116 років з дня народження ікони фемінізму: біографія та цитати Симони де Бовуар

Сьогодні, 9 січня, виконується 116 років з Дня народження Сімони де Бовуар – французької письменниці, феміністки та філософині-екзистенціалістки.

За своє життя вона опублікувала понад 20 книг. Однією з найважливіших із них була “Друга стать” – текст, який вважається відправною точкою другої хвилі фемінізму.

Симона-Люсі-Ернестина-Марі Бертран де Бовуар народилася 9 січня 1908 року в Парижі в сім’ї Жоржа Бертрана де Бовуара, актора-невдахи, який став юридичним секретарем, і його дружини Франсуази, доньки багатого банкіра.

Де Бовуар була з раннього дитинства інтелектуально особистістю, що викликало заохоченням батька. Він постійно хвалився: “Симона думає, як чоловік!”.

Скориставшись можливістю, здобула освіту, успішно склавши бакалаврські іспити з математики і філософії. Потім вона вивчала філософію в Сорбонні і в 1928 році написала дипломну роботу, ставши в історії дев’ятою жінкою, яка отримала диплом у цьому навчальному закладі.

Згодом де Бовуар була на курсах у Вищій нормальній школі, готуючись до агрегації з філософії – висококонкурентного післядипломного іспиту, який слугує національним рейтингом для студентів. Під час навчання вона познайомилася з  Жаном-Полем Сартром, партнером на все подальше життя. Саме його тоді журі агрегації нагородило першим місцем – замість де Бовуар, яка посіла друге місце й у віці 21 року стала наймолодшою серед тих, хто склав цей іспит.

Стосунки між молодими людьми закрутилися на підґрунті спільної пристрасті та світоглядів, та попри те, де Бовуар відмовилася від його пропозиції одружитися. Вони ніколи не жили разом і не мали дітей, що дозволило їй продовжувати навчання, писати та мати інших коханців – як чоловіків, так і жінок. Сартр і де Бовуар не лише читали книги одне одного перед публікацією, але й активно критикували. Для філософів досі є викликом визначити, наскільки їхні екзистенційні ідеї впливали одне на одного, відповідно і на творчість.

Симона Де Бовуар і Жан-Поль Сартр, джерело: Getty Images

Найбільше Симона де Бовуар відома завдяки своїй книзі “Друга стать” – аналізу гноблення жінок протягом історії, який часто вважають відправною точкою для сучасного феміністичного руху.

У книзі висувається теорія про те, що саме соціальна конструкція жінок як “Інших” призводить до їхнього гноблення та що поняття жінки історично визначалося чоловіками та їх відмінністю від чоловіків. Саме там міститься одне з найвідоміших тверджень філософині: “Жінкою не народжуються, а стають”.

Симона де Бовуар стверджувала, що чоловіки сформували жінок відповідно до їхнього уявлення про жіноче начало, зводячи їх до об’єктів і позбавляючи їх ідентичності.

Внесок де Бовуар, яка не вважала себе філософом, а лише “повитухою” екзистенціальної етики Сартра, був широко визнаний лише після її смерті.

Джерело: Getty Images

Натомість вона вважала себе письменницею, і серед її творів – “Вона прийшла, щоб залишитися”, роман, заснований на її та Сартрових сексуальних стосунках з іншими жінками, і “Мандаринки”, в якому розповідається про особисте життя її друзів і колег-філософів.

Паралельно з письменницькою діяльністю Симона де Бовуар брала активну участь у визвольному русі жінок у Франції та в 1971 підписала Маніфест 343 – список відомих жінок, які стверджували, що робили аборт.

Сартр помер у квітні 1980 року, а через рік вона опублікувала “Прощання з Сартром”, розповідь про його останні роки, яка, як вона зазначила, була її єдиною великою працею, яку він не читав до того, як вона була опублікована.

Філософиня продовжувала редагувати журнал Les Temps Modernes до своєї смерті від пневмонії в Парижі в 1986 році у віці 78 років.

Похована Симона де Бовуар поруч із Сартром у міському храмі Монпарнас.

