«Для чого це все?»: російські дезертири закликають колишніх товаришів приєднатися до них

Джерело: The Guardian

Все більше солдатів тікає від “злочинної війни” в Україні, вони розповідають про втечу до Вірменії, відчуття провини та докори сумління.

Сидячи в підвальній студії в центрі Єревана, Артем розмірковує про своє рішення залишити російську армію після року боїв в Україні.

Ще два тижні тому він був командиром взводу і жив в окопі. Відтоді він залишив свій пост і втік до столиці Вірменії.

Я не хотів брати участь в цій війні. Я не хотів бути частиною імперіалістичних планів нашого правителя, – сказав він. – Я відчуваю провину перед Україною. Провину за те, що я не зробив цього раніше… Я міг би сказати “ні” раніше, я просто не знав, які будуть наслідки.

Артем, який попросив не називати його прізвище, побоюючись за свою безпеку, є одним зі зростаючої кількості російських військових, які втекли з армії за 20 місяців війни.

Родом з маленького міста на півдні Сибіру, він підлітком пішов у військовий інтернат, “тому що армія здавалася престижною”. Він підписав трирічний контракт, але швидко розчарувався, коли російські війська вдерлися в Україну, його відправили на кордон навчати призовників.

Але коли російське вторгнення загальмувало і Кремль оголосив масштабну мобілізацію, його перевели в район бойових дій.

Я сказав своїм командирам, що не хочу стріляти в людей; вони знали мою позицію і залякували мене.

Артему доручили очолити відділення у взводі зв’язку, яке займалося обслуговуванням мереж зв’язку, радіоелектронної боротьби та розвідки на полі бою. Він стверджує, що не вбивав українців під час бойових дій і не був свідком воєнних злочинів, таких як вбивства військовополонених і мирних жителів. Але він все ще осмислює свою роль в цій війні.

Він знав, що йому заборонено обговорювати свої погляди з іншими військовими. “Ми на війні, ти що, зрадник?” – сказали б йому.

Я не намагаюся виправдовуватися. Моя робота давала змогу іншим брати участь в бойових діях, – говорить він. – Увесь час, проведений там, я думав про те, як втекти.

Дезертирство і “добровільна” здача в полон караються тривалими термінами ув’язнення в Росії, і Артем каже, що його командири погрожували йому в’язницею, якщо він наважиться залишити свій пост. За його словами, він чув історії про те, як військовослужбовців замикали в підвалах на сході України після того, як вони відмовлялися воювати. Ця інформація підтверджується незалежними російськими організаціями.

Найгіршим сценарієм було б опинитися в підрозділі “Шторм-Z”, – сказав він, маючи на увазі так звані “штрафні батальйони”, які відправляють на найбільш небезпечні ділянки фронту і які мають великі втрати.

Він отримав свій шанс минулого місяця, коли командир дав йому кілька вихідних, після чого він вирішив втекти за допомогою російської антивоєнної організації.

Я знав, що у мене було лише два-три дні, перш ніж вони почнуть мене шукати, тому я мав поспішати, – розповідає він. Згодом проти нього відкрили кримінальну справу.

До Вірменії він прибув через третю країну. Подібно до Грузії та Казахстану, росіяни можуть в’їжджати до Вірменії без візи, і всі три країни є першою зупинкою для тих, хто хоче втекти від війни.

Олексій – другий дезертир, який поспілкувався з Guardian у Єревані. Він сказав: «Ви бачите тут інших росіян на вулиці, і можете навіть не знати, що служили разом. Про це не говорять».

На відміну від Артема, який був контрактником, Олексій був призваний під час путінської мобілізації у вересні 2022 року.

Сказати, що я був шокований, коли мене мобілізували, – це взагалі нічого не сказати, – говорить Олексій, який також побажав залишитися анонімним. – Ми швидко зрозуміли, що станемо просто м’ясом для військової машини.

Він розповідає, що мобілізовані отримували погане спорядження та не мали базової підготовки: «Ми купували все самі за власні гроші, включаючи форму та одяг».

Опинившись на сході України, куди його призначили в підрозділ зв’язку, Олексій швидко на власні очі переконався, що бере участь у “незаконному вторгненні”. Він пригадує, який він був приголомшений, коли місцевий таксист сказав йому: “Якби там не було, Україна все одно переможе”.

Всі ці розповіді про якихось нацистів в Україні, про те, чому ми почали війну, – це порожні слова, – говорить він.

Настрої у його підрозділі погіршилися влітку, коли Україна почала контрнаступ і втрати зросли.

Протягом дня Україна обстрілювала наші позиції так, що ми не могли висунути голову. Вночі все одно треба було виконувати роботу, – розповідає він.

Олексій описав щоденні моральні дилеми, з якими він стикався як солдат, беручи участь у війні, яка, як він знав, була несправедливою.

