Його останніми словами для мене було: «так точно» – історія воїна «Азову» Єгора Горбатенко

Валерія Цуба
Журналістка Букв

10 років тому, в цей період, ми розпочали нашу боротьбу у протистоянні російській агресії. Українські захисники, добровольці, які стали на захист України ще у 2014 році – створили невидимий щит. Пам’ятаємо бої за Іловайськ, героїчну оборону Донецького та Луганського аеропортів, бої за Дебальцівський плацдарм… Зберігаємо в пам’яті й епізоди визволення Маріуполя, Слов’янська, Краматорська, Костянтинівки й інших міст. Так, захисники, що відповідали за оборону українських територій до 23-го лютого 2022 року – змогли їх утримати, не даючи ворогові здійснити суттєві просування. Однак, 24-го лютого 2022 року, масштаби територій розширились, що вкотре засвідчило: прагнення росіян завжди були непорушними та всеосяжними. Оборонці, що перебували поблизу міст, що раніше вже були звільнені від окупантів – опинились фактично в епіцентрі боїв.

Український доброволець Єгор Горбатенко за позивним “Юра” – воїн “Азову”, який пройшов етап становлення і бойовий шлях підрозділу ще з 2014 року. Протягом цих років захисник брав участь у Широкинській наступальній операції, боях на Світлодарській дузі та з перших днів боронив Маріуполь. Тоді, у боях за місто, Єгор отримав декілька поранень, а пізніше, як і для більшості оборонців, єдиним виходом стала евакуація в російський полон. Через чотири місяці захисник став одним із 215 бійців, яких Україні вдалося повернути додому під час обміну 21 вересня 2022 року.

Фото: особистий архів Тетяни

Далі – тривалий етап реабілітації та операцій, а врешті – рішення про повернення у стрій – спершу на Запорізький напрямок, а потім, символічно, на рідний для нього Луганський. Символічно, адже сам захисник родом з Луганська й, власне, саме там, ще з юного віку відбулось його патріотичне становлення. Тож, рішення про повернення на фронт – це також про причетність до визволення рідного міста. Однак 8 листопада 2023 року Єгор Горбатенко загинув під час боїв під Кремінною…

Більше про те, як причетність до фанатського футбольного руху вплинула на формування патріотичного духу майбутніх оборонців, про те, як відбувалось загартування бойового досвіду протягом десяти років війни, а також хронологією прориву на “Азовсталь”, деталями щодо реабілітації після полону й тим, яким було рішення про повернення до оборони – в матеріалі для Букв ділиться дружина захисника – Тетяна.

Фото: особистий архів Тетяни

– Розуміємо, що свідоме рішення стати на захист держави – вже є показовим в контексті наших реалій. Це про чіткі орієнтири на благо держави та її громадян. Тетяно, як це вирізнялось у світогляді Єгора?

– Єгор – це Велика людина, без применшення. Образ Єгора, для мене – це сильна, смілива, безстрашна, справедлива і добра людина, яка готова до останнього стояти за свою Батьківщину, за справедливість. Він завжди прагнув, щоб ми жили у спокійній й вільній країні, і зробив задля цього все від нього залежне.

– З відкритих джерел відомо, що до 2014 року Єгор був фанатом Луганського футбольного клубу. Можете, будь ласка, детальніше розповісти про це? А також, з початком війни чи продовжив він відчувати себе частиною цього руху?

– Так, він ще з підліткового віку був фанатом Луганського клубу “Зоря”. Несміливих хлопців там не було, він “катався” країною по виїздах, і після футбольних матчів вони зустрічалися з іншими фанатами, суперниками, ну і починалося те, що всі ми знаємо. Це так, узагальнено. Взагалі багато хлопців з фанатського “двіжу” пішли воювати до “Азову”, ось, чому найперші хлопці, які з’явились там – такі мужні, сильні й “відбиті”, в сенсі безстрашні, як мій Єгор. Тому що це в них дійсно в крові.

Фото: особистий архів Тетяни

– Тетяно, знаю, що Єгор пройшов весь бойовий шлях легендарного підрозділу “Азов” ще з 2014 року. Чи ділився він з Вами тим, як розпочалась його служба і чому він обрав саме “Азов”?

– Так, Єгор в “Азові” із самого його створення. Відтоді, коли вони билися не за гроші, а за ідею. Тоді був вибір між “Азовом” і “Айдаром”, але він свідомо обрав “Азов”, й жодного разу не пошкодував про своє рішення. Так, він віддав “Азову” свої молоді роки, десь здоров’я, але це було правильним рішенням. Бо “Азов” – це він. І він – це “Азов”.

