Меч Мономаха: повертаємо собі силу власної історії

У Переяславі 21-22 червня відбулася подія, покликана повернути українцям один із ключових образів нашої державної та мілітарної тяглості, – відкриття скульптури-символу “Меч Мономаха” за моєї участі як командира 53 ОМБр Третього армійського корпусу.

Триметровий сталевий меч, створений за зразком клинкової зброї XI–XII століть, було встановлено біля входу до Археологічного музею міста Переяслава – поряд із фундаментами Спаської церкви, давньої усипальні представників руської військової аристократії.

На перший погляд, це може здатися пересічною подією, проте саме цією урочистістю відкриття ми закріплюємо за собою право на спадщину України-Русі.

Кінець московської брехні про Мономаха

Переяслав як місце для подібного пам’ятника обране не випадково. У роки князювання Мономаха це місто стало центром наступальної воєнної політики Русі. Князь об’єднував сили руських земель для спільних походів у Степ, завдавав ударів по половецьких ордах на їхній території та відвертав небезпеку від решти території держави.

Сам Володимир Мономах у “Повчанні дітям” згадував про понад вісімдесят великих походів за своє життя. Значна частина його військової діяльності була пов’язана саме з боротьбою проти половців та обороною Переяславської землі. Це була стратегія не пасивного очікування ворога під мурами, а прояв сили, організації та удару на випередження.

Показовою стала подія лютого 1096 року. До Переяслава прибули половецькі посли-хани Ітлар і Китан, які прагнули нав’язати князеві власні умови “миру”. За результатом наради і з особистого дозволу Мономаха їх було знищено: Китана з його людьми було страчено за межами Переяслава, а Ітларя разом із половецькою свитою ліквідували вже в самому місті. Після цього руські князі здійснили успішний похід у Степ, скориставшись розгубленістю половецьких орд.

Для Мономаха меч не був самоціллю. Він поєднував воєнну силу з дипломатією, політичним розрахунком і здатністю збирати землі Русі навколо спільної оборони. Переяслав у добу князя був не “окраїною”, а передовою держави, сакральним центром Русі.

Саме тому образ Володимира Мономаха не може зводитися до московської “шапки Мономаха” – пізнішого політичного наративу-брехні, створеного для легітимації претензій Москви на спадщину Русі. Через цю регалію московські царі вибудовували вигаданий ланцюг правонаступництва від Києва та Візантії до власного самодержавства. Переяслав повертає інший, справжній образ Мономаха: не корону імперського привласнення, а меч великого князя-воїна, який обороняв Руську землю, об’єднував її сили та зміцнював державу зсередини.

Особливого значення події надає Спаська церква. Її спорудили на рубежі XI–XII століттях як храм-усипальницю, пов’язану з військовою елітою Переяслава. Зокрема тут був похований тисяцький Володимира Мономаха Оргость – представник того середовища, на якому трималися оборона міста, військова організація та порядок у князівстві. Це місце пам’яті про тих, хто був опорою Руської держави на її небезпечному степовому рубежі. Меч, встановлений біля самого входу до цього місця, стає не лише монументом – він стоїть на сторожі спокою тих, хто захищав це місто за життя.

Меч Володимира Мономаха в руках його законних нащадків

Не випадково ім’я великого князя носить 53-тя окрема механізована бригада, яка сьогодні захищає українську землю і чиїм командиром я маю за честь бути. Тяглість тут не метафорична: право меча переходить у руки тих, хто продовжує справу, розпочату на цій землі дев’ять століть тому.

У межах події я здійснив символічний прохід до вівтарної частини Спаської церкви – туди, де віками спочивають ті, хто боронив Переяслав, – і підняв з вівтаря родинної усипальні оригінальний меч XI–XII століття. Цей акт знаменує живе продовження нашої історії: меч, що колись захищав цю землю, переходить у руки тих, хто захищає її сьогодні. Тяглість воїнського обов’язку – від оборонців часів Мономаха до українських військових, які відбивають чергове вторгнення московської орди, – стає не метафорою, а живою лінією, що проходить крізь дев’ять століть.

Відкриття “Меча Мономаха” – це відновлення історичної справедливості. Це повернення Володимира Мономаха туди, де формувався його військовий і державний характер. Це нагадування, що спадщина Русі належить не тим, хто століттями її крав, переписував і привласнював, а тим, на чиїй землі вона постала, кого вона захищала і чиї нащадки нині продовжують її боротьбу.

Переяслав знову говорить мовою своєї історії.

Це голос меча, який боронить свою землю. Голос нації, що не віддає власної пам’яті чужинцям. Голос державної волі, яка не просить права на спадщину, а утверджує її силою, честю і готовністю до боротьби.