Майклу Джей Фоксу – 65: кар’єра, культові ролі та життя з хворобою Паркінсона
Джерело: Букви
9 червня американсько-канадський актор Майкл Джей Фокс відзначає 65-річчя. За свою кар’єру він став одним із найвідоміших акторів 1980-х і 1990-х років, здобувши світову популярність завдяки ролі в кінотрилогії “Назад у майбутнє”.
Майкл Ендрю Фокс народився 9 червня 1961 року в Едмонтоні, провінція Альберта, Канада. Його батько Білл Фокс служив у збройних силах Канади, а мати Філліс Фокс була акторкою. Через службу батька родина часто переїжджала і жила в різних містах Канади. Окрім Майкла, у сім’ї було ще п’ятеро дітей.
Коли майбутньому актору було 13 років, його батько пішов у відставку, і родина оселилася у передмісті Ванкувера – місті Бернабі. Там Фокс навчався в одній школі з майбутнім музикантом Браяном Адамсом. Згодом один зі шкільних театрів у Південному Бернабі назвали на честь актора.
У дитинстві Майкл Джей Фокс серйозно захоплювався хокеєм і певний час пов’язував із ним своє майбутнє. Однак через невисокий зріст – близько 164 сантиметрів – він зрештою залишив спорт і почав придивлятися до акторства. Його викладач акторської майстерності помітив талант хлопця, і вже у 15 років Фокс отримав першу роль на екрані – у канадському серіалі CBC “Лео і я”.
Цікаво, що спершу творці не хотіли запрошувати 15-річного підлітка на прослуховування, бо шукали значно молодшого хлопчика. Однак Фокс завжди виглядав молодшим за свій вік і зрештою отримав роль. Саме після цього досвіду він остаточно вирішив пов’язати життя з акторством.
У 18 років Фокс ухвалив рішення, яке здивувало його батьків: він залишив школу та переїхав до Лос-Анджелеса, щоб спробувати побудувати кар’єру в Голлівуді. Перші роки в США були непростими. Роботи було мало, актор переживав фінансові труднощі, заліз у борги, продав меблі й уже думав повернутися до Канади.
Ситуацію змінив телефонний дзвінок із пропозицією зніматися в серіалі “Сімейні узи”. Спершу головними героями мали бути батьки, однак образ Алекса П. Кітона у виконанні Фокса швидко привернув увагу глядачів. Серіал виходив на NBC з 1982 до 1989 року, став одним із найпопулярніших телепроєктів свого часу та приніс актору три премії “Еммі” й “Золотий глобус”.
Під час роботи над “Сімейними узами” Фокс познайомився з акторкою Трейсі Поллан, яка грала кохану його персонажа. У 1988 році вони одружилися. Подружжя виховало чотирьох дітей: Сема Майкла, близнюків Скайлер Френсіс і Аквіну Кетлін, а також Есме Аннабель.
Найвідомішою роллю Майкла Джей Фокса став Марті МакФлай у фантастичній комедії “Назад у майбутнє”. Режисер Роберт Земекіс хотів бачити саме його в головній ролі, однак через зайнятість Фокса в “Сімейних узах” спочатку роль отримав Ерік Штольц. Після початку знімань творці вирішили замінити актора, і Фокс усе ж приєднався до проєкту.
Графік був надзвичайно виснажливим: удень він знімався у “Сімейних узах”, а ввечері та вночі працював на майданчику “Назад у майбутнє”. У такому режимі актор провів близько двох місяців. Фільм вийшов у 1985 році, став касовим хітом і перетворив Марті МакФлая на одного з найвпізнаваніших персонажів в історії кіно.
Після успіху першої частини Фокс повернувся до ролі у двох продовженнях, які вийшли у 1989 та 1990 роках. У другому фільмі він зіграв одразу кілька образів – Марті, його дітей із майбутнього та старшу версію героя. У третій частині актор також втілив предка Марті – Шеймуса МакФлая.
Паралельно Фокс активно знімався в інших фільмах. Серед його відомих робіт – “Вовченя”, “Секрет мого успіху”, “Яскраві вогні, велике місто”, “Військові втрати”, “Доктор Голівуд”, “Консьєрж”, “Життя з Майкі”, “Жадібність”, “Американський президент”, “Марс атакує!” та “Страшили”.