– Протягом цього періоду захисник брав участь у Широкинській наступальній операції, боях на Світлодарській дузі й інших переломних подіях. Чи змінився він за цей час, і який етап війни (або конкретні події) особливо вплинули на його світогляд та бойовий досвід?

– Єгор брав участь у всіх операціях, тоді ще батальйону, а пізніше полку (ще згодом: бригади) “Азов”. Кожна така подія робила мого чоловіка ще сильніше, і гартувала його ще більше. А коли був на “Світлодарці”, то в нього народилась донечка – наша Мірослава. Єгор брав відпустку на місяць, щоб бути поруч зі мною, коли це станеться, адже ми приблизно розуміли, коли вона народиться.

Однак Міра вирішила по-своєму, і коли татко поїхав 16-го квітня назад на бойові позиції, через 4 дні, 20-го квітня вона з’явилась на цей світ. До речі, на день народження Адольфа Гітлера (усміхається). Тож Єгор перший раз побачив маленьку, коли приїхав вже з виїзду, через місяці 3, але це був один із найщасливіших його днів, і моїх теж.

Фото: особистий архів Тетяни

– Повернімось до подій 24-го лютого. Розуміємо, що на той момент бойовий досвід захисника був значним, але чи відчував він готовність саме до повномасштабної війни? Чи лунали від нього настанови для родини, яким необхідно слідувати у випадку війни?

– Щодо початку “повтомасштабки”, то боєготовність Єгора була на вищому рівні, він чекав цієї війни, так, саме чекав. Але він завжди був готовий воювати. Він казав ще до 24-го лютого, щоб збирала речі, і того дня, коли ми всі в Маріуполі прокинулись від вибуху рано вранці, сумнівів не було – треба їхати. Бо я йому вірю на 1000000%, ми жили на орендованій квартирі, тож я зібрала малу, собаку і ми поїхали до мами, звідти на автобус полковий, який відвіз нас до іншого, більш спокійного міста. Всі мої родичі залишились у Маріуполі, на жаль, не повірили масштабам цієї війни, але, хвала Богу, всі живі.

– Чи підтримували безпосередньо Ви зв’язок із Єгором під час оборони Маріуполя? Чи готові Ви поділитися хронологією того періоду (до потрапляння в полон), яка б відображала досвід саме Вашої родини?

– Звісно, ми підтримували зв’язок, максимально настільки, наскільки це лише було можливо. Підтримувала я, трохи мої батьки, а також мама та бабуся Єгора. З кожним днем ситуація у місті погіршувалася, але “Азов” давав росіянам стусанів нормальних. І після того, як 2-го чи 4-го березня зник зв’язок з усіма родичами, мені стало дуже лячно. Проте я ні на хвилину не сумнівалась, що з моїми все ок, так і виявилось.

З чоловіком був зв’язок, але дуже рідко, а після прориву на “Азовсталь”, 15 квітня  його телефон затонув, і зв’язувалися ми через телефони побратимів. І тоді ж, 15 квітня, мій чоловік, перепливаючи холодну річку разом із побратимами, отримав поранення, але сказав про це мені лише 5-го травня. Він не хотів, щоб я переживала, завжди мене оберігав від інформації, для мене в нього завжди було все нормально. Ще й мене заспокоював завжди, його сила духу вражала.

Фото: особистий архів Тетяни

І ось саме 5 травня був крайній зв’язок перед полоном, а на наступний день, 6 травня, в мене було день народження. Це був дуже нервовий день, бо він не виходив на зв’язок, і я не через те, що він мене не привітав, а просто хотілося знати, що все ок. Ну відносно ок…

– Далі – події полону. Чи можемо ми говорити про пережите зі свідчень Єгора після його повернення? А також, яким був стан захисника після полону і через який він ухвалив рішення про повернення до оборони?

– Полон став випробуванням для всіх нас, бо це той стан, коли не знаєш, що з ним і як він…. Єгор був у полоні 4 місяці, і я пам’ятаю той дзвінок з невідомого номера. Тоді я відчула, що це він дзвонить, от відчувала і все. Вже коли я взяла слухавку, він мені сказав: “Киса танцуй, нас обменяли”. Тоді я жила в селі разом з його мамою і бабусею. Після цих слів я почала саме кричати від щастя, навіть не можу передати ті відчуття, це був найщасливіший день у моєму житті. Я знала, що все, він буде поруч, він на рідній землі й це найголовніше. Далі  була реабілітація…

Психологічно бін був у нормі, він один з небагатьох, кого полон не вибив із колії взагалі. Стосовно мене нічого не змінилося, наше кохання подолало все. Але, на жаль, я знаю багато історій про те, як багато хлопців змінилось і багато хто розлучився. Але це історія не про нас з Єгором. Мене завжди вражала сила його духу, при тому скільки він бачив на війні й скільки пережив. Він був збалансованим і спокійним завжди, це мене дивувало і надихало.

