Про мистецьке життя, застигле у стінах зруйнованого РФ Лозівського міського Палацу культури

Об’єкти культурної спадщини України – це тисячолітні докази того, як розвивалося наше суспільство, формувалась його національна ідентичність, якою була і є українська нація. Це  надбання нашого народу та засвідчення його самобутності й унікальності, яку російська пропаганда завжди заперечувала. Сьогодні Росія – не лише словом, а й власною загарбницькою політикою – навмисно руйнує і нищить все, що століттями відстоювали українці, прагнучи зберегти національний досвід. Винищити культуру та історію – означає стерти згадки та докази існування народу. Тому, для кожного громадянина нашої держави, є першочерговим – стояти на захисті культурних прав – не лише захищати, а й відроджувати своє.

Місяць за місяцем об’єкти культури в різних регіонах України потерпають від обстрілів окупантів. Одним із таких об’єктів, на які посягнув ворог, став Лозівський міський Палац культури – місце, що є одним із найкращих закладів культури не лише міста, а й всієї Слобожанщини. Палац став творчою домівкою для багатьох поколінь, як дітей, так і дорослих. Просторі зали щодня наповнювала музика, пісні, дитячий сміх та козацький запал… Однак, з розгортанням повномасштабної війни, Харків, що є важливим культурним осередком країни, а також його околиці – стали епіцентром ворожих атак.

Фото: Олена Тіта

У воєнних реаліях Україна може лише фіксувати пошкоджені історичні, архітектурні та культурні памʼятки. Обстежувати та максимально документувати всі руйнування та збитки – важлива місія і сучасних документальних фотографів. Ексклюзивно для Букв, українська фотографка Олена Тіта поділилась власним фоторепортажем Лозівського міського Палацу культури, яким він є станом на сьогодні. Також, в матеріалі використано коментар корінного жителя міста Лозова та керівника Театру танцю “Графіка”, що функціонував в стінах Палацу – Михайла Ширинського.

“У місті Лозова я була вперше, і що мені одразу сподобалось – це те, що місто – дуже чисте, тихе, таке привітне, всі люди, з якими і спілкувалась про Палац, були дуже відкриті, і вся моя подорож вийшла наповнена позитивними емоціями, незважаючи на причину мого знаходження там. Під`їжджаючи до Палацу, перше, що я побачила – це квіти, багато яскравих квітів на території, красиві скульптури, і вже потім бачиш наслідок ракетного обстрілу та понівечені, ніби прострілені спини фігур скульптур. Попри те, що Палац не працює, вся територія виглядає охайно та доглянуто, нібито мистецьке життя Палацу не зупинилось. В цілому, місце, де побудовано Палац,  дуже затишне, знаходиться на мальовничому пагорбі і оточене красивими деревами”, – фотографка Олена Тіта про перші враження від Лозівського міського Палацу культури.

Фото: Олена Тіта

Фото: Олена Тіта

Лозова – місто, яке ще за часів Другої світової війни стало свідком найстрашніших боїв: саме нацистське командування зробило його справжнім плацдармом, адже воно фактично було воротами до Донбасу. Під час війни місто шість разів змінювало “завойовників” і врешті перетворилося на руїни. Саме завдяки лозівчанам, в 1960-х роках, Лозова поступово перетворилася на сучасне прогресивне місто, а його становленню як потужного промислового центру сприяло будівництво  найбільшого за обсягами продукції, що випускається – Лозівського ковальсько-механічного заводу. Саме в цих стінах маємо тисячі сумлінних трудових династій. Тим часом, Лозова зростала: будувалися нові мікрорайони, лікарні, дитячі садочки, школи, Палац культури. Врешті, як носій традицій автентичної української культури, Лозівський міський Палац культури остаточно утвердився в 1977 році. 

Палац був одним з найбільших у Харківському регіоні й по праву вважався окрасою міста, його культурною візитівкою. До повномасштабного вторгнення тут збиралося близько тисячі дітей та дорослих, працювали чотири десятки колективів. У палаці вирувало життя: функціонував РАГС, де народжувались нові родини, діяла бібліотека, де проводили читання, творчі вечори, відбувались зустрічі та знайомства з цікавими людьми.  Особливої атмосфери цьому місцю додавали гуртки, яких налічувалось тут майже 40. Кожне свято об’єднувало ще більше шанувальників мистецтва, а на різних майданчиках Палацу – чи то на сцені, чи то на площі – завжди вирувала феєрія усіх жанрів. Одним із гуртків, що творив в контексті українського мистецтва і прославляв Україну на міжнародній арені, є Театр танцю “Графіка”.

“Колективу – більше 40 років, спочатку керувала мати, потім – батько, і тепер – я. У колективі – до 80 дітей, не враховуючи дорослих. Колектив – новаторський, займаються усіма напрямками хореографії, основний – класичний танець на пуантах, також – українська народна хореографія, модерн, сучасні напрямки та театральні постановки. До повномасштабного вторгнення їздили із колективом за кордон та привозили звідти нагороди: з Болгарії, Італії, Німеччини . Театр дійсно вважається зразковим”, – ділиться з Буквами керівник Театру танцю – Михайло Ширинський.

