Художниця Вероніка Гапченко: Велику чорну пляму української історії – СРСР – потрібно переосмислити, пережити та відпустити
Вероніка Гапченко – українська художниця родом з Києва. У столиці вивчала сценографію лялькового театру в Київському національному університеті ім. Карпенко-Карого, одначе кинула навчання, оскільки її не цікавила залежність між режисером і сценографом. Зараз Вероніка живе і працює в Кракові, де здобула ступінь магістра мистецтв з живопису Краківської академії образотворчих мистецтв, бере активну участь у різноманітних міжнародних виставках сучасного мистецтва.
Її практика спирається на великі дослідження філософії, літератури та історії мистецтва СРСР, які часто коливалися між езотеризмом та мілітаризмом у своїй тематиці. У межах свого процесу Вероніка Гапченко простежує легенди та табу навколо політичних гуру та знакових революційних художників, щоб потім деконструювати та переробити їх, використовуючи специфічне для України бачення.
Цьогоріч художниця представляє Україну на міжнародній виставці сучасного мистецтва Viennacontemporary 2024 у Відні, де Букви традиційно виступають інформаційними партнерами.
Про свою творчість, бачення війни та тоталітарної радянської спадщини Вероніка Гапченко поспілкувалася з шеф-редакторкою Букв Владіславою Чорною.
– Перш за все поговорімо про глобальні речі: що для вас означає репрезентувати Україну на такому масштабному міжнародному заході?
– Проєкт, який зараз проходить під загальною назвою “Енергія” є міжнародним. Тож кураторка не могла не включити туди українських митців, особливо враховуючи, що зараз наша держава знаходиться в центрі усіх подій і до неї прикуті погляди. Тож репрезентація українських митців є нормальною практикою, так повинно бути.
– Розкажіть, будь ласка, про ваші твори, які будуть репрезентовані, і як вони пов’язані з тематикою цьогорічної виставки?
– Головна тема цієї виставки – ”Енергія”, і тут мої роботи розмежовуються на два цикли робіт. Перший стосувався моєї зацікавленості в проєкті з пʼяти мозаїчних панно Івана Литовченка, які він створив для міста Припʼять, закінчивши свою роботу за три роки перед катастрофою на Чорнобильській атомній станції. Сама концепція ʼатомної енергіїʼ була надважлива для міфології СРСР: принесення світла в доми радянських людей, світла науки в пітьму невігластва, цей наратив був добре помітний в самому місті Припять, в першу чергу через мозаїки Литовченка. На одній з них Данко розриває собі груди і дістає своє серце, яке освітить шлях своєму народові. Через ці складні патерни мене так цікавлять роботи Литовченка. Ми бачимо радянську міфологію, при цьому візуальна мова мозаїк притаманна часам відлиги, де українські митці запозичували прийоми українського авангарду початку ХХ століття.
Ми бачимо постаті давньої Греції – Деметра чи Данко/Прометей, а саме з Грецією в супротиві з Римською Імперією ототожнювала себе українська інтелігенція в супротиві з Російською імперію. І наостанок ми бачимо апокаліптичні сцени які прорізаються через сумні, налякані очі людей зображених на мозаїках які ніби передбачають події катастрофи наступних років.
Джерело: архів Вероніки Гапченко
Чорнобильська катастрофа є архіважливою для українського суспільства. Вона поставила нас у центр цих трагічних подій, які за короткий проміжок часу змінили весь світ. Весь світ тоді змушений був перелаштуватися на інше бачення енергії та її видобуванні. Це подія якоюсь мірою передбачала також розпад СРСР.
Мій другий цикл стосується радянських мегапроєктів 30-х років, зокрема – проєкту зміни напрямку річок. Йдеться про спроби Радянським союзом перенаправити напрямок руху річок у бік висохлих сільськогосподарських угідь Казахстану, Узбекистану та Туркменістану. .
