Потребує негайного лікування, яке може отримати лише після обміну – дочка цивільного бранця

Сергій Котов – українець з міста Олешки, що на Херсонщині. До повномасштабного вторгнення чоловік працював інструктором з водіння. Декілька років тому набув інвалідності через проблеми з ногою, однак продовжив навчати людей водінню. Далі – перші епізоди повномасштабної війни й місто, де мешкали Сергій з родиною, одразу окуповують. Через певний час, відчувши наслідки окупаційного режиму, чоловік ухвалив рішення евакуювати дружину та доньку. Однак, за збігом обставини, тоді ж до них навідалися російські військові. У січні, в інтерв’ю для Букв, старша донька Сергія розповіла деталі прожитої батьком процедури, яка передбачала взяття у цивільний полон. Далі – коротко про хронологію.

Власне, зі свідчень Вікторії, доньки Сергія, виявилось, що росіяни цілеспрямовано прийшли до будинку родини, здійснили обшук та розпитали щодо усіх членів родини. Далі чоловікові сказали взяти паспорт та ліки й врешті забрали його. Це було 7 квітня 2022 року й, станом на сьогодні – це крайній день, коли родина бачила чоловіка.

Наступного дня Сергій зателефонував родині, повідомивши, що з ним усе гаразд, але далі зв’язок із ним перервався на 5 місяців. Протягом цього періоду з родиною намагалися встановити контакт шахраї, щоразу стверджуючи різну інформацію. Однак правдивих відомостей не було. Першим підтвердженням того, що Сергій передусім живий, стала звістка від чоловіка, який утримувався з ним в полоні та повернувся. Тоді Вікторія вперше дізналась про ставлення до батька в полоні й те, що він зазнав контузії. Також, через умови полону, проблеми з ногою, що були ще раніше, погіршились й позначились на тому, що Сергій фактично не може пересуватися самостійно. 

Фото: з відкритих джерел

Зібравши інформацію, зокрема про те, яким, на той момент, було місцезнаходження чоловіка, родичі найняли адвоката, аби домогтись підтвердження російської сторони про утримання Сергія. Власне, лише в березні 2023 року офіційно підтвердили, що: “У зв’язку з протидією спеціальній військової операції, Котов був поміщений у СІЗО”.

27 вересня 2023 року Сергія засудили на 15 років суворого режиму за нібито “шпигунство”. Адвокат відмовився захищати чоловіка.  Після суду близькі подали на апеляцію, віривши, що це допоможе у зміні режиму колонії. На момент інтерв’ю, у січні 2023 року, Вікторія розповідала, що має можливість підтримувати зв’язок з батьком через відому в Росії програму “Zona Telecom”. Вони пишуть одне одному листи, які, звісно, проходять ретельну перевірку.

Вікторія повторно звернулась до Букв, аби розповісти про те, в якому стані сьогодні перебуває Сергій, й чому його становище зараз вкрай небезпечне.

За словами Вікторії, на етапі апеляції родина звернулася до іншого адвоката, з яким вони продовжують співпрацювати до цього часу. Власне, адвокат і підтримує зв’язок з Сергієм. Однак Апеляційний суд Російської Федерації вирішив зберегти рішення “Без змін” за статтею 276 Кримінального кодексу РФ “шпигунство”. Отже, Сергій має провести 15 років у колонії суворого режиму. Проте Вікторія наголошує, що для її батька цей вирок фактично дорівнює довічному ув’язненню.

Додатково, зараз адвокат Сергія подаватиме апеляційну скаргу (касацію) на вирок у Верховний суд Російської Федерації. Це означає, що справу розглянуть на вищому рівні, що може призвести до перегляду чи скасування рішення, винесеного апеляційним судом.

Фото: з відкритих джерел

Лише за оновленими висновками можна стверджувати, що, станом на сьогодні, Сергій має інвалідність третьої групи, а також низку хронічних захворювань, зокрема панкреатит, остеомієліт, деформацію зрощення лівої гомілки, хребетні грижі. Вже в полоні, через неналежні умови, у Сергія виявили гепатит С. До того ж, чоловік втратив 20 кілограмів. Лише під час нещодавнього етапування (переміщення), що тривало півтора місяці, Сергій захворів.

“Було дуже холодно, хлопці спали в двох штанях, куртках, шапках… Зараз батькові дають ліки, але я не знаю, які саме. Ніби від туберкульозу, бо має сильний кашель…”, – ділиться Вікторія.

