«Ми вже не можемо»: бійці 9-го прикордонного загону 9 місяців на нулі без ротації

Питання ротацій військовослужбовців, які тривалий час тримають найгарячіші напрямки фронту, залишається одним із найболючіших і найгостріших у суспільстві. Поки офіційні звіти рапортують про контрольованість ситуації, рідні захисників б’ють на сполох: люди перебувають на межі людських можливостей, втрачають здоров’я, а обіцянки про заміну залишаються лише на папері.

До редакції звернулася Марина Маленко, дружина військовослужбовця 9-го прикордонного загону Миколи Маленка. Її чоловік та його побратими перебувають на позиціях без єдиної ротації вже дев’ятий місяць — з 7 січня 2026 року. За словами жінки, ситуація на передовій критична, а комунікація з командуванням зводиться до постійних відкладень і загальних фраз.

У розпорядженні редакції опинилося аудіозвернення військовослужбовця, передане через командира з передової. Слова бійця передають всю критичність ситуації:

«Будь ласка, не мовчіть, робіть щось. Поки ситуація не стала гірша. Я прошу не тільки за себе, прошу за всіх хлопців. Досить з нас знущатися, ми вже не можемо, в нас немає ні сил, ні здоров’я, взагалі нічого».

Фото Миколи Маленка. Дощова вода, яку вони змушені пити

Зв’язок із Миколою та іншими бійцями підрозділу вкрай епізодичний. Через відсутність стабільного зв’язку та мобільних мереж на позиціях, дружини отримують інформацію або уривками через месенджери (це буває рідко), або короткими голосовими повідомленнями через командирів. Інколи розрив у комунікації триває по 1-2 місяці. Востаннє Микола виходив на зв’язок безпосередньо 9 серпня 2026 року.

Умови, в яких тримають оборону прикордонники, виходять за межі нормального людського сприйняття. Микола ділився з дружиною, що підрозділ періодично залишається повністю відрізаним від базового забезпечення — підвозу води, харчів та медикаментів. Бували проміжки по 6-7 днів, коли бійці не мали нічого і були вимушені пити дощову воду (яка накапала у пляшки) чи навіть власну сечу. Логістика настільки ускладнена, що дрони здатні доставити максимум 5-кілограмові посилки, чого недостатньо для повноцінного забезпечення.

«Коля завжди просив мовчати і почекати. Але коли я отримую чергові звістки, то вже ясно, що чекати просто немає чого. Вони просто можуть не дожити до тієї ротації», — ділиться Марина Маленко.

Микола Маленко

Окремим болем є стан чоловіків. Медична евакуація ускладнена або неможлива через щільний вогонь ворога, який активно викурює бійців із позицій (зокрема застосовуючи хімічні засоби/гази у лісах). Нещодавно внаслідок надмірного навантаження зупинилося серце побратима Миколи — Олександра Бужева.

Рідні військових неодноразово зверталися до офіційних осіб, гарячих ліній та безпосереднього командування. Проте відповіді незмінні: «Ніхто не забутий, все під контролем, скоро буде ротація». Рідним радять очікувати, інколи перенаправляючи комунікацію між різними структурами:

Глуха стіна бюрократії та перекладання відповідальності між різними відомствами є окремим випробуванням для рідних військових. У Міністерстві внутрішніх справ дружинам військових радять звертатися до військових:

«Міністерство не роздає указівки, кому як ротації проводити. Це дезінформація, повна… Генеральний штаб Міністерства оборони – вони керують усіма, хто воює: і прикордонниками, і Нацгвардією».

У 4-й бригаді оперативного призначення НГУ («Рубіж») також заявляють про непричетність до замін прикордонників, хоча й визнають жахливі реалії на позиціях:

«Ми не даємо їм команду – того міняти, того не міняти. Там скільки FPV літає, що там висунути голову не можна. Там як у вулику, розумієте?».

Своєю чергою, у самій Державній прикордонній службі (яка підпорядкована МВС) пояснюють ситуацію так:

«А хто відповідає за війну, це Міністерство оборони відповідає. І вони дають вказівки, кому куди заступати, кому коли мінятися і так далі. Прикордонники і всі останні роди військ, вони тільки виконують ці накази».

Командування на місцях найчастіше розводить руками, запевняючи, що «процес іде», проте реальних змін родинам доводиться чекати місяцями. Замість обіцяного терміну перебування на позиціях від 1 до 4 місяців, хлопці воюють уже понад третину року.

Ця проблема стосується багатьох сімей, чиї чоловіки місяцями тримають оборону на нульових позиціях без замін. Серед них — Козік Володимир Анатолійович (1-а застава), у якого зв’язок підтримується лише голосовими через командування, а стан здоров’я залишається невідомим; Ничипоренко Юрій Васильович (2-а застава), чиї опіки вже почали гноїтися; та Маринич Олександр Михайлович (3-а застава).

Дружина Маринича Олександра особисто їздила до Житомира на прийом до голови 9-го прикордонного загону пана Мельника, проте керівництво фактично самоусунулося від вирішення проблеми, заявивши, що вони нічого не вирішують. Водночас керівництво продовжує надсилати жінкам стандартні відписки, де запевняють, що «заходи розпочинаються поетапно і скоро буде заміна», проте на практиці родини отримують лише порожні обіцянки, поки їхні чоловіки продовжують перебувати в критичному стані.

Проблема ротацій часто впирається не лише у рішення командування, а й у безпекову ситуацію та брак людського ресурсу. Як випливає з офіційних відповідей керівництва прикордонного загону на звернення родичів, заміна особового складу наразі «несе невиправдано високу небезпеку для життя та здоров’я» через безперервну ворожу повітряну розвідку, постійні атаки ворожих дронів-камікадзе (типів FPV та «Молнія») і скиди вибухових пристроїв. Через це вихід або підхід груп часто затягується чи стає на паузу: групи виходять, але змушені зупинятися на проміжних вогневих позиціях чи чекати сприятливої погоди та тактичних умов. Проте затримка із заходами замін на позиціях високого ризику коштує здоров’я і життя тих, хто тримає державу на своїх плечах.