Мене цікавить феномен “викривленої памʼяті” цього історичного епізоду. Я хотіла б підкреслити те, як Радянський союз запамʼятався як тоталітарна машина, що мала на меті “виправити” людину та землю. Зокрема, радянська влада була готова навіть повернути течію річок у зворотний бік – так немов вона спроможна змінити хід самого часу, – щоб показати панування над природою. Це втручання Радянського Союзу, до речі, завершилося ще більшою засухою.
Джерело: архів Вероніки Гапченко
– Ваша творчість, як я помітила, доволі часто ґрунтується на переосмисленні ролі Радянського Союзу, його руйнівної, тоталітарної ролі, яка зачепила і природу, і людей.
– Так, мені дуже важливо аналізувати чи знакові події радянського минулого реальні та сфабриковані, адже ми далі бачимо ці тіні минулого в нашому сьогоденні. Важливо будувати складні історії не перекреслюючи наш досвід.
Коли ми говоримо про розвиток Української держави, ми переважно згадуємо роки її становлення. Тобто, це 18-ті роки початку ХХ століття, потім – велика чорна пляма під назвою СРСР, і опісля – відновлення незалежності.
На моє переконання, цю велику чорну пляму, ці багато десятків років, потрібно переосмислити, пережити та відпустити, аби мати можливість рухатися далі.
– Ви до цього ставитесь як до травматичного досвіду національного масштабу, так?
– Так, як до колоніального травматичного досвіду.
Джерело: архів Вероніки Гапченко
– Чи є ваша творчість також відповіддю на сучасні тенденції серед молоді, яка демонструє зацікавленість комунізмом, і або фанатіє від Радянського союзу, або стверджує, бо проєкт “СРСР” провалився лиш тому, що “то був неправильний комунізм”?
– Я думаю, що це романтизація радянського союзу, яка була мейнстрімом, типу розповідей, що Ленін і Сталін були “ще нічого так”, перекриває травматичний досвід народів які були під окупацією СРСР.
Треба їм пояснювати, що СРСР – це імперія, де під приводом “об’єднаних націй і дружби народів” були окуповані великі території та багато народів. Фактично, їх перетворили на колонії з центром у Москві. Говорячи про долю поневолених народів, потрібно постійно нагадувати, що їхні відмінності постійно стиралися, оскільки ми усі знаємо, що радянська людина ототожнювалася саме з людиною російською, а решта автоматично зараховуватися у другорядні чи навіть у ворожі.
Джерело: архів Вероніки Гапченко
Тож про це завжди потрібно розповідати. Навіть коли я навчалася у Відні, мені говорили, коли я їздила додому: “Привези нам статуетку Леніна”. Я навіть не знала що на це говорити у відповідь, оскільки у нас не так давно відбувся саме ленінопад, тож ніяких статуеток не буде.
– Чи спілкуєтеся ви з іншими українськими митцями? І от з початком повномасштабної війни, як змінилося до них ставлення і от які зараз виклики або можливості для них виникли?
– Можливості відкрилися тотальні, бо, звісно ж не так багато людей знаходилися, в серцевині подій. Як історія пізніше буде розвиватись, залежить від України, передусім від українських воїнів, пізніше від всіх інших. Так що, звісно, кожен несе там свою міру відповідальності.
18 вересня міністр оборони Литви Лаурінас Кащюнас представив інформацію про додаткову військову підтримку України на закритому засіданні Комітету Сейму з питань національної безпеки і оборони.
Американський Citibank, який є одним із найбільших західних банків на російському ринку, згортає свою роботу в РФ.
18 вересня президент Володимир Зеленський зауважив, що попри війну і російський терор, Україна продовжує бути донором глобальної продовольчої безпеки для десятків країн світу.
Гендиректор МАГАТЕ Рафаель Гроссі заявив про розширення місії Агентства з моніторингу стану критичних для безпеки АЕС підстанцій та підтримку планів України щодо добудови енергоблоків №3 та №4 ХАЕС з використанням болгарського обладнання АЕС Belene.
Контрнаступ російських військ у Курській області зупинено, і частина території залишається під контролем України, повідомив представник комендатури ЗСУ Олексій Дмитрашковський у коментарі для AFP.