Бронювання за 20 000 гривень – що передбачає законопроєкт про «економічне бронювання»

У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт № 11331 “Про промислову політику та прогнозованість реального сектору економіки”, який, за словами нардепа від “Слуги народу” Дмитра Наталухи, дозволить компаніям подолати виклики, які виникли внаслідок російського вторгнення. А заразом – дасть змогу бронювати своїх працівників за умови сплати воєнного збору у розмірі 20 000 грн.

Джерело: ГО “Центр дослідження законодавства України“.

Ідея “економічного бронювання”, яку нещодавно влада наче відкинула як недоречну, схоже, отримала друге дихання – нардеп від “монобільшості” Дмитро Наталуха, який є одним з авторів законопроєкту, заявив про реєстрацію відповідного законопроєкту. Його текст поки що не опублікований на сайті ВР, однак про ключові норми можна дізнатись з анонсу автора.

Передусім, законопроєкт № 11331 передбачає ряд нововведень для промисловості – визначення чіткого переліку стратегічних галузей, створення Держфонду розвитку, запровадження “інноваційних” та інвестиційних контрактів між Кабміном та інвесторами і програма співфінансування проєктів. Проте ключовою нормою сам автор називає запровадження економічного бронювання для виробників.

Суть такого бронювання полягає у сплаті фіксованого розміру військового збору за працівника – 20 000 грн замість поточних 1,5% від зарплати. Відповідно, саме підприємство, а не працівник вирішуватиме, хто з працівників є критично важливим для виробництва і кого варто бронювати. Так само бронювання буде доступним для ФОП, однак їм буде потрібно підтвердити ведення діяльності впродовж року перед тим. Щодо чисельності працівників, яких можна буде забронювати та порядку бронювання – це має визначати уряд.

Як саме здійснюватиметься бронювання згідно з законопроєктом № 11331, якщо його приймуть нардепи і підпише президент, визначатиме інший, пов’язаний з першим законопроєкт № 11332 “Щодо особливостей сплати воєнного збору за бронювання військовозобов’язаних”, текст якого поки що теж недоступний. Крім того, Дмитро Наталуха анонсував ще два законопроєкти – про бронювання за рівнем зарплати (якщо вона перевищує 35 000 грн; і про змішану форму бронювання — 35 000 грн зарплати для найманого працівника і 20 000 грн військового збору для ФОП). Це виглядає радше як спроба “заговорити” проблему і завалити її бюрократичним спамом, а не шлях до реального вирішення.

Якщо не розглядати моральний бік питання (виражений тезою “війна лише для бідних”), через який ідею з економічним бронюванням й облишили минулого разу, то останнє викликає запитання – у чому доцільність пропонувати декілька законопроєктів з різними критеріями бронювання.

За задумом авторів законопроєкту, той варіант, який викладений у законопроєкті № 11331 (сплата 20 000 грн воєнного збору) дасть бізнесу можливість прогнозувати свою роботу, на відміну від тих правил, які діють зараз. Це доволі логічна позиція, адже якщо нинішні правила можуть спричинити ситуацію, коли бронювання отримують гемблінгові компанії та сервіси доставки їжі і не отримують оборонні підприємства, то з ними очевидно є проблема.

Власне, з моральною стороною питання у нинішньої системи бронювання також не все гладко, адже навіть у тих компаній, які підпадають під поточні критерії для бронювання, воно найчастіше поширюється на топменеджмент і ключових фахівців, а не всіх військовозобов’язаних співробітників. Тому різниця між наявним і запропонованим підходом не те щоб дуже значна саме з точки зору “справедливості”.

Якщо ж розглядати суто практичні аспекти ідеї, то ключовими є два питання:

на кого новий порядок буде поширюватись?
скільки може коштувати для підприємства?

Щодо першого – законопроєкт, який містить норму про економічне бронювання, стосується промисловості, а не всіх галузей економіки, частково – саме стратегічних галузей промисловості. Відтак, виникає запитання – чи зможуть на економічне бронювання претендувати підприємства, які працюють в сільському господарстві, сфері ІТ тощо? Це запитання ускладнюється й тим, що оборонні рішення, це далеко не лише “метал”, а й програмні комплекси, необхідні для ефективної роботи “металу”. Те саме стосується сільського господарства – наявність зброї за відсутності їжі та валюти від продажу зерна, не покращить становище ні на фронті, ні в тилу.

Стосовно ж другого запитання можна провести деякі підрахунки, базуючись на озвученій автором ідеї сумі для бронювання – 20 000 грн як сплата військового збору. Розглянемо варіант, в якому ця фіксована сума замінить нинішню відсоткову ставку від заробітної плати. Відтак, для того, щоб забронювати працівника з мінімальною зарплатою (8000 грн з квітня 2024 року), роботодавець муситиме сплатити 21 760 грн (1760 грн ЄСВ + 20 000 грн ВЗ). Якщо брати за фахівця з заробітною платою 35 000 грн, то для його роботодавця ця сума зросте до 27 700 грн (7700 ЄСВ + 20 000 ВЗ). Якщо ж фіксована ставка у розмірі 20 000 грн не замінить, а доповнить наявну відсоткову ставку військового збору, то до підрахунків вище слід додати по 1,5% (5% у перспективі) від заробітної плати працівника (від 120 до 1750 грн залежно від зарплати та ставки ВЗ).

Як бачимо, вартість бронювання кваліфікованого працівника зростає для роботодавця майже вдвічі, тоді як вартість бронювання працівника з мінімальною зарплатою перевищуватиме її розмір майже в 3 рази.

Оцінюючи запропоновану ідею, до плюсів можна віднести:

надання підприємствам права на власний розсуд визначати розмір витрат, які він готовий нести заради стабільної роботи;
планувати свою роботу з чітким розумінням того, скільки та які саме фахівці залишатимуться на підприємстві;
чіткий та прозорий формат бронювання замість нинішнього, який вже неодноразово себе дискредитував і не задовольняє ні інтересів держави, ні бізнесу.

Мінусами подібного підходу є:

“несправедливість” стосовно тих, хто може розраховувати на бронювання – очевидно, що бізнес платитиме за ті кадри, які вважає більш цінними (але це стосується всіх варіантів бронювання);
армія не отримає фахівців у певних сферах, які могли б стати корисними у війську (однак це є проблемою лише в тому випадку, якщо ці фахівці працюватимуть за фахом в армії, а не будуть відправлені в піхоту, водіями, санітарами чи на ще якісь посади, що не мають стосунку до їхніх вмінь та досвіду);
ідея економічного бронювання ефективно працюватиме лише тоді, коли воно триватиме стільки, скільки роботодавець готовий і може платити за потрібного працівника, а не залежатиме від бажання випадкового керівника ТЦК, який може вирішити, що після кількох місяців бронювання його можна не продовжувати, а фахівця відправити в навчальний центр заради виконання мобілізаційного плану.

Варто також розглянути можливість впровадження “економічної демобілізації” за тим же принципом – якщо роботодавець готовий сплачувати за працівника, який є військовослужбовцем (або він сам за себе як ФОП) суму, яка стягується за бронювання цивільного працівника – це є підставою для звільнення з військової служби. Задля уникнення зловживань можна скористатись формою депозиту, коли внесок за бронювання/демобілізацію сплачується авансом на певний період, однак якщо говорити про економічну ефективність, то подібне рішення є більш ніж доцільним, хоч і вкрай несправедливим стосовно решти військовослужбовців, особливо тих, хто перебуває в рядах Сил оборони 1-2 роки.