4 травня, вперше за два роки, родина побачила Сергія, щоправда, лише по відеозв’язку. Вікторія розповідає, що розмова тривала сім хвилин і батько постійно повторював, як сумує за рідними. Сергій говорив, що втомився від постійного переміщення, адже, на момент розмови в нього саме було етапування. Чоловік також цікавився рідним містом Олешки, запитував про новини, зокрема щодо можливого обміну. Зараз родині відомо, що Сергій Котов перебуває у Саратовській області, в колонії суворого режиму, поміщений у бараках.

“Станом на сьогодні, ми маємо звʼязок з Координаційним штабом. Однак, ситуація не змінилась: вже третій рік батько перебуває в полоні, а в Україні досі не владнали питання щодо механізмів повернення наших людей. Стверджують, що Російська Федерація має їх повернути, бо це порушення конвенцій. Вже тртетій рік ми це слухаємо… Однак їх ніхто просто так не відпустить, бо в Росії такі люди, як мій батько – серйозні злочинці. Їм приписують статті по 15-16 років, вбивцям і маніякам менше дають. То як вони їх відпустять?”, – констатує Вікторія.

Важливо наголосити, що військовополонені підлягають обміну – це прописано в Женевській конвенції, тому цього повинні дотримуватися. Однак, в умовах сьогодення, кожен є свідком, що права як військових, так і цивільних у полоні – порушуються. Проте, щодо цивільних, не існує навіть чітких правових норм. Це масштабна проблема, для вирішення якої має бути розроблений механізм повернення, програма подальшої реабілітації, надання пільг тощо. 

Нещодавно, під час дискусії “Цивільні в незаконному утриманні Росією: спільні кроки влади та громадянського суспільства для їхнього звільнення”, український омбудсмен Дмитро Лубінець зазначив, що саме від України залежить пришвидшення повернення цивільних. Адже, навіть за підтримки міжнародних партнерів, ініціювати нові процеси, обговорення, публічні і непублічні заходи – завдання української влади.

Водночас, Дмитро Лубінець зауважив, що поки Російська Федерація продовжує порушувати міжнародне гуманітарне право без належної відповідальності за це, ситуація не зміниться, включаючи визволення цивільних заручників.

“Я вкотре звертаюсь до Координаційного штабу та влади України, щоб вони знайшли механізм обміну цивільних. Повернули наших людей з полону, в який вони потрапили, допомагаючи Україні. Представники Служби безпеки України телефонували до мого батька і просили допомоги, коли він перебував в окупації. Тоді чому зараз Україна не може розв’язати це питання? Третій рік в полоні, знущання, тортури. Так, мій батько має безліч захворювань і має бути негайно повернений. Наші брали в заручники попів, колаборантів, на яких можна обмінювати цивільних. Обмін – єдиний вихід”, – наголошує донька полоненого.

Днями Вікторії вдалось поспілкуватися з батьком телефоном. Розмову контролювали окупанти, але вона змогла записати звернення Сергія на диктофон. Спершу чоловік наголошує, що має неповнолітню доньку, і вона разом з дружиною зараз перебувають закордоном. Адже родина також фактично залишилась без житла, через влучання ракети.

“Деякі люди втрачають свій патріотизм, інші думають про самогубство… Тому що в таких умовах складно морально витримувати. Ми в СІЗО втрачали по 20-30 кілограмів…”, – слова зі звернення Сергія Котова.

Сергій розповів, що намагався домогтися свого звільнення, писав до Міністерства юстиції Російської Федерації, а також до Міністерства закордонних справ. Однак будь-які звернення виявилися марними. У російської сторони відповідь одна – міняти людей, мовляв, не хоче Україна. Вони зауважують, що оскільки з 24 лютого 2022 року між Україною та Росією зупинено всі дипломатичні відносини, відсутня й можливість взаємодіяти з компетентними органами України з цього питання. 

Однак, враховуючи стан здоров’я Сергія, він вже зараз потребує негайного й належного медичного лікування, яке може бути надане лише після його обміну.

“Я також писав звернення Володимиру Зеленському. Знаю, що я є в списках на обмін. Знаю й те, що моя донька опікується моїм звільненням, намагається достукатися до всіх інстанцій. Знаю, що мої друзі стоять з моїми плакатами в Києві й просять нашу владу, щоб вона сприяла обміну. Я вдячний їм за це. 

І я також звертаюсь до Координаційного штабу й Верховної Ради України. Допоможіть нам побачити своїх дітей, онуків, матерів та дружин. Ми не просто так тут перебуваємо. Особливо з такими вироками та термінами. Якщо потрібна якась інформація, моя донька надасть вам коментарі. Але не забувайте про нас. Ми хочемо вижити”, – звертається Сергій Котов.