Їхній Крим?
Я починаю цей текст із вітань далеким родичам у Криму. Вони купили квартиру в Севастополі ще до анексії. Після якої розпродали все, що мали в неокупованій Україні, і переїхали в окупований Крим. Сказали, що це виключно прагматичне, а не ідеологічне рішення. Тепер там Росія, яка в їхньому уявленні була символом стабільності, високих пенсій та зарплат. Ну і, звісно ж, море та свіже повітря. І взагалі, що “нам та Україна дала?”.
Моє зауваження, що Україна вам дала можливість заробити на квартиру в Севастополі та ще на кілька квартир в інших українських містах, було проігнороване. Спочатку ми навіть спілкувались. Вони навіть жалілися, що окупований Крим нагадує Україну дев’яностих, де дефіцит і немає нормального одягу. Але дуже швидко прагматичний підхід трансформувався у георгіївські стрічки на аватарах у соцмережах та гордість за дідів, які воювали, хоча їхні діди не воювали. Спілкування припинилось десь у 2015-му.
У страшному березні 2022 року, коли Росія стирала з лиця землі українські міста, одна з них написала мені у Фейсбуці, що причина війни – це я і моя політика. Не Путін та Росія з її шовіністичним народом, а я, яка не є суб’єктом політики. Діалог не склався, я її заблокувала. Було не до неї. Я тоді рятувала близьких від війни, яку вела країна, паспорт якої, вочевидь, вона вже мала. Сьогодні мені, як і багатьом українцям, трошки радісно за те, що кримчани (не ті, хто опинилися в окупації, а ті, які, як мої далекі родичі, та ті, хто понаїхав туди з Росії) відчувають, що таке війна, яку почала їхня Росія. Але ця стаття не про це. Росія любить казати, що Крим Україні був подарований. Насправді це не зовсім так. Насправді це зовсім не так.
Радянська пропаганда подала передачу Криму Україні як подарунок у межах концепції братніх народів до “300-річчя возз’єднання України з Росією” (використали привід до 300-річчя Переяславської ради 1654 року). Насправді у 1954 році Хрущов передав Крим Україні, щоб ми його врятували. Попередник Хрущова Сталін депортував із Криму корінне населення – кримських татар, а також греків, вірмен тощо, назвавши їх посібниками Гітлера. Це стало великою трагедією для цих народів. Трагедією, яка також мала економічні наслідки для півострова.
Економіку Криму, підірвану Другою світовою та вигнанням кримських татар, потрібно було відновити. Географічно Крим відрізаний від Росії Керченською протокою, але поєднаний з материковою Україною Перекопським перешийком.
Як пише Сергій Плохій у книзі “Брама Європи”, у 1950 році Крим здав державі в п’ять разів менше зерна, ніж 1940 року, у три рази менше тютюну і в два рази менше винограду. Росіяни, яких радянська влада відправила рятувати Крим, не впорались. Сказали, що клімат не той. Оцінюючи події тих років ретроспективно з 2026 року, ми в Україні вже добре знаємо, що росіяни вправні у руйнуванні та деградації, але не у відбудові та розвитку. Згідно з тією ж книгою Плохія, у 1953 році, коли Микита Хрущов приїхав у Крим, місцеві оточили його машину й вимагали допомоги. З Криму він одразу поїхав до Києва, де і домовився про передачу півострова Україні. Хрущов знав, що фахівці Української РСР здатні відновити економіку регіону. Українці знали, як упоратися з посухою та виростити зерно в степових умовах. Київ та Москва підтримали Хрущова. Так Крим став частиною України. На той час у Криму мешкало близько 1,2 млн. З них 71% росіян та 22% українців.
Україна направила у Крим експертів та гроші. Між 1953 і 1956 роками виробництво кримських вин подвоїлося, а електроенергії зросло майже на 60%. Україна побудувала Північно-Кримський канал, який налагодив постачання дніпровської води на півострів. Саме так водою забезпечили сільське господарство та Судак, Керч і Феодосію. Мешканці Криму відчули переваги життя у складі України. Це вони продемонстрували у грудні 1991 року, підтримавши незалежність України на референдумі.
Тому на питання, хто і чому зробив Крим квітучим, у мене є відповідь: Україна. Нам Крим не дарували. Нам його віддали, а ми його врятували. А потім Росія згадала, що вона імперія, та почала “вставати з колін”. Путін анексував в України Автономну Республіку Крим, яка після цього почала деградувати. Саме Росія привела війну в Крим. Саме тому тепер Крим палає, має дефіцит пального та води. Саме тому російські ЗМІ видають не туристичні гіди по мальовничому півострову, а поради, як безпечно перелити пальне з бензобака у каністру: “Главное правило – не глотать. Отсосите”.
Росія посилює тиск на Білорусь, намагаючись використати її територію для розширення війни проти України та можливих операцій проти країн НАТО. Тим часом, самопроголошений президент країни Олександр Лукашенко намагається зберегти дистанцію від прямої участі у війні та покращити відносини із Заходом.
Я починаю цей текст із вітань далеким родичам у Криму. Вони купили квартиру в Севастополі ще до анексії. Після якої розпродали все, що мали в неокупованій Україні, і переїхали в окупований Крим. Сказали, що це виключно прагматичне, а не ідеологічне рішення. Тепер там Росія, яка в їхньому уявленні була символом стабільності, високих пенсій та зарплат. Ну і, звісно ж, море та свіже повітря. І взагалі, що “нам та Україна дала?”.
В ніч на 24 червня підрозділи Сил оборони України уразили Оренбурзький газопереробний завод та єдиний у Росії гелієвий завод.
Під час саміту G7, президент США Дональд Трамп був “надзвичайно вражений та сповнений ентузіазму” через результати далекобійних атак України по цілях углиб території Росії. Також глава Білого дому погодився на посилення санкцій проти російського енергетичного сектору.
Росія розглядає можливість імпорту бензину та дизельного пального, а також запровадження субсидій для стримування цін на тлі дефіциту, спричиненого українськими ударами по нафтопереробних заводах.