Фото: Олена Тіта

Фото: Олена Тіта

З розгортанням повномасштабної війни, місто Лозова стало прифронтовим, тож часто зазнавало російських обстрілів. Так, 20 травня 2022 року об’єктом чергової терористичної атаки окупантів став міський Палац культури. Того ж дня, у звичній манері, Росія одразу поширила фейк, що нібито знищила військовий арсенал. Тоді росіяни атакували заклад трьома ракетами, одна з яких влучила та зруйнувала урочисту залу й приміщення РАЦСу. Внаслідок обстрілу сталася часткова руйнація приміщення та спалахнув утеплювач даху. Відтак інтер’єри сучасної будівлі Лозівського міського палацу культури, збудованого у 1977 році, було знищено. 

Однак, театр танцю “Графіка”, що займався у Палаці культури до російського удару і став своєрідною “душею” цього місця, продовжив нести свою місію в іншому приміщенні: зараз вони дають концерти в онлайн-режимі, а свята проводять без анонсів, на вулиці.  Так, попри всі намагання Росії знищити культурні пам’ятки, українці оберігають та творять свою ідентичність із ще більшою силою, в нових, але тимчасових умовах.

“Завдяки відділу культури та керівництву міста всі гуртки Палацу переїхали в інші приміщення міста та продовжують займатись концертною діяльністю, але в інших обсягах та масштабах, бо після прильоту багато людей поїхало з міста, дехто лише зараз повертається. Гуртки навіть продовжують приймати участь онлайн в обласних конкурсах. Тож гуртки й надалі залучатимуть нових дітей до творчості, хоча і значно менше, ніж це було в довоєнні часи.  Але ми рук не опускаємо і працюємо”, – Михайло про функціонування Палацу зараз.

Фото: Олена Тіта

Так, у межах Лозівського міського палацу культури помітно викарбувався характер, висока й самобутня культура українського народу. Національна народна хореографія, характерна для Театру танцю “Графіка”, стала невіддільною частиною художнього життя міста, України і світової хореографії. Сьогодні колектив продовжує свій розвиток на сучасній сцені, демонструючи злагодженість та єдність, що сформувалась у стінах Палацу культури. 

 “Дружній колектив – це не те слово: це є ціла родина, де одне одного знає та допомагає. На момент вторгнення в Палаці було: 7 танцювальних колективів, 6 вокальних, власний оркестр, інше. Колективи регулярно проводили концерти, як під час національних свят, так і під час локальних. Такий потужний розвиток культури в місті відбувається завдяки підтримки відділу культури і керівництва міста. Для всього колективу приліт ракети – це був шок, сльози, навіть нервові зриви. До речі, це є найбільш значне руйнування в місті Лозова за весь час повномасштабного вторгнення”, – згадує Михайло.

Як зазначає заступник міського голови Володимир Барановський, для керівництва міста Палац культури є фактично першим об’єктом, який потребує обов’язкового відновлення, адже це – серце Лозової. За результатами технічного звіту, будівля міського Палацу культури підлягає відновленню. Наразі готуються до розроблення проєктної документації, на виготовлення якої орієнтовно потрібен один рік.

Фото: Олена Тіта

Фото: Олена Тіта

Серед подальших планів на відбудову – забезпечення Палацу належним бомбосховищем, адаптивним приміщенням для гуртків, концертною залою із відповідною кількістю глядацьких місць, а також облаштування прилеглої території. Все заради того, аби дати Палацу “другий подих”, повернути атмосферу невпинного культурного життя, відновити його до початкового вигляду, але в сучасному контексті України.

Натомість, наявність проєктної документації, на майбутнє, дасть шанс Лозовій отримати кошти на відбудову з державного Фонду ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України.

“Потрапляючи всередину будівлі, емоції вже зовсім інші, особливо в тих залах, де проходили концерти: дивлячись на ці зруйновані та запилені декорації, уявляєш собі кропітку працю та душу людей, які тут працювали: також видно, що багато декорацій зроблено своїми руками, з такою ніжністю та любов`ю. Проходячи вцілілими коридорами Палацу, в деяких залах ще можна побачити елементи минулого мистецького життя: рояль, декоративне панно на стіні, кольорові геометричні малюнки та яскраві театральні реквізити. В холі Палацу, мовчазними свідками, стоять вцілілі глядацькі крісла. Зовні будівлі можна розгледіти бібліотеку та навіть окремі назви книжок. Бібліотеку неможливо розібрати та врятувати вцілілі книжки через загрозу подальшого руйнування конструкції”, – Олена Тіта про мистецьке життя, яке застигло у стінах палацу.

Фото: Олена Тіта

Фото: Олена Тіта

Знищуючи унікальні зразки культурного надбання України, Росія порушує багато світових угод щодо захисту культурної спадщини, а зокрема Гаазьку угоду стосовно збереження пам’яток, які знаходяться в зоні світових конфліктів. Для нас, українців, в часи, коли війна щодня несе руйнування, культура та мистецтво – це своєрідний портал відродження. Водночас, збереження вцілілого та відбудова знищеної спадщини – це лише частина порятунку української культури, яка зазнає російської агресії. Важливо також подбати і про її майбутнє – дати можливість творити, навчатися, розвиватися українським дітям та молоді, передавати її через нові традиції наступним поколінням. Адже в цьому і сенс – стояти на захисті культурних прав і дбати про самобутність народу.

Матеріал підготовлено в межах проєкту “Документування впливу війни на культурний сектор в Україні”, що здійснюється Інститутом масової інформації у партнерстві з ЮНЕСКО. Дана публікація не виражає будь-якої думки з боку ЮНЕСКО. Автор несе відповідальність за вибір і представлення матеріалів, а також за висловлені в них думки, які не обов’язково відповідають ЮНЕСКО та не зобов’язують Організацію до будь-яких дій.