9 березня минає 212 років від дня народження Тараса Шевченка

Джерело: Букви

9 березня минає 212 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – поета, художника, мислителя та громадського діяча, який став однією з ключових постатей української культури.

Тарас Шевченко народився 25 лютого (за новим стилем – 9 березня) 1814 року в селі Моринці Київської губернії Російської імперії. Нині ця місцевість входить до Звенигородського району Черкаської області. Він був третьою дитиною у родині селян-кріпаків Григорія Шевченка та Катерини Якимівни. У сім’ї вже підростали старша сестра Катерина та брат Микита.

Невдовзі після народження Тараса родина переїхала до села Кирилівка, звідки походив його батько. Саме там минули дитячі роки майбутнього поета. У наступні роки в сім’ї народилися ще діти: сестра Ярина, сестра Марія та брат Йосип.

Перші кроки до освіти Шевченко зробив восени 1822 року, коли почав навчатися грамоти у місцевого дяка Совгиря. Тоді ж він уперше познайомився з творами українського філософа Григорія Сковороди.

Дитинство Шевченка було складним. У 1823 році померла його мати. Батько невдовзі одружився вдруге з вдовою Оксаною Терещенко, яка мала власних дітей і, за спогадами сучасників, суворо ставилася до пасинків. Через рік у подружжя народилася донька Марія. У 1825 році помер і батько Тараса. Після цього мачуха повернулася до Моринців зі своїми дітьми, а сам Шевченко фактично залишився без дому.

Певний час він жив у дядька Павла, який став опікуном осиротілих дітей. За словами сестри Ярини, той був дуже суворим і змушував хлопця тяжко працювати. Не витримавши таких умов, Тарас пішов у найми до кирилівського дяка Петра Богорського. Там він виконував різну роботу – носив воду, оплював школу, допомагав у господарстві, читав псалтир над померлими і водночас продовжував навчатися.

Згодом, не витримавши жорстокого ставлення, Шевченко залишив дяка і почав шукати можливість навчатися малярству. Він працював у різних селах і певний час навчався у майстрів-малярів – зокрема в диякона Єфрема в Лисянці. Також мав учителів у Стеблеві та Тарасівці. Працюючи наймитом у священника Григорія Кошиця, юнак побував у Богуславі, а також у містечках Бурти й Шпола.

Коли Тарасу виповнилося 14 років, його взяли козачком – слугою при панському дворі – у маєтку в містечку Вільшана. Тоді ж помер поміщик Василь Енгельгардт, і Кирилівка перейшла у власність його сина Павла Енгельгардта. Новий власник зробив Шевченка своїм дворовим слугою.

У 1828 році Тарас разом із паном переїхав до Вільна (нині Вільнюс). Саме там Енгельгардт помітив його схильність до малювання. За спогадами сучасників, одного разу Шевченка покарали батогами за те, що він уночі малював портрет козака Платова – героя війни 1812 року.

Про цей період життя відомо небагато. Припускають, що Шевченко міг відвідувати лекції з малювання у професора Віленського університету Йонаса Рустемаса. Також він, ймовірно, став свідком Польського повстання 1830 року. До цього часу належить один із ранніх малюнків – “Жіноча голівка”, який свідчить про серйозні художні здібності юнака.

У 1831 році Енгельгардт переїхав до Санкт-Петербурга. Там Шевченка віддали в навчання до художника Василя Ширяєва. Сам поет пізніше згадував його як “людину жадібну, грубу, сувору й деспотичну”.

Саме в Петербурзі талант Шевченка помітили відомі митці – художник Карл Брюллов і поет Василь Жуковський. Завдяки благодійному аукціону, організованому ними, вдалося зібрати кошти і викупити Шевченка з кріпацтва. На той момент йому було 24 роки.

У 1838-1843 роках Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв під керівництвом Карла Брюллова. Пізніше він називав цей період “найсвітлішим” у своєму житті та згадував його як “золоті дні”.