Я відчував відповідальність за своїх, я не хотів, щоб хлопці, яких я добре знав, загинули. Але я розумів, що, встановлюючи лінії зв’язку, я опосередковано вбивав інших людей.

Він розповів, що був свідком п’яних бійок серед військових його підрозділу, стверджуючи, що деякі з них закінчувалися смертельною стріляниною.

Йшов час, солдати почали думати, для чого це все? Багато з тих, хто спочатку був ентузіастом, почали сумніватися в меті всього цього.

Використовуючи той самий шлях втечі, що й Артем, Олексій зрештою дістався Єревана минулого місяця після того, як йому дозволили поїхати в Росію в коротку відпустку.

Обом чоловікам допомогла у втечі базована в Грузії антивоєнна організація «Йдіть лісом». Засновник організації Григорій Свердлін стверджує, що його група допомогла дезертирувати понад 500 російським солдатам.

Якщо ми дізнаємося, що людина причетна до воєнних злочинів, ми їй не допомагаємо, – розповідає Свердлін. – Але ми не слідчі органи, ми мислимо прагматично – навіть якщо він встиг вистрілити три рази, нехай не стріляє четвертий, а воєнні злочини потім буде кому розслідувати. Ми вважаємо, що це абсолютно правильно як з гуманістичної точки зору, так і з прагматичної – щоб у Путіна було менше солдатів.

Останнім часом помітно збільшилася кількість запитів від бажаючих дезертирувати. Таку оцінку підтверджують дані, оприлюднені російською судовою системою, де, за інформацією незалежного видання “Медіазона”, у першому півріччі 2023 року відкрито 2076 кримінальних справ проти військовослужбовців, яких звинувачують у самовільній втечі з підрозділів. Це вдвічі більше, ніж за 2022 рік, і втричі більше, ніж довоєнний показник за 2021 рік. Реальні цифри, ймовірно, будуть ще більшими, враховуючи систематичні спроби Кремля приховати інформацію про військових.

Дар’я Берг, керівник відділу допомоги та евакуації в “Йдіть лісом”, говорить: “Деякі з тих солдатів, які зараз дезертирують, отримали поранення під час боїв і не хочуть повертатися назад, побачивши цей жах. Інші виснажені, бо не мали ротації від початку війни в Україні”.

Майже 50 тисяч російських солдатів загинули під час війни в Україні, згідно з останнім статистичним аналізом. Інше дослідження показало, що в 2022 році війна в Україні стала основною причиною смерті молодих російських чоловіків.

Я швидко зрозумів, що з України повертаєшся або без ніг, або в труні, – сказав Олексій.

Поки що майбутнє двох дезертирів залишається неясним.

Я маю лише приблизне уявлення про те, що буде далі… Я сподіваюся отримати статус біженця в західній країні, – говорить Артем, додаючи, що він не відчуває себе в безпеці у Вірменії, враховуючи її близькість до Росії.

Але отримати притулок в Європі може бути складно. Захід не розробив єдиного підходу до розгляду прохань про притулок, які подають чоловіки, що тікають від військової служби чи бойових дій.

Деякі західні та українські офіційні особи стверджують, що, пропонуючи статус біженця російським військовим, приймаюча країна звільняє їх від відповідальності за вторгнення. Міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс заявив, що росіяни, які виступають проти війни, “повинні залишитися і воювати проти Путіна”.

Інші вважають, що заохочення російських солдатів до дезертирства завдає шкоди військовим можливостям їхньої країни та сприятиме остаточній перемозі України у війні.

Павло Філатьєв, колишній десантник, і Микита Чибрін, колишній армійський механік, обидва втекли з російської армії в Україні і кажуть, що вони все ще чекають рішення після того, як подали заяви про надання притулку у Франції та Іспанії відповідно.

Звернення Артема до колишніх товаришів є дуже простим.

Я б сказав усім тим, хто зараз на фронті, тим, хто мене знає і, можливо, впізнає… хлопці, не потрібно брати участь у цій злочинній війні. Нічого священного в цьому немає. Вихід є завжди.

• 5 вересня представники Головного управління розвідки Міністерства оборони України Андрій Юсов та Артем Шевченко повідомили, що результати безпрецедентної спецоперації під кодовою назвою “Синиця”, внаслідок якої наша держава отримала російський гелікоптер Мі-8 та технологічне обладнання на його борту, вже суттєво вплинули на боєздатність ворожої авіації.
• У документальному фільмі “Збиті льотчики Росії” розкрили особу російського пілота, котрий перегнав з РФ до України гелікоптер Мі-8АМТШ.
• В результаті спецоперації ГУР екіпаж російського гелікоптера Мі-8 перелетів на територію України та добровільно здався у полон Силам оборони.
• 24 серпня українські військові у межах спецоперації здійснили висадку на території тимчасово окупованого Криму.
• ГУР повідомило деталі спецоперації у тимчасово окупованому Криму.