У комедії “Секрет мого успіху” актор зіграв випускника університету Канзасу, який переїжджає до Нью-Йорка і намагається зробити кар’єру у великому бізнесі. У драмі “Яскраві вогні, велике місто” він відійшов від звичного комедійного амплуа й зіграв працівника журналу, який переживає особисту кризу. А у воєнній драмі “Військові втрати” з Шоном Пенном Фокс отримав одну зі своїх найсерйозніших ролей.
Останньою великою роботою актора в кіно стала стрічка “Страшили” 1996 року. У ній він зіграв архітектора Френка Бенністера, який після загибелі дружини починає бачити привидів. Фільм поєднав елементи містики, драми й чорної комедії, а гру Фокса критики називали однією з його найкращих за тривалий час.
Окрім кіно, Фокс багато працював у телевізійних проєктах. У серіалі “Спін-Сіті”, який виходив з 1996 до 2002 року, він зіграв заступника мера Нью-Йорка Майка Флаерті. За цю роль актор отримав премію “Еммі”, три “Золоті глобуси” та дві премії “Гільдії кіноакторів”.
Під час роботи над “Спін-Сіті” Фокс повідомив колегам, що має хворобу Паркінсона. Перші симптоми з’явилися ще на початку 1990-х, а діагноз йому поставили у 1991 році. Публічно актор розповів про хворобу у 1998 році. Згодом він залишив “Спін-Сіті”, щоб більше часу приділяти родині та боротьбі з хворобою.
Після цього Фокс не зник з екранів повністю. Він з’являвся у гостьових ролях у серіалах “Клініка”, “Юристи Бостона”, “Спаси мене” та “Хороша дружина”.
Актор також займався озвучуванням. Його голосом говорили персонажі у фільмах “Стюарт Літтл”, “Стюарт Літтл 2”, “Дорога додому: Неймовірна подорож”, “Дорога додому 2: Загублені в Сан-Франциско” та мультфільмі “Атлантида: Загублений світ”.
Після оголошення діагнозу Майкл Джей Фокс став одним із найвідоміших публічних голосів у темі хвороби Паркінсона. Він заснував The Michael J. Fox Foundation, який фінансує дослідження методів лікування та пошуку ліків від цього захворювання. Також актор написав кілька автобіографічних книжок, у яких розповів про кар’єру, родину, діагноз і те, як змінилося його життя після хвороби.
Попри проблеми зі здоров’ям, Фокс багато років залишався активним у професії та громадській діяльності. У 2010 році він виступив на церемонії закриття зимових Олімпійських ігор у Ванкувері, де говорив про свою гордість за канадське походження.
Сьогодні Майкл Джей Фокс залишається одним із найупізнаваніших акторів свого покоління. Його кар’єра охоплює понад чотири десятиліття, а ролі в “Сімейних узах”, “Спін-Сіті” та особливо “Назад у майбутнє” давно стали частиною попкультури.
Володимир Зеленський заявив, що співпраця України з країнами Північної Європи та Балтії вже дає практичні результати для оборони й дипломатії. На саміті в Таллінні сторони обговорили посилення ППО, внески в програму PURL, антибалістичний захист Європи та відкриття переговорних кластерів із ЄС.
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск зауважив, що рішення президента Володимира Зеленського про присвоєння підрозділу імені “героїв УПА” не мало на меті образити Польщу. Разом з тим, глава уряду розкритикував Київ за нестачу “історичної чутливості” у польсько-українських відносинах.
Авіакомпанія Wizz Air оголосила, що з наступного року почне надавати доступ до супутникового інтернету Starlink на всіх своїх літаках.
Дональда Трампа освистали на фінальному матчі НБА в Нью-Йорку, коли його показали на великих екранах Медісон-сквер-гарден. Поява президента також спричинила масштабні перекриття, черги та невдоволення частини вболівальників.
Боснія і Герцеговина офіційно підтвердила свій намір приєднатися до Міжнародної коаліції за повернення українських дітей. Відтак, кількість держав-учасниць ініціативи досягнула позначки – 50.