– Тетяно, чи готові Ви повернутися до однієї з найтяжчих розмов, яка стала останньою? Які слова Єгора стали для вас невіддільною частиною спогадів, до яких Ви повертаєтеся знову і знову?

– Наша остання зустріч з Єгором відбулась, коли він приїздив на декілька днів, щоб відсвяткувати свій ювілей – 30-річчя. Ми його офігезно відсвяткували у колі друзів, і на наступний день він поїхав, це було 12 жовтня. Знаєте, так було тяжко з ним прощатись тоді, пам’ятаю, як не хотіла відпускати його руку, і довго дивилась йому вслід, поки він йшов до машини. Це був останній раз, коли я бачила свого коханого. Остання наша розмова була у Телеграмі, 7-го листопада, коли він збирався на виїзд. Тоді я йому написала як завжди, щоб був обережний, а він відповів: “так точно”, це його останні слова. Вже 8-го листопада це сталося…

Фото: особистий архів Тетяни

– Тетяно, розумію, що складно і боляче повертатись у день звістки про загибель Єгора… Чи готові Ви поділитися хронологією, що розгорталась вже опісля? Як Ви сьогодні?

– Звістка про смерть це… Я навіть не можу підібрати правильних слів. Це пекло, наче на голову падає весь цей багатоповерховий дім, світ для мене рухнув. Я не можу описати свій стан. Мені хотілось просто померти на місці, зі мною була дитина і, на жаль, вона бачила то все. Потім в мене був шок, просто нічого не хотілося, до мене приїхали друзі, мати та бабуся Єгора, щоб підтримати і я не знаю, як би я впоралась без них. Вони мене врятували, також приїздили побратими Єгора, підтримували й саме в їх колі мені було найспокійніше. Не серед родичів, а серед побратимів і друзів чоловіка. Вони всі для мене зараз є родиною.

Я казала, що на наступний день ми повинні були святкувати 5 років нашого шлюбу, і я напередодні наготувала йому смаколиків, відправила посилку, не знаючи, що його вже немає… Я ось зараз це кажу і досі не вірю, бо для мене він десь є. Так, не поруч зі мною, але він десь є, він десь на війні. 

Фото: особистий архів Тетяни

– Насамкінець, яким Ви б хотіли, аби Єгора пам’ятали українці? Водночас це може бути нагадуванням про реальних військових, які так само – звичайні цивільні громадяни з власними життєвими історіями.

– Він ідеальний чоловік і батько, саме ідеальний. Ми дуже одне одного кохаємо і завжди будемо кохати. Він подарував мені свою часточку, нашу донечку, яка дуже на нього схожа. Так, я буду жити з половиною серця, але воно наповнене безмежним коханням до нього. Він мене заново виховав, зробив сильною і сміливою, він для мене все. Це найрідніша людина у моєму житті… І я знаю, що він завжди буде з нами й оберігатиме. Я дуже кохаю тебе Єгор, ти моє все. І я виховаю нашу донечку гідно.

22 квітня міністерка оборони Нідерландів Кайса Оллонґрен повідомила про дату наступного засідання Контактної групи з питань оборони України. Зустріч відбудеться 26 квітня.

22 квітня російські війська вкотре обстріляли Харків. Голова міста поінформував, що росіяни цілили по інфраструктурному обʼєкту. Наразі інформація щодо постраждалих та руйнувань уточнюється.

22 квітня у Вінниці одному з підозрюваних у вбивстві та замаху на життя поліціянтів на Гайсинщині, а також у дезертирстві, обрано безальтернативний запобіжний захід у виді тримання під вартою.

На Хмельниччині правоохоронці оголосили підозру настоятелю одного з храмів Шепетівської єпархії УПЦ Московського патріархату. Його звинувачують у вихвалянні діяльності президента РФ Володимира Путіна і виправданні збройної агресії Росії проти України.

22 квітня у Києві з офіційним візитом перебуває двопартійна делегація Конгресу Сполучених Штатів. До столиці України приїхали чотири члени Палати представників: республіканці Томас Кін та Натаніель Морен, а також демократи Білл Кітінг і Мадлен Дін.