Джерело: Getty Images

Нижче наводимо відомі та глибокі цитати Симони де Бовуар: 

Ніхто не ставиться до жінок настільки гордовито – агресивно або презирливо, – як чоловік, який побоюється за свою мужність.

Жінкою не народжуються, нею стають. Ні біологія, ні психіка, ні економіка не здатні визначити той образ, який приймає в суспільстві самка людини. 

Найгірше прокляття, яке тяжіє над жінкою, – це її неучасть у військових походах; людина підноситься над твариною не тим, що дає життя, а тим, що ризикує життям; тому людство віддає перевагу не статі, що народжує, а статі, що вбиває. 

Тільки завдяки праці жінці вдалося значною мірою подолати ту дистанцію, що відділяла її від чоловіка. Лише праця може гарантувати їй реальну свободу. Тільки-но жінка перестає вести паразитичний спосіб життя, система, заснована на її залежному становищі, руйнується, зникає потреба у посереднику-чоловіку, який повʼязує її з зовнішнім світом. Прокляття, що тяжіє над залежною жінкою, полягає у тому, що їй не дозволяється нічого робити самій.

Жінка, яку утримує чоловік, будь то дружина чи куртизанка, не може бути незалежною тільки тому, що тримає в руках бюлетень для голосування.

Не так багато роботи настільки нагадує сізіфову працю, як робота домогосподарки: день за днем вона миє посуд, витирає пил, лагодить білизну, але наступного дня посуд знову буде брудний, кімната – вкрита пилом, білизна – рваною. Домогосподарка витрачає свої сили на топтання на місці; вона нічого не створює, а лише зберігає в незмінному стані те, що існує.

Якщо люди закінчують життя самогубством … значить, існує щось гірше, ніж смерть. Тому й пробирає до кісток, коли читаєш про самогубство: страшний не худющий труп, що бовтається на ґратах вікон, а те, що відбувалося в серці за мить до цього. 

Насамперед ідею володіння не можна втілити позитивно; насправді ніхто ніколи нічого і нікого не мав; тому люди намагаються здійснити її негативно; найнадійніший спосіб наполягти на тому, що якесь майно належить мені – завадити іншим користуватися ним. 

У той день, коли жінка зможе любити завдяки своїй силі, а не завдяки слабкості, коли вона буде любити не для того, щоб втікати від себе, а для того, щоб себе пізнати, не для того, щоб зректися себе, а для того, щоб утвердити себе, – того дня любов стане для неї, як і для чоловіка, не смертельною небезпекою, а джерелом життя. 

Опиняєшся все життя з кимось в одній упряжці тільки тому, що в дев’ятнадцять років зустріла саме його. Чи існують родинні душі десь, крім літератури?

У мене завжди викликало роздратування, коли під час абстрактної дискусії хтось із чоловіків говорив мені; “Ви так думаєте, тому що ви жінка”. Але я знала, що єдине, що я могла сказати на свій захист, це: “Я так думаю, тому що це правда”, усуваючи тим самим власну суб’єктивність. І мови не могло бути про те, щоб відповісти: “А ви думаєте по-іншому, тому що ви чоловік”, бо так уже заведено, що бути чоловіком не означає мати особливу специфіку. 

Чоловік визначається як людина, а жінка – як представниця жіночої статі; і щоразу, коли вона поводиться як людина, кажуть, що вона наслідує чоловіка.

Найбільше, на що вони були готові, це визнати за іншою статтю право на “рівність у відмінності”. Ця формула, що має великий успіх, дуже показова; вона ж вжита стосовно американських темношкірих у системі джимкроуїзму; ця сегрегація, що видає себе за рівноправність, спричинила крайні форми дискримінації. Такий збіг далеко не випадковий: чи йдеться про расу, касту, клас чи поле, що займає нижче становище, механізм виправдання той самий. “Вічна жіночність” повністю відповідає “нег**тянській душі” та “єврейському характеру”. 

Жінка прощає все, натомість часто нагадує про те, що вибачила.