Незрячий кіт із Херсона закохав у себе мережу: історія Андрійка та господаря Ігоря Донскіх

Історія кота Андрійка – це історія про свідому відповідальність, адаптацію та безумовну любов. Кіт пережив травму у Херсоні, рятувався від війни і зрештою потрапив до столичного центру для тварин “ЩасСпасу”. Саме там його зустрів український впливовець Ігор Донскіх.

Ігор їхав зовсім до іншої тварини, але випадкова зустріч із рудим незрячим котом змінила плани обох. Як тварина без очей за пів години освоює новий простір, чому не варто боятися адопції тварин з інвалідністю улюбленців та як побудувати повну довіру з чотирилапим – Ігор Донскіх розповів у інтерв’ю для Букв.

– Де саме ви взяли котика та що це за центр?

– Один із багатьох центрів, які мені порадили підписники після мого запиту.

Я обрав “ЩасСпасу” – і не прогадав. Це центр для тварин, де умови максимально наближені до домашніх. Я взагалі називаю його пансіонатом, у якому і сам би хотів провести старість… а може й молодість (ред. жартує Ігор)

Триповерховий будиночок із різними кімнатами, де живуть окремі групи котиків. Вони сплять на лежанках, дихають свіжим повітрям біля вікон. Почуваються максимально вільно й доглянуті.

Фото з особистого архіву Ігоря Донскіх

– Що сталося з Андрійком? Це вроджене, хвороба чи травма?

– Скоріше за все – це травма, бо я бачив світлини, де оченята ще не були зашиті. Але з етичних міркувань не хочу ними ділитися.

Андрійко жив у Херсоні й уже травмованим та виснаженим приходив до магазину в пошуках їжі. Там його і знайшли місцеві волонтери. Після цього київські волонтери забрали його до себе й залюбили в “ЩасСпасу”.

Чесно, я не дуже заглиблююсь у подробиці, бо не хочу знати, наскільки складно йому було. Мені більше хочеться насолоджуватись тим, як добре йому зараз і як швидко він адаптувався. Я інколи взагалі забуваю, що він у мене незрячий.

– Чому ви вирішили взяти саме Андрійка, адже перед вами був великий вибір тваринок?

– Я їхав зовсім до іншої кішки, але в нас із нею не стався метч. Зате він стався з багатьма іншими котиками, які буквально вискакували до мене знайомитись.

Краєм ока я помітив симпатичного рудого котика, який грівся на сонечку. Потім він підняв на мене голову. Я подумав, що він просто жмуриться, а виявилось, що у нього немає оченят.

Коли я пішов на друге коло, щоб ще раз передивитися котиків і сфотографувати фаворитів для себе, Андрійко (тоді ще Андзу) підійшов до мене. Я взяв його на руки, він притулився – і я розтанув.

Кілька хвилин я вагався, бо це велика відповідальність. Але потім побачив, як вільно він іде до мисочки з водою, оминаючи кураторку та стільці, і зрозумів, що цей котик дуже адаптивний. Ми справимось.

Ну і все… далі як у тумані.

До того ж, я підписав договір на пробний період із центром, де був Андрійко. Це класна можливість відчути чи вам комфортно одне з одним. Звісно ж, я вже нікуди його не віддам.

Фото з особистого архіву Ігоря Донскіх

– Що особливого потрібно робити для такого кота? Чи є спеціальні процедури або лікування?

– Просто любити. Він абсолютно здоровий і не потребує жодного спеціального лікування. Просто не має очей.

– Як Андрійко орієнтується у квартирі? Чи довелося вам змінювати інтер’єр або правила безпеки?

– Увечері, коли я повернувся з центру ще без Андрійка, почав читати форуми про адопцію незрячих котиків. Уже замовив йому звукові іграшки, дивився пандуси до ліжка й дивану.

Проте вже наступного вечора Андрійкові знадобилося хвилин 30, щоб повністю “відсканувати” квартиру – швидше, ніж робот-пилосос.

Він обережно, але дуже впевнено обійшов усю квартиру, застрибнув на диван, на ліжко, знайшов кігтеточку, туалет і мисочки. Я не встигав за ним бігати, хоча ще дорогою додому переживав, що треба терміново прибрати всі зайві речі з підлоги.

У котів і так неймовірна сенсорика, а в Андрійка вона ще більш загострена. Він легко знаходить навіть беззвучні м’які іграшки й із задоволенням ними грається. А от на звукові майже не реагує.

Я Діва за гороскопом, тому небезпечних місць у квартирі в мене й так немає. Проте для незрячих котиків справді краще не робити частих перестановок меблів.

Фото з особистого архіву Ігоря Донскіх

– Як він грається та взаємодіє з вами, не бачачи нічого навколо?

– Він мені довіряє – і це найцінніше. Довіряє простору, який я йому дав.

Він стрибає, як будь-який інший кіт, любить свої віннички з пір’я, білочку та дракошу, а ще постійно знаходить нові предмети, які із задоволенням зажене під диван.

Андрійко — абсолютно звичайний кіт зі звичайною котячою поведінкою. Я забрав його не з жалю, а тому що для мене він дуже красивий і розумний кіт.

Фото з особистого архіву Ігоря Донскіх

У січні цього року старшому лейтенанту, офіцеру штабу 1-го механізованого батальйону 3-ї ОШБр Олександру Хижняку присвоїли звання Героя України, про що сам він дізнався з дзвінка побратимів.

На війні з 19 років – спочатку як доброволець АТО в батальйоні “Дніпро-1”, а тепер як досвідчений офіцер 3-ї штурмової – Олександр чудово знає різницю між медійною “картинкою” та реальністю окопного життя. Відзначився у боях під Бахмутом, коли сформував бойову групу й без втрат вивів із тактичного оточення 30 бійців. Також на його рахунку підбитий гвинтокрил, зірвана евакуація ворожого офіцера та бої під Кліщіївкою. Зараз його підрозділ виконує завдання на Борівському напрямку.