Катування, залякування й обман: журналіст Єсипенко розповів про чотири роки ув’язнення у РФ

Джерело: ZMINA

Журналіст-фрилансер проєкту “Крим.Реалії” (Радіо Свобода) та телеканалу ICTV Владислав Єсипенко у червні цього року звільнився після незаконного російського ув’язнення, яке тривало чотири роки та три місяці.

Його затримали у березні 2021 року в Криму, звинувативши у нібито виготовленні та зберіганні вибухових пристроїв. Спершу суд призначив йому шість років колонії, апеляція скоротила термін до п’яти. Єсипенко відбував покарання за системою “рік за півтора” у Керченській колонії № 2.

Українські та міжнародні правозахисники називають справу політично мотивованою. За час ув’язнення журналіст отримав державну стипендію імені Левка Лук’яненка та премію Barbey Freedom to Write Award від Американського ПЕН.

В інтерв’ю для ZMINA Владислав Єсипенко розповів про те, як ФСБ фабрикувала проти нього справу, вдаючись до катувань, залякування та обману.

Єсипенко розповів, що 10 березня 2021 року він разом зі знайомою поїхав до архієпископа Климента, у якого тоді був храм Української православної церкви.

“Я з ним тоді познайомився, ми приємно поспілкувалися. А вже коли поверталися з моєю знайомою до Алушти, на Перевальному нас затримала ФСБ”, – згадує він.

Спершу їхню машину зупинили “даїшники”. Невдовзі під’їхав бус, і Владислава поклали обличчям у підлогу. Викликали кінологів із собаками, які нібито шукали наркотики чи вибухівку, привели понятих. Коли його підвели до авто, на водійському сидінні він побачив гранату.

“Розумію, що все, “приїхав”. Почали тиснути: мовляв, давай, підписуй, підтверджуй, що твоє. Я відмовився. Після цього сказали: “Поїдемо з нами, там усе розкажеш”, – розповів Владислав.

На другу ніч після затримання Владислава Єсипенка привезли до управління ФСБ. Там йому надали адвоката за призначенням — Віолетту Сінеглазову. Вона намагалася переконати його, що варто підписати документи й тоді “все буде добре”.

“Це було схоже на роботу шахраїв: їм важливо, щоб ти погодився одразу, бо якщо почнеш думати, можеш змінити рішення. Я підписав під тортурами, але згодом відмовився. Коли сказав їй, що мене катували, вона тільки зробила здивовані очі й промовчала. Тоді я ще думав, що це випадкова адвокатка, але згодом зрозумів: вона працювала на ФСБ”, – розповів Єсипенко.

У СІЗО Єсипенка ізолювали від зовнішнього світу: без телебачення, без права на записки чи будь-які контакти.

“Я почувався зрадником – фізично було важко витримувати тягар того “зізнання”. Розумів: якщо прямо скажу про катування, мене будуть катувати далі. Треба було знайти спосіб вижити та сказати правду”

У камері Владислав перебував один, а на допити його завжди супроводжували двоє співробітників ФСБ. У якийсь момент йому вдалося скористатися можливістю, коли охоронці втратили пильність. Тоді він зустрів адвоката, який заходив до інших в’язнів.

“Я звернувся до нього по допомогу, представився і почув: “Ми всі ці дні вас шукаємо!” Він розповів, як відмовитися від призначеного адвоката, що в мене будуть адвокати, яких найняла моя дружина, і я вдячний цьому адвокату досі”, – розповів він.

Для Владислава ця зустріч стала маленькою перемогою. Він повернувся до камери й почав думати, як робити так, щоб ніхто нічого не дізнався.

6 квітня 2021 року відбулося перше судове засідання у справі Владислава Єсипенка, де вперше допустили незалежних адвокатів.

“За день до суду мене викликали на “бесіду”. Сидить есбівець і каже: “Завтра прийдуть адвокати, яких найняла твоя дружина. Ти їх бортуєш, все за старим алгоритмом: зізнаєшся, отримуєш маленький термін і виходиш”. Я відповів: “Так, добре”. А наступного дня на суді заявив, що відмовляюся від адвоката за призначенням і хочу тих, кого обрала моя дружина”, – розповів Єсипенко.

Після судового засідання Владислава Єсипенка повернули до СІЗО. Перші кілька днів він не знав, чого очікувати далі, адже розумів, що ризикнув.

Згодом його знову вивезли. Владиславу вдягнули навушники та маску й завезли до підвалу. Увесь час він готувався до найгіршого, думаючи: якщо почнуть катувати, потрібно залишити сліди, які в СІЗО можна буде зафіксувати.

“Навіть продумав: зірвати маску і розбити голову об косяк – крові буде багато, матиме страшний вигляд, але не смертельно. Нічого не сталося. З’явився чоловік, який уже говорив зі мною, з московським акцентом. Він сказав: “Через твою заяву мене викликали з Москви”. Почав “по-доброму” вмовляти відмовитися від свідчень. Потім перейшов на погрози: “Ти – пил під ногами. Не зречешся – зробимо з тебе шпигуна чи терориста, отримаєш не сім років, а двадцять”. Грав у “доброго й злого” водночас. Навіть “слово офіцера” давав – смішно було чути. Тоді мене не били, і тоді ж я точно зрозумів для себе, що свідчень своїх змінювати не буду”, – поділився Єсипенко.

Вирок Єсипенку оголосили 16 лютого 2022 року — всього за вісім днів до початку повномасштабного вторгнення.

Відбувати покарання журналіста перевели до Керченської виправної колонії. Він розумів, що вибір цього місця був питанням контролю.

“У разі нових слідчих дій чи спроби “розкрутити” на новий термін мене могли швидко етапувати. Постійно відчував цю невизначеність, не знав, коли й за що можуть додати ще один вирок. Керченська колонія є “червоною зоною” – там усе контролювала адміністрація, а співпраця з нею давала певні преференції. Це не камера, як у СІЗО, а бараки за колючим дротом, зі своєю кухнею й душем – плюс промзона. У колонії кожному нав’язують якусь “спеціальність”. Мене формально оформили різноробом – читали лекції, як пакувати ящики, навіть видали диплом. Працювати я принципово не хотів, наприклад у колонії збивали дошки в щити для окопів для російських військових. Я сказав, що не буду працювати. Це, вважайте, я працював би на окупантів. Відмовився, навіть якби катували – не погодився б” – зазначив Владислав.

Поки Владислав перебував у ув’язненні, його підтримувала дружина, Катерина Єсипенко. Вона брала участь в акціях на його захист, виступала на міжнародних майданчиках, виходила з поодиноким пікетом під Офісом президента України, а згодом змінила сферу діяльності та тепер працює в правозахисному секторі.

Зараз Владислав проходить тритижневу реабілітацію в санаторії для військових та колишніх полонених.

“Це таке незвичне відчуття, коли ти більш ніж чотири роки чув щодня: “Встав, обличчям до стіни, рухайся, швидко”. І все це російською й у наказовому тоні, а тут тобі стукають у двері й кажуть: “Сонечко, пішли на процедуру”, – розповів він.

20 червня український журналіст Владислав Єсипенко, котрий понад чотири роки перебував у російському ув’язненні, вийшов на свободу та залишив тимчасово окупований Крим.