У травні 1843 року Шевченко вперше після тривалої перерви приїхав до України. Він побував на Чернігівщині, а згодом – у Києві, де познайомився з істориком Михайлом Максимовичем, письменником Пантелеймоном Кулішем та іншими представниками української інтелігенції.

Разом із Кулішем Шевченко відвідав Вишгород і Межигір’я, де оглядав монастир, пов’язаний із історією Запорізької Січі, і зробив його малюнок. На Полтавщині він гостював у письменника Євгена Гребінки. Під час поїздок по Україні поет познайомився з низкою діячів культури та військових, зокрема з Олександром Афанасьєвим-Чужбинським і Яковом де Бальменом, якому пізніше присвятив поему “Кавказ”.

У липні 1843 року Шевченко побував у Ковалівці у Олексія Капніста, а згодом відвідав Яготин, де познайомився з родиною Рєпніних. Це знайомство стало важливим для поета: у цій родині він знайшов щирих друзів і прихильників свого таланту. Особливо близькою для нього стала княжна Варвара Рєпніна, яку він називав “незабутнім другом”.

У 1844 році Шевченко вдруге приїхав до України і почав працювати в Києві у тимчасовій комісії для розгляду стародавніх актів. Саме тоді він познайомився з істориком Миколою Костомаровим, що вплинуло на формування його політичних поглядів.

Того ж року Шевченко написав сатиричну поему “Сон”, у якій різко критикував імперську владу і показував наслідки підпорядкування України Російській імперії.

У 1846 році він приєднався до Кирило-Мефодіївського братства – таємного товариства українських інтелектуалів. За участь у ньому та за вірші зі збірки “Три літа” Шевченка заарештували й заслали до Орської фортеці Оренбурзького корпусу. За царським наказом йому було заборонено писати і малювати.

Під час заслання Шевченко все ж продовжував творити і працював художником у науковій експедиції, що досліджувала Аральське море.

У 1857 році завдяки клопотанням друзів його звільнили із заслання. Наступного року він прибув до Москви, а потім повернувся до Петербурга. У 1859 році Шевченко знову відвідав Україну, однак перебував під наглядом поліції і не отримав дозволу залишитися тут назавжди.

Тривале заслання та проблеми зі здоров’ям підірвали його сили. Тарас Шевченко помер 26 лютого (за новим стилем – 10 березня) 1861 року. Спочатку його поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі, але в травні того ж року прах перевезли в Україну – на Чернечу гору біля Канева, яку нині називають Тарасовою.

Творчий шлях Тараса Шевченка

Творчість Шевченка почала формуватися у другій половині 1830-х років. У 1840 році в Петербурзі вийшла його перша збірка поезій “Кобзар”. Через п’ять років з’явилася поема “Гайдамаки”. У 1843-1845 роках поет написав цикл “Три літа”, до якого увійшли такі твори, як “Сон”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим…”, “Чигирине, Чигирине”, “Великий льох”, “Стоїть в селі Суботові”.

Під час ув’язнення Шевченко створив цикл “В казематі”. У 1854-1858 роках він також писав російською мовою прозові твори – “Музикант”, “Художник”, “Нещасний” та “Капітанша”.

У 1858 році, перебуваючи в Україні, Шевченко створив низку ліричних творів. Частину з них опублікували в журналі “Основа” та альманасі “Хата”.

Остання збірка поета – “І виріс я на чужині…” – вийшла у 1860 році. У своєму фінальному вірші “Чи не покинуть нам, небого” Шевченко висловив упевненість, що його творчість не зникне в забутті.

Окрім літературної спадщини, Шевченко залишив значний художній доробок. За життя він створив понад 1300 малюнків і картин, з яких до наших днів дійшло понад 800. Поет часто ілюстрував власні твори та створював автопортрети.

Сьогодні твори Тараса Шевченка перекладені більш ніж ста мовами світу.

• 25 лютого виповнюється 155 років з Дня народження відомої української поетеси, письменниці, перекладачки та культурної діячки Лесі Українки. З цієї нагоди ми зібрали деякі з її цитат.

• 9 березня,
• біографія,
• письменник,
• Тарас Шевченко