, не може підпорядковуватися Москві. Україна повинна очищатися від російських імперських слідів і від російського імперського впливу”.
У своїх роздумах дисидент часто порівнював шлях України з біблійною історією:
“Мойсей виводив євреїв з єгипетської неволі 40 років. Водив їх по пустелі, поки не померли старі люди і не народилося нове, вільне покоління. Старе ж тягнуло в Єгипет, бо там давали їсти і роботу. От у нас є нове покоління, яке народжується в умовах свободи. Прискорити прогрес майже неможливо”.
Він болісно оцінював наслідки правління антиукраїнських еліт, але бачив і несподівані плюси:
“Через те, що Україною 20 років керували не патріотичні сили, а люди, виховані в антиукраїнському, промосковському дусі, вони розікрали величезний промисловий потенціал, розтягнули його, знищили на догоду комусь, збільшили конкурентів української галузі. Але навіть попри те, що п’ять мільйонів українців змушені були покинути батьківщину і поїхати за кордон у пошуках куска хліба, у цьому є й позитивний момент. Бо всі ці люди тепер є так би мовити дипломатами від України, вони знайомлять світ з Україною, з їх уст і іспанці, і португальці, і мешканці інших країн дізнаються, що Україна – не Росія, що ми маємо окрему мову, окремі традиції. Україна спростовує московські брехні. Це так само важливо для утвердження української нації у світі”.
Лук’яненко попереджав, що тимчасові успіхи Москви не зможуть перекреслити глибинні прагнення українців:
“Той національний настрій, який я побачив останніми роками, не був ще достатньо глибокий, не вкорінився у свідомості людей. І тому невеличка група шовіністів та заслані терористичні найманці піднялися на хвилі провокацій, добре організованих російською розвідкою. Ще один чинник – це зрадництво з українського боку. З яких “міркувань” вони полюбили Росію? Це як у рабів – нюх на зиск: дивляться, на якому боці сила, туди й ідуть. Але ж не вистачило розуму усвідомити, що це тимчасова тактична перевага Москви, а не стратегічна. Далі почнуть діяти глибші чинники, адже українці люблять свою країну, цінують свободу, бо вже спробували її смак, і тому відстоюватимуть свою незалежність”.
Він різко критикував “совковість”, яка заважала Україні стати повноцінним суб’єктом світу:
“Захід – це держави, кожна з яких є егоїстична і дбає про свій народ. І це нормальне явище. Ненормальними на світовій арені ми є, українці, бо нас виховувала Москва, що ми інтернаціоналісти. У нас убивали національне почуття. З українців робили “гомосоветікусів”. Ми вийшли покаліченими – у нас низька зовсім національна свідомість і в нас дуже низька громадянська активність. Це те, з чим ми вийшли з російської тюрми народів. А у світі кожен народ знає, що от його батьківщина, ось його держава, ось його влада, яка дбає про добро цього народу. Тому в світі панує національний егоїзм. А ми – інтернаціоналісти, ми не готові до захисту України. 25 років ще малувато, щоб ми усвідомили, що тільки полюбивши цю країну, тільки організувавшись у межах України, тільки створивши українську націоналістичну владу – ми почнемо відроджуватися”.
Своїм заповітом він залишив прості, але фундаментальні слова:
“Будьте сміливі, покладайтеся на долю і не бійтеся смерті. А найбільше любіть свій край, своїх батька й матір, любіть Україну. За парканом не сховатися. Особисте щастя і добробут можливі тільки в щасливій, захищеній і шанованій Батьківщині”.
І навіть попри всі загрози, він ніколи не сумнівався у силі нації:
“Майбутнє України залежить від українців. Хоч би як ворожі сили діяли проти України, Україна достатньо велика, щоб, здобувши державну волю до боротьби, нейтралізувати антиукраїнські плани. Індекс генетичного розуму українців один з найбільших у світі”.
24 серпня, у День Незалежності України, у перший день фестивалю Burning Man українська монументальна інсталяція “Black Cloud”, яка символізує глобальні загрози та невидимі передчуття майбутніх катастроф, була знищена стихією.
Україна та Данія запускають спільний проєкт у межах ініціативи Build with Ukraine, котрий дозволить масштабувати виробництво українського озброєння та зміцнити обороноздатність.
Італійський дизайнер, художник та парфумер Філіппо Сорчінеллі створює ряси та церковний одяг у стилі високої моди, поєднуючи духовні традиції з сучасним кутюром і навіть доповнюючи їх власними ароматами.
Російська пропаганда знову намагається звинуватити Україну у створенні загрози ядерній безпеці, поширюючи фейки про нібито займання на Курській АЕС через український дрон.
Звільнений з російського полону колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко подякував українцям, котрі боролись за повернення російських бранців додому.