Паралімпійська чемпіонка поділилася спогадами про інтернат до дня боротьби з насильством

Джерело: “Локальна історія”

До Міжнародного дня боротьби з насильством проти жінок у мережі поширили фрагмент мемуарів Оксани Мастерс – паралімпійської чемпіонки та багаторазової призерки Паралімпійських ігор. Вона розповіла про частину свого життя в інтернаті на Хмельниччині, де  пережила насильство.

Фото: “Долаючи біль. Мемуари про відвагу та тріумф”

Мастерс описує важкі моменти дитинства, коли вона зазнавала фізичних і психологічних травм.

“Блим. У кімнаті нагорі – темно. Ми тут з Оленкою. Я нічого не бачу. Звук кроків. Я відчуваю гіркий присмак страху. Оленка наказує мені залізти під ліжко. Я ховаюся за мить до того, як відчиняються двері. І залишаю її там. Саму. Блим. Він так боляче б’є мене. Нас завжди карають чоловіки, можливо тому, що вони дужчі. Оленка завжди захищає мене. Вона стає попереду, і б’ють її. А я дозволяю це. Боже, пробач мені, я завжди дозволяю їй захищати мене”, – пише спортсменка.

За її словами, попри всі пережиті жахіття, вона знайшла в собі сили, щоб не лише пережити ці часи, а й знайти шлях до своєї мрії – стати спортивною чемпіонкою.

Оксана Мастерс згадувала, як вона разом із подругою Оленою пішли шукати їжу, попри заборону виходити зі спальні, оскільки були дуже голодними. Утім, під час цього Мастерс спіткнулася, а до них стали наближатися дорослі працівники інтернату. Олена заштовхнула свою подругу під стіл, але сама не встигла заховатися.

“Хтось хапає її. Я бачу, як вона чіпляється за підлогу. І чую, як її волочать цією жахливою підлогою від мене. А потім вона зникає. Я чую шум. Удар. Три удари. Гучний, але приглушений удар – щось м’яке б’ють чимось твердим. Я здогадуюся, що це. Хоча ніколи не чула такого звуку. Не чула, щоб когось так сильно били. Три пари кроків віддаляються, – пише спортсменка. – Вони залишили її лежати там, на жорсткій підлозі в темряві. Вони покінчили з нею. Вона не ворушиться. Вона мовчить. Я не можу… не можу… я… Я чую, як вони повертаються.

“Мені здалося, що я бачив двох”. Вони збираються вбити мене. Я біжу. Пробігаю повз її крихітне тільце. Більше ніколи я її не бачила. Краще б вони вбили й мене”.

Іншим спогадом було те, що дітей купали у крижаній воді: “Вода струменить зі шлангів чи ллється з крана, але потужний струмінь б’є безперервно”. Вона стояла вдягнена у темній ванній кімнаті, а їй в спину направляли крижаний струмінь.

“Мене завжди обливають холодною водою жінки. Мабуть, я знову накапостила. Мене змушують стояти в душовій бозна-скільки часу. Довго. Я чую лише звуки води. Незабаром нестерпний біль вщухає, відступає, і на зміну йому приходить цілющий спокій. Я наче покинула власне тіло. Мені подобається це відчуття, аж поки я, у все ще мокрому одязі, знову не опиняюся в ліжку, під щільно підтиканою ковдрою. Нас завжди змушують лягати в ліжко у мокрому одязі. Це частина покарання в цьому місці, де завжди так холодно, що віддих парує, а труби крижаніють”, – підкреслила авторка.

Жінка пригадувала, що дітям дозволяли чіпляти бантики лише для фото, аби зацікавити потенційних усиновлювачів. Інші подібні історії описані в її книзі “Долаючи біль. Мемуари про відвагу та тріумф”.

Фото: “Долаючи біль. Мемуари про відвагу та тріумф”

Довідка. Оксана Мастерс – одна з найуспішніших параатлеток світу, родом з України. Через вроджені дефекти, спричинені Чорнобильською катастрофою, її біологічні батьки відмовилися від неї одразу після народження. Вона зростала у сиротинцях на Хмельниччині, де пережила голод, насильство та цькування.

Коли Оксані виповнилося вісім років, її удочерила американка Ґей Мастерс. В Америці дівчина зазнала труднощів адаптації серед ровесників, а також пережила ампутацію обох ніг, труднощі з прийняттям свого тіла, фінансові проблеми та токсичні стосунки. Спорт і підтримка Ґей стали для неї тією силою, що дозволила їй здолати біль і втілити свої мрії.

З 2012 року Оксана здобула 19 медалей на Паралімпійських іграх в академічному веслуванні, лижних перегонах, біатлоні та велоспорті. У 2015 році вона повернулася в Україну, де зустрілася з дітьми-сиротами та пораненими військовими, ділячись з ними своїм досвідом подолання труднощів і надаючи надію на краще життя.

Фото: “Долаючи біль. Мемуари про відвагу та тріумф”

• В одному з будинків-інтернатів на Закарпатті вихованців змушували працювати, били й вимагали від дітей гроші.
• У Коломиї, що на Івано-Франківщині, в жіночому психоневрологічному інтернаті, працівниця, ймовірно, побила